Книги добра Марії Пригари

Книги добра Марії Пригари

Десятки книжок цієї чудової української поетеси, прозаїка, перекладачки, лауреатки премії імені Лесі Українки (1979) виховували в кількох поколіннях українських дітей любов до Батьківщини, її історії й природи.
Зростала майбутня письменниця на Криворіжжі, в краї, де живуть легенди про славетних запорізьких козаків. Названий батько часто водив дівчинку на тисячолітній курган, на вершині якого стояла кам’яна половецька баба і звідки було видно всі навколишні кургани. А вечорами часто читав для доньки «Кобзар» Шевченка, розповідав про цікаві події з історії краю.
Минули роки і славетне героїчне минуле рідного народу Марія Пригара відтворила у творах для дітей. І, що особливо важливо, відтворила за мотивами українських народних дум.
Під час Другої світової війни Марія Аркадіївна працювала в Саратові на радіостанції імені Т.Г.Шевченка. Після повернення до Києва вела велику роботу як заступник редактора журналу «Барвінок» (1945–1950), допомагала молодим дитячим письменникам.
У поетичному доробку М. Пригари – найбільш відомі збірки: «Дорогами війни» (1944), «Напередодні» (1947), «Сестри» (1948), «Школярі» (1951), «Казки» (1956), «Ростемо завзяті» (1959), «Ми любим сонце і весну» (1960), «На лісовій галявині» (1963), «Якщо ми знайомі» (1965).
20 лютого минула 110-та річниця від дня народження відомої поетеси.
Нема спочинку
Біжить, шумить Дніпро старий,
Хлюпоче в далечінь.
І каже сонце раз:
– Та стій!
Хоч ніч одну спочинь!
Це ж ти дротами струм женеш
Та носиш вантажі.
А може, ти втомився теж?
По щирості скажи!
І тут Дніпро як зашумить
На весь широкий світ:
– Течу я стільки вже століть,
Не знаю, скільки літ!
Носив я сотні кораблів
Усім вітрам на зло.
А щоб текти я не хотів –
Такого не було!
Коли б я хвилі зупинив,
Сказав би «Стійте!» їм,
То згасли б тисячі вогнів
На березі моїм.
І люди б скрикнули кругом,
Побачивши пітьму:
«Рятуйте! Що таке з Дніпром?
Як помогти йому?»
І що ж мені – відпочивать,
Сховавшись в береги?!
Та я почав би висихать
Від сорому й нудьги!
Шепнуло сонце:
– Вибачай,
Коли такі діла!
Біжи, старий та поспішай:
Робота ж немала!
Бурчить Дніпро:
– Спочить? Мені?
Про це навік забудь! –
Біжать по всіх світах вогні
Від нього в дальню путь!

 

Добавить комментарий