Кобелячанин Мирослав Муха – на Монблані, найвищій вершині Західної Європи

Кобелячанин Мирослав Муха – на Монблані, найвищій вершині Західної Європи

Полтавці, які цікавляться спортом, дізналися про Мирослава Муху минулого року, коли він пробіг марафонську дистанцію – 42 кілометри (перед тим здолав кілька напівмарафонів). Та виявилось, що захоплення нашого земляка не обмежуються бігом. Цьогоріч, приміром, він піднявся на найвищу вершину Західної Європи – Монблан (4808,73 м). Вона знаходиться у Грайських Альпах (Західні Альпи), на кордоні Франції та Італії. У перекладі Монблан означає «біла гора».
Мирослав поділився враженнями від мандрівки.

Столиця альпінізму Шамоні

– Мирославе, як у вашому житті з’явилися гори?
– У шкільні роки з учителем Володимиром Савченком їздили в Крим (це було задовго до подій 2014 року), ходили в гори. У 2017 році з друзями з Полтави, які давно й усерйоз займаються туризмом, піднімався в гори в Грузії. Сподобалось. На маршруті все по-чесному, незалежно від того – багатий чи бідний, ти справжній, проявляєш себе, показуєш свою фізичну підготовку. У 2018 році планували піднятись на Ельбрус. Але оскільки це Росія і могли виникнути серйозні проблеми, то відмовився. Друзі їздили, судячи з їхніх вражень, повернулись не в захваті.
– На 2019-й припав Монблан…
– Так, мандрівка Альпами була захоплюючою і незабутньою. Хоч і не обійшлось без проблем (було навіть бажання повернутись), але вони швидко забулись. Спочатку ми прилетіли в Женеву, потім заїхали в Дрезден, де оглянули визначні місця, милувалися архітектурою величних будівель. На третій день приїхали в Шамоні – французьке селище, яке по праву можна назвати столицею альпінізму. Саме тут зародився цей рух. Про це нагадує пам’ятник, який стоїть у центрі населеного пункту. І сьогодні альпінізм тут досить популярний. У вихідні цілими сім’ями – дідусі, бабусі, їхні діти й онуки, – всі лазять по скелях. До речі, в шкільні програми включені уроки скелелазіння. У вищих навчальних закладах теж приділяють цьому увагу.
– Але ж ви приїхали не просто подивитися на місця, де зародився рух із підйому на Монблан?
– Так. Наступного дня розпочали підготовку до сходження на гору. Перш за все, треба було пройти акліматизацію та навчання щодо того, як вправлятися зі спорядженням. Коли розпочали практичну підготовку, це виявилось непросто. Чим вище піднімались, тим складніше ставало дихати (відчувалось, що не вистачає кисню). На певній відстані спускались на кілька- сот метрів униз. Так відбувається акліматизація. Наступного дня провели практичні навчання. Учились, як поводитися зі спорядженням – льодорубом, карабіном, жумарем, як ходити в зв’язці… Ще один день був повністю присвячений відпочинку: ми прогулялися містечком, зарядилися позитивними емоціями, морально налаштувалися на наступний день.

Випробування на силу й дружбу

– Мирославе, з чого почалось сходження на Монблан?
– Ми піднялись підйомником на висоту 3800 метрів, переодяглись і спустились на 3600 метрів, звідти й повинні були стартувати. Зібрали рюкзаки, заварили чай і лягли відпочити перед нічним стартом. Стартували близько 2 годин ночі, «влились» у потік вогників ліхтарів, які «рухались» у темряві у визначеному напрямку. Група в нас була велика. Рухались кілька годин снігом і на світанку піднялись на висоту 4100 метрів. Під ногами були неймовірні рельєфи зі снігу й каміння. Дивитися цікаво, а от коли каміння падає… відчуття не з приємних. До того ж мінімальні навички з альпінізму я отримав у закритому приміщенні, а в реальності це зовсім інше. Гори перевіряють і на витривалість, і на фізичну підготовку. Швидко стає зрозуміло, чи друзі поряд із тобою, чи здатні товариші в команді підтримувати один одного.
– І цього достатньо, щоб піднятись на вершину?
– Ні. Мій організм виявився не готовим до настільки розрідженого повітря, самопочуття значно погіршилось: головний біль, нудота, фізичне і моральне виснаження… Інші, на відміну від мене, відчували лише втому. На бутерброди, які брали з собою, не міг і дивитися. Виручала «Кока-кола». Це не дуже корисний напій, але в такій ситуації кращого енергетика немає.
– Холодно було?
– Так. Я одягнув теплий одяг, пуховик, рукавиці, спеціальну фольгу (вона утримує тепло).
– І таки піднялись на Монблан!
– Зібравши всі сили. Правда, якщо інші раділи, що досягли мети, то я думав, як буду повертатись назад. Не мав сил ні радіти, ні розглядати краєвиди. Я просто лежав. І вже коли всі досхочу нафотографувались, згадали й про мене: мовляв, давай приєднуйся, щоб була згадка про сходження на Монблан.
– І все ж що запам’яталось найбільше?
– Аеропаропланеристи, які злітали й сідали на вершину. Погода ідеальна, вітру практично не було. Одному з учасників нашої команди так і не вдалося відновитися, тому мали подавати «сигнал біди» черговому вертольоту служби порятунку. На щастя, серед учасників був нацгвардієць, який зробив це професійно. Вертоліт наблизився, з нього вийшов рятувальник, переконався, що людина потребує допомоги. Потім крилата машина зробила коло, знову наблизилася до нас, хворого швидко підняли на борт.

«Останній спуск здався нам безкінечним»

– Мирославе, після такого непростого сходження, мабуть, ще складніше було спускатися з вершини?
– Найскладнішу ділянку встигли пройти ще до настання темряви. Знову стали в нагоді альпіністські навички, отримані під час навчання: хід у три такти, зупинка на самостраховці. Далі рухались, як і на старті, в темряві з ліхтариками. Єдине, що нас відділяло від омріяного відпочинку, це відстань, тому ми крок за кроком наближались до мрії. Кілька разів зупинялись, щоб визначитись, якою стежкою рухатись далі, аби не зійти з маршруту. На щастя, жодного разу не помилились. Останній спуск здався нам безкінечним, а сили з кожним метром вичерпувались. Але пильності не можна було втрачати. Місцями по обидва боки стежки зяяли глибокі урвища. Це було дуже небезпечно, особливо якщо зважати на темряву й нашу втому. Назустріч рухались ланцюжки альпіністів, які розпочинали сходження на Монблан.
– Скільки часу були в поході?
– До місця зупинки повернулись через добу. І хоч за день до цього нам здавалось, що 6 євро за пляшку води – це дорого, то тепер і на думку не спадало торгуватись: тільки б якнайшвидше втамувати спрагу. Не менше, ніж пити, хотілось спати. Тому тільки голова торкалась подушки, всі провалювались у сон. Спали довго й міцно. Після відпочинку підбили підсумки: всі 14 учасників піднялись на Монблан. І це завдяки тому, що кожен намагався підтримати один одного: хтось порадами, хтось особистим прикладом, а хтось – жартом. Менше, ніж за тиждень, ми стали не просто друзями, а командою. Збагатились досвідом, перевірили свої фізичні можливості й пересвідчились, що наділені силою волі до перемоги…
– Із завданням, яке ставили перед собою, справились і вирушили додому?
– Не зовсім. Було в думці піднятись на Хєрлі, яку називають мамою усіх гір. Коли ми приїхали, погода була класна, а вночі пішов дощ із снігом, гора вкрилась льодом. Відповідно постала дилема: ризикувати чи ні? Одні альпіністи піднялись на висоту 4000 метрів, там застала негода. Довелось перекочувати в скелі й повернутись. О другій ночі вирішили зачекати ще годинку й прийняти рішення. Ті, що спочатку були налаштовані на сходження, висловили іншу думку: життя дорожче, не будемо випробовувати долю. Ми вирішили прислухатись до цих слів і теж відмовились від підйому на гору. Точніше, відклали цю ціль на потім, оскільки той, хто закохався в гори, не зможе їх забути.
– Отож негода посприяла появі часу на відпочинок…
– Так, цікаві враження справив швейцарський Церматт, де заборонені будь-які види транспорту на дизпальному, бензині. Всі пересуваються на конях, електроавтомобілях. Є пішохідні прогулянки. Ціни на продукти на рівні наших. Три дні відпочивали в Мілані, з Женеви вилетіли в Київ.
– Задоволений сезоном 2019-го?
– Якщо чесно, чогось не вистачає. Здавалось би, і марафон пробіг, і в гори піднявся…
– Цікаво, що в планах?
– Якщо на перспективу, то хочу спробувати себе в тріатлоні (біг, велосипед, плавання). І, звісно, знову піднятись у гори. Вибір великий, захоплення цікаве, враження незабутні.

Наталя ПУЗИНА
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий