Доля моєї мами, Ганни Володимирівни Лашко (у дівоцтві – Колісніченко), склалася так, як і в більшості її сільських ровесників, представників старшого воєнного покоління.
Народилася 13 жовтня 1920 року у селі Куликівці (Оленівці) в родині колгоспників. Батько Володимир Герасимович працював бригадиром, а мама Марфа Юхимівна – кухаркою, готувала обіди для трактористів.
У сім’ї було семеро дітей, жили бідно, але дружно. Діти ходили до школи, троє здобули вищу освіту. В 1933 році один із синів зник безвісти під час голодомору.
Так сталося, що дуже захворів тато і моя мама залишилася у селі з батьками. Спочатку працювала на пошті, а потім – ланковою. Та у мирне життя увірвалася війна. У 1943 році мама пішла захищати Вітчизну від загарбників.
Була зенітницею, отримала поранення в руку. Брала участь у боях за визволення Крюкова, в охороні мосту через річку Дунай. Перемогу зустріла у зенітно-артилерійському полку
№ 1575 в Будапешті. Мама розповідала, що у їхньому полку були солдати різних національностей, але всі були дуже дружними, допомагали один одному, ділилися останнім. Вона згадувала, що коли почули про Перемогу, то цю радість неможливо було передати словами.
Після війни мама повернулася в рідну Оленівку, працювала у колгоспі імені Фрунзе ланковою. У 1953 році одружилася і народила двох доньок – мою сестричку Люду та мене. Була працьовитою, доброю, порядною жінкою, допомагала виховувати онуків, розповідала про страхіття війни та про довгоочікувану Перемогу. Її трудовий і бойовий шлях відзначено державними нагородами.
Не стало матусі 26 грудня 2006 року. Для нас вона назавжди лишилася взірцем добропорядності, відданості й материнської любові.
Ніна КУЦКО.
Козельщинська громада.