“КіноДок”: концентрована правда життя

“КіноДок”: концентрована правда життя

«Навести фокус», простежити тенденції

Урочисте відкриття ІІ Міжнародного фестивалю документального патріотичного кіно «КіноДок» відбулося за програмою – увечері на Театральній площі в Полтаві. Перед тим пройшла вже друга прес-конференція в ОКІА «Новини Полтавщини» – цього разу за участю членів журі мистецького кіноогляду. Голова журі, заступник голови Національної спілки кінематографістів України, кінокритик, сценарист, лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка Сергій Тримбач зокрема розповів, що нині у світі відбувається чимало кінофестивалів, «але в Україні є проблеми із прокатом документальних фільмів, тривалий час вони взагалі не демонструвалися в кінотеатрах – їх можна було побачити тільки на телеекрані чи в Інтернеті. Нині практично щомісяця кілька неігрових фільмів і українських, і зарубіжного виробництва з’являється на великих екранах, хоч більше їх можна побачити все ж не в кінотеатрах. Якраз фестиваль дає змогу «навести фокус» на якесь явище, простежити певні тенденції. А ще це засіб комунікації кінематографістів із глядачами та й між собою теж. Це важливо, адже в останні кілька років кіновиробництво набирає обертів, щомісяця виходить кілька нових фільмів, створених за кошти Державного бюджету. Влада нині починає розуміти, що не крилаті ракети, а інформаційні технології – головний вид озброєння, і їх давно використовує наш північний сусід. Якби цей фестиваль отаборився у Полтаві, отримав тут прописку, було б непогано, адже Полтава – це потужний культурний центр із особливою аурою».

“КіноДок”: концентрована правда життя
Валентин Сперкач, Михайло Іллєнко, Сергій Тримбач.

Голова комісії з відбору кінострічок до конкурсної програми Володимир Войтенко додав, що фестивалі з роками перетворилися на одну із форм прокату, вони стали демократичнішими, завдяки їм глядачі мають змогу побачити ті фільми, які з певних причин не потрапляють до широкого показу. В конкурсній і позаконкурсній програмах фестивалю представлене кіно, яке дихає тим часом, в якому ми живемо. Із 56 заявок на «КіноДок» було обрано 22, половина з них – аматорське кіно з усіма його плюсами й мінусами.
Кінорежисер, сценарист, актор, академік Національної академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка Михайло Іллєнко наголосив, що одне з головних завдань, яке сьогодні стоїть перед українським кіно, – це створення спільного міфу. Це те саме, що ми називаємо національною ідеєю. Нам потрібен код, пароль, спільний міф. А що таке міф? Це – концентрована правда.
На запитання журналістів відповідали також режисер-документаліст, заслужений діяч мистецтв України Валентин Сперкач, засновник фестивалю патріотичного кіно Ганна Левківська, медіа-директор фестивалю Марія Бойко.
Варто додати, що інформаційним партнером ІІ Міжнародного фестивалю документального патріотичного кіно «КіноДок» була і громадсько-політична газета «Зоря Полтавщини».

«Єднаймося, браття, в цю лиху годину»

На Театральній площі ще до початку дійства почало роботу містечко майстрів, працювали різні майстер-класи, організовані студентами Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, майстринями з Опішного, діти й дорослі фотографувалися біля військової техніки. Урочистості відкривав своїм концертом військовий оркестр 179-го об’єднаного навчально-тренувального центру військ зв’язку Збройних сил України, для гостей співала волонтер, солістка обласної філармонії Лариса Борисенко, наступну годину на імпровізованій сцені тривав потужний виступ полтавського рок-гурту «Онейроїд» – звучали переважно пісні з альбому «Боротьба», а на відео поруч зі сценою паралельно транслювався фестивальний фільм керівника гурту Андрія Боркунова «Музика наша зброя». Стрічка розповідає про волонтерську подорож музикантів до Авдіївки.

“КіноДок”: концентрована правда життя
Майстер-класи для полтавців.

Учасників і глядачів фестивалю привітав заступник голови облдержадміністрації Микола Білокінь. Він подякував організаторам за кінофорум, який відбувається саме на Полтавщині, бо наш рідний край справді унікальний і неповторний. Тут Олександр Довженко знімав фільм «Земля», а літопис від творців документального кіно допоможе будувати майбутнє, сприятиме глибокому усвідомленню історичних подій.
Сергій Тримбач також наголосив, що Полтава – це серце України, її культури, і додав, сьогодні вони з колегами «відчули це з особливою силою, відвідавши Яреськи, де Олександр Довженко так любив знімати свої фільми. Він вважав це місце найкращим на Землі для його бачення світу». І повторив, що «якби фестиваль і надалі проводився у Полтаві, це було б правильним рішенням, адже документальне кіно – це кіно прямої емоції, і воно часто досягає висот осмислення ситуації, в якій живуть люди і людство в цілому. А нам, українцям, сьогодні дуже важливо зрозуміти, що відбувається в нашому житті».
– Відкрию одну таємницю: місто чи місце, де доводилось знімати кіно, назавжди залишається рідним. Для мене Полтава стала рідною з 1972 року, коли я знімав тут дипломну стрічку. Жили у Полтаві, знімали в Опішному. Далі ще і ще були зв’язки, останній – це село Чернечий Яр, звідки родом герой мого фільму «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Іван Даценко. Тож я породичався з Полтавою і при нагоді завжди сюди повертаюся, – довірливо розповів присутнім Михайло Іллєнко.
На сцені горіла символічна свіча, яку того дня наші гості запалили в Яреськах, звідти ж вони привезли й коровай від полтавських хліборобів.
У відкритті фестивалю взяли участь усі члени журі й організатори, численні гості нашого міста. І в ході урочистостей відбулась акція на підтримку незаконно ув’язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова, який 14 травня оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити 64 українських політв’язнів. Було зачитано листа, адресованого режисерові, на екрані демонструвалися уривки з фільму про нього і звучали рядки із його заповіту. І все ж учасники фестивалю висловили сподівання, що Олег Сенцов і сам ще зніматиме свої фільми: «Фільми-спалахи, фільми-смолоскипи для людських душ. Віримо, що наступний фестиваль відбудеться за Вашою участю!»
Затим на імпровізованій сцені виступав особливий гість фестивалю – лідер гурту «Шабля» Вова Гейзер, якого слухачі полюбили з часів Майдану, а його пісня «Браття Українці» стала гімном АТО.
Наступні два дні в у кінотеатрі «Wizoria Колос» тривав кіноперегляд. На Театральній площі відбулося відкриття Міжрегіональної виставки-турсалону «Відпочивайте на Полтавщині», в якій взяли участь представники Київської, Житомирської, Хмельницької, Донецької, Харківської, Сумської, Кіровоградської, Донецької областей і 16 районів нашої області. Усі вони мали змогу поспілкуватися, обмінятися досвідом, презентувати нові туристичні маршрути, зелений туризм, посмакувати різними смаколиками. Відбулося також засідання «круглого столу» за участю представників департаменту туризму та курортів Міністерства економічного розвитку і торгівлі. У програмі фестивалю проводилося ще чимало цікавих заходів, зокрема – велопробіг на підтримку ІІ МФДПК «КіноДок», турнір майстрів бойових мистецтв, виставка спортивних авто, концерти колективів художньої самодіяльності Полтавщини і відомих полтавських гуртів, а також виступи численних гостей із різних міст України.

«На краю миру»

Та все ж у центрі уваги фестивалю залишався показ конкурсних і позаконкурсних документальних стрічок. Полтавці й гості міста вільно приходили до зали в різний час, так само йшли звідти, переглянувши кілька робіт, – звісно, хотілося б, щоб глядачів на таких заходах було більше. Журі працювало постійно, і кожному з глядачів, хто хоча б кілька стрічок устиг побачити, було зрозуміло: обирати найкращі з них – нелегко. Було представлено 21 роботу в конкурсній програмі і ще 8 – поза нею. За своїм змістом, емоціями, символами, за правдою життя на перемогу могли претендувати багато з них.
Основні теми, які за покликом душі взялися висвітлити автори стрічок з різних куточків України – події на Майдані й на сході України. Майдан, можна сказати, ми вже «пройшли» й «пережили», це вже історія, свідками якої ми стали. А ось побачити так близько війну – не із телесюжетів чи художніх кінострічок – досі далеко не всім випадало. Тому й прикро, що не так багато полтавців прийшло на «КіноДок». В одній із розповідей про поїздку на схід (власне, це був «Онейроїд») кілька разів глядач встигає прочитати напис «На краю миру». З побачених документальних фільмів чітко розумієш: ми живемо тут, у мирних містах і селах, – якраз справді «на краю миру». Там, з іншого боку, наші хлопці, наші захисники, і вони – вже по той бік цієї лінії розмежування: вони – на війні. Учора, сьогодні, в цю мить. Ми завдяки їм часто навіть не замислюємося над цим, не те що глибоко розуміємо ситуацію. А що таке війна – це ось оці прості літні люди, останні в зруйнованому й спаленому містечку, які намагаються вціліти в підвалі. Жінка гладить коліно чоловіка, зі сльозами примовляючи: «Ти тільки не переживай…» Жінки часто сильніші в стресовий момент – їм ще треба вберегти рідних людей від можливих наслідків стресу. І Ярик, молодий песик, біля них, і йому вона примовляє: «Я тебе не покину». Вони оговтуються від щойно пережитого – он їхній дім палає, і чоловік іде разом із бійцями, відрами носить сніг, намагається загасити вогонь.
То, кажуть, до них прилетів «Буратіно» (вогнеметна система російського виробництва, новий вид важкого озброєння). Дім палає, все довкола димить, тремтить від ворожих обстрілів. І ти опиняєшся в жерлі війни, ти бачиш її і чуєш, ти – там… У пеклі. Але фільм закінчується, подорож – триває. І вже ось хлопчик Богданчик розповідає дорослим про себе і друзів, про те, хто тут і за що воює. Він теж хоче на війну піти – «ось так ось», але – треба підрости. І, лежачи на землі, посеред розповіді про себе, про війну й найкрасивішу дівчинку (а вона тим часом втікає від націленого об’єктива камери), раптом каже: «Он жовті дерева, он – голубе небо. Виходить – прапор України…» Це вже діти сьогоднішньої війни. Вони – те, що вклали у їхнє виховання батьки й педагоги, вони розуміють суть подій. А скільки ще дорослих досі в розбраті! І вони такі непримиренні, відстоюючи власні погляди й переконання, їм усі все винні.

Коли говорять гармати, музи – не мовчать

Наша історія від 2014-го й до сьогодні, від Майдану до війни, «на краю миру» з обох боків – у стрічках нового документального патріотичного кіно, представленого на фестивалі. Його урочисте закриття відбулося на Театральній площі, де зібралися і глядачі, й учасники фестивалю, а ще до Полтави приїхали й автори кількох кінострічок.
Дійство почалося блискучим виступом Полтавського симфонічного оркестру під орудою народного артиста України Віталія Скакуна. І вже у сутінках усі присутні знову зустрічали на сцені організаторів фестивалю і членів журі, чекаючи найголовнішого повідомлення – про імена переможців творчого марафону. Їм нагадали, що головна мета проведення фестивалю полягала в тому, щоб продемонструвати глядачам задокументовану буремну сучасність, яка була спіймана об’єктивами камер, це фестиваль чесного кіно про Батьківщину.
– Я висловлю солідарну думку членів журі: ми дуже задоволені фестивалем і тим, що він відбувається у Полтаві, оскільки Полтава – справжній центр української духовності і культури. Де ж іще проводити такі фестивалі, як не на Полтавщині, осяяній іменами Гоголя, Довженка і багатьох світочів нашої культури?! – сказав голова журі Сергій Тримбач.
Він подякував організаторам і учасникам фесту, зокрема керівникам області, адже фестиваль відбувся за підтримки голови облдержадміністрації Валерія Головка.
На сцені – урочистий момент: звучать назви стрічок, які стали дипломантами МФДПК «КіноДок». І далі – імена переможців. Два третіх місця одержали фільми «Кода» (режисер Анна Корж) та «Бій за фасад. Ціна незалежності» (режисер Наталія Курдюкова, оператор – полтавець Дмитро Гонтаренко), два других – «Стіна» (режисер Сергій Волков) і «Хороший, поганий, злий» (режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук). Перше місце одержав фільм «Буратіно» (режисер Дмитро Стародумов), а Гран-прі фестивалю присуджено стрічці «Після смерті» режисера Володимира Тихого.
– Фільм «Після смерті» відтворює найдраматичніші миті подій на Майдані. Я його також бачу вперше, – прокоментував Сергій Тримбач. – У ньому велика кінематографічна щільність матеріалу – фактура часу, подій відтворена чудово. Це заслужена нагорода. Володимир Тихий – один із лідерів середнього покоління, але за собою він веде і молодших. Уже в перші дні подій на Майдані саме він був ініціатором створення групи, яка отримала назву «Вавилон’13». Вони щодня знімали події на Майдані, а потім на сході – це справді документальне високого класу кіно, яке відтворює правду нашого життя. Нам, українцям, треба знати правду. Дуже багато бід у нашому житті від того, що ми часто не хочемо знати правду, бо так іноді приємніше, комфортніше. Давайте все ж наберемося мужності слухати й чути людей, які через кіно доносять нам правду.

“КіноДок”: концентрована правда життя
Переможці фестивалю.

Нагороди переможцям – статуетки «Берегиня», до них – і грошові премії: за кожне третє місце – 10 тисяч гривень, друге – 15, перше – 20, гран-прі – 30 тисяч. Ще кілька стрічок одержали спеціальні відзнаки журі і 5 тисяч гривень: «Музика наша зброя» (режисер Андрій Боркунов), «Волонтери війни» (режисер Юлія Шашкова), «Додому» (режисер Дмитро Коновалов) і «Ленінопад» (режисер Світлана Шимко). До речі, спеціальний диплом журі Андрієві Боркунову присуджено з цікавим потрактуванням його роботи: «За зухвале спростування тези: коли говорять гармати, музи мовчать».
Дійство відбувалося у день пам’яті журналіста, засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе, на фестивалі було показано документальний фільм «Серце мами Гонгадзе» (режисер В’ячеслав Бігун). І знову пролунали слова підтримки на адресу Олега Сенцова.
А ще під час закриття фестивалю до полтавців звернувся львів’янин, автор фільму про друга й побратима Тараса Шевченка Якова де Бальмена «Мій друже єдиний» Василь Глинчак: він дуже хотів би, щоб у Полтаві одна з вулиць носила ім’я нашого славетного земляка. І пообіцяв подбати, щоб така ж вулиця з’явилась і у Львові.
Уже по закінченні запитую Михайла Іллєнка, чи наблизився полтавський фестиваль до творення спільного міфу українського кіно.
– Звичайно, практично в кожному фільмі, які сьогодні відзначені, було щось таке, що близьке особисто мені, що мене зачепило. І на кожному фестивалі, куди мене запрошують, знаходжу щось дуже важливе для нашого кіно. Я вдячний Полтаві за нагоду подивитися ці фільми. Були серед них і такі, де я впізнавав ті місця, де бував зі своїм фільмом «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» і з відеокамерою – у Щасті, в Пісках. Це особливо хвилює, це не просто відео з телевізійних новин… Бажаю усім учасникам фестивалю нових перемог, – сказав кіномитець.
Залишається чекати вердикту: стане фестиваль документального патріотичного кіно полтавським чи не стане?..
Фото департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий