Катя і принц Сіаму

Катерині Десницькій (1886–1960), дружині тайського принца, спадкоємця престолу, нашій землячці, життя подарувало східну казку. Та щастя тривало недовго…
Кожна дівчинка мріє про те, що в неї закохається справжній принц. Так і сталося з 17-річною сиротою, яка, рано залишившись без батьків, сама пробивала собі дорогу.

Медсестра з провінції…

Катя народилася в Луцьку Волинської губернії в сім’ї статського радника, голови окружного суду. Батько, Іван Степанович, дворянин, хоча й не знатного роду, помер, коли доньці було усього три роки. Залишившись вдовою, Марія Михайлівна з дітьми перебралася у Київ до родичів. Дівчина вчилася у кращій в місті Фундуклеївській жіночій гімназії. Була підлітком, коли не стало й матері.
Катя з братом Іваном, позичивши грошей, приїхали в Петербург. Коли почалася російсько-японська війна, дівчина закінчила курси медсестер, які патронувала цариця. Стати сестрою милосердя вважалося новою, модною справою для дівчат з хороших сімей. Це був шанс для безприданниці-сироти. Юна медичка вирішила їхати на фронт. Зустріч з чорнявим красенем їй не завадила.
Молодий принц Чакрабон, син короля Сіаму (нинішнього Таїланду) Рами V, навчався за запрошенням Миколи II в імператорському Пажеському корпусі. Вдень опановував науку, займався справами посольства, а ввечері відвідував театри і бали.
У світському салоні генеральської вдови принц зустрів красуню з рудим волоссям – Катю Десницьку.
…Дівчина увійшла в кімнату й одразу зустрілася очима з молодим курсантом у військовій формі з незвичною зовнішністю. Катя вразила смаглявого юнака. Молоді люди стали зустрічатися, але розуміли – королівська сім’я не прийме іноземку простого походження.
Її прохання про поїздку на Далекий Схід задовольнили. Відбула в зону військових дій, доглядала за пораненими. Бачила багато крові й страждань, та серцем не зачерствіла. Її нагородили Георгіївським хрестом за мужність – таку відзнаку нечасто отримували жінки.
Сердечний друг щодня надсилав їй листи і телеграми. Попросив направлення на фронт, але виїхати не встиг – дівчина повернулася. Вона називала його Лек–маленький.
Чакрабон освідчився 19-річній Каті, і вона погодилася вийти заміж. Прощаючись із царем – своїм опікуном, принц, отримавши від монарха звання полковника й орден Андрія Первозваного, не сказав, що таємно забирає з собою наречену. Імператор міг розгніватись, повідомити королю, і Каті не дозволили б виїзд.

Опальна іноземка…

Молоді люди виїхали в Одесу, звідти пароплавом – у Константинополь, де повінчалися в грецькій церкві Святої Трійці. Чакрабон став першим з тайської королівської династії, хто взяв за дружину іноземку. Проблемою закоханих було те, що наречений сповідував буддизм, наречена – православ’я. Чак вирішив одружитися за обрядом її віри, йдучи на конфлікт зі своєю сім’єю і знаючи, що за самоуправство ризикує втратити трон.
“Говорячи про моє заміжжя, люди згадують тільки про багатство і розкіш, а про щастя мовчать, але я скажу, що більше любити, розуміти і поважати одне одного неможливо”, – написала Катя брату після весілля.
Батько покладав на сина великі державні надії. Коли Чак приїхав додому зізнаватися, залишивши молоду дружину в Сінгапурі, король розсердився, позбавив його спадку, а невістку-слов’янку не бажав бачити. Прибувши слідом за чоловіком, Катя сиділа самітницею в розкішному замку Парускаван. Казкове багатство не радувало її. В жодному домі Бангкока опальне подружжя не приймали. Король не змінив ставлення до чужинки (“фаранг” – чужа, називали її недоброзичливці), навіть коли народила сина Чулу – спадкоємця престолу. Старший брат Чака був бездітний.
Королева Саована, побачивши внука, пом’якшала. Звеліла передати невістці, що та повинна носити східний одяг. Катя зрозуміла – це натяк на те, що її можуть прийняти при дворі. Постаралася налагодити стосунки зі свекрухою – попросила в тієї поради у виборі тканин…

Тайська принцеса…

Жвавий, веселий хлопчик Чула подобався королеві-бабусі, часто бував у неї в палаці. Старий король перед смертю визнав онука. Чула був оголошений принцом крові, а Катерина офіційно отримала титул принцеси і матері спадкоємця. Зійшовши на престол, старший брат Чакрабона видав указ про визнання шлюбу Чака і Каті.
Разом з чоловіком вона стала займатися державними справами. Чак, котрий при батьковому правлінні керував військовою школою, став начальником Генштабу армії. На прохання Чакрабона музику для національного тайського гімну написав його друг, композитор Петро Щуровський, уродженець Золотоніського повіту Полтавської губернії, капельмейстер, автор опер “Богдан Хмельницький” і “Коваль Вакула”.
Принц із дружиною здійснили подорож залізницею, по Транссибірській магістралі, проїздом у Лондон, де вінценосне подружжя мало представляти сіамську монархію на коронації британського короля Георга V. Дівчинка-сирота з української провінції і мріяти не могла про таке. Катерина Іванівна відвідала рідних у Києві, помирилася з дядьком, який не схвалював її шлюбу.
А чоловік, що довго добивався коханої дівчини та визнання її в своїй країні, охолов до неї – не без допомоги інтриг. Йому натякнули, що пан такого стану не може мати лише одну дружину. Біля нього з’явилася 15-річна красуня, котра постійно дратувала Катю. Чак закохався в юну принцесу, хоча дотримувався європейських поглядів і був проти багатоженства. Свого часу обіцяв це Катерині. Вона ж не схотіла змиритися зі зрадою. Поїхала в Китай, де служив дипломатом її брат, і почала процедуру розлучення. Це було важко в чужій східній країні, подібна ініціатива жінки шокувала всіх. Але принц підписав усі папери. Катерина розуміла, що сина Чулу, котрому тоді було 11 років, їй не віддадуть. Залишилася в Шанхаї, працювала сестрою милосердя в Червоному Хресті.
Через рік прощалася з коханим і невірним чоловіком – 37-річний Чакрабон помер від грипу-іспанки, який тайці не вміли лікувати. Якби Катя – професійна медсестра – була поряд, можливо, зуміла б допомогти. Поховавши свого Лека, жінка назавжди залишила Сіам – бачила, що сім’я чоловіка насилу терпить її.
У Шанхаї Катерина вийшла заміж за американського інженера Гаррі Стоуна і перебралася з ним до Парижа. Займалася благодійністю, допомагала емігрантам з Росії. Підтримувала теплі стосунки з сином. Чулі не довелося правити країною. Він навчався в Англії, одружився з англійкою. Внучка Десницької Сірікіт – нинішня королева Таїланду. Інша внучка, Нарісса, написала про бабусине кохання книгу “Катя і принц Сіаму”. Їхня незвичайна історія описана в книзі “Далекі роки” Костянтина Паустовського.
Катерина Десницька зважилася на непростий крок – залишила принца, коли зрозуміла, що стала немилою…

Підготувала Ганна ЯЛОВЕГІНА.