Минулого тижня наша держава втретє відзначала День українського добровольця. Це свято було встановлене постановою Верховної Ради України №1822-VIII від 17 січня 2017 року. Саме 14 березня 2014 року понад п’ять сотень бійців-добровольців прибули на полігон в Нові Петрівці Київської області, що й стало початком славного бойового шляху першого добровольчого батальйону.
Після анексії Криму московські правителі були абсолютно впевнені в успіхові свого бліц-кригу. Українська армія на той момент була практично небоєздатною. Про це добре знали у Кремлі, адже руйнація Збройних сил України протягом тривалого часу відбувалася саме під керівництвом російських кураторів.
Та коли у березні 2014 року стало зрозуміло, що розпочинається війна, що під загрозою незалежність, саме існування України, а держава майже безборонна, трапилося те, чого ворог ніяк не очікував, – український народ миттєво самоорганізувався. І сотні Самооборони Майдану вирішили взяти на себе відповідальність за захист Вітчизни. Так виник рух, що об’єднав українських добровольців і став основою й рушійною силою нового українського війська.
Потому до добровольчого руху приєдналися десятки тисяч чоловіків і жінок з усіх регіонів України, різних за віком, професією, матеріальними статками. На допомогу мужнім українцям, що взяли до рук зброю, прийшли волонтери, які зробили все можливе, а подекуди – і неможливе, щоб забезпечити захисників Вітчизни продовольством, амуніцією, транспортними засобами, необхідним обладнанням. І спільними зусиллями всього українського народу російська навала була зупинена.
* * *
Минулого четверга, 14 березня, у Полтавському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені М.В.Гоголя відбулися урочисті заходи до Дня українського добровольця.
У залі театру зібралися воїни-добровольці, їхні сім’ї, рідні полеглих захисників України, учасники добровольчих формувань, волонтери, громадськість, юнаки і дівчата, які обрали своїм життєвим шляхом захист Батьківщини і нині опановують військову справу. Присутні спільно виконали Державний Гімн України та вшанували пам’ять полеглих борців хвилиною мовчання.
Відзнаки Полтавської обласної ради, грамоти та нагрудні знаки “За вірність народу України”, а також грамоти і подяки від громадських організацій вручили мужнім полтавцям заступник голови облдержадміністрації Микола Білокінь, депутат обласної ради Руслан Рогов, голова Громадської спілки “Координаційна рада громадських організацій учасників АТО” Віталій Турпітько, керівник Полтавського обласного осередку Національного корпусу Анатолій Шиян. Зокрема було відзначено Андрія Усакова, Василя Слив’яка, Віктора Бандуровського, Ярослава Давиденка, Сергія Половка, Едуарда Ревенка, Олександра Стеценка, Валерія Тихоненка, Олександра Юренка, Віталія Запеку, інших захисників Вітчизни.
– Доброволець – це той, хто добре розуміє призначення людини на цій землі й виконує свої обов’язки за покликом серця. Велике серце й патріотизм – ось що вирізняє добровольців із-поміж інших людей. Нехай Господь оберігає їх і допомагає Україні, щоб вона була могутньою і незалежною. Низький уклін матерям і дружинам за їхніх синів і чоловіків, які віддали життя за майбутнє нашої держави. Вічна пам’ять полеглим воїнам! – зазначив Микола Білокінь.
– Завдяки добровольцям, українському духу вдалося зупинити російського агресора. Мабуть, ворог сподівався, що йому вдасться швидко завоювати нашу країну, але добровольці як справжні, гідні українці стали на захист своєї землі й живим щитом захистили нас. Спасибі вам! Дай Боже нам якнайшвидше здобути перемогу й зажити мирним життям, бо мир в Україні настане тільки після нашої перемоги, – наголосив Руслан Рогов.
* * *
“Зоря Полтавщини” поспілкувалася з добровольцями – учасниками урочистостей. Зокрема зіньковець Анатолій Макуха, якій служив під Волновахою, а потім у районі Мар’їнки у складі першої танкової бригади, зазначив:
– Я знав, чого я туди йду і за що я там буду воювати. Призову не підлягав, був, як то кажуть, “списаний вчистую”, але у військкоматі написав відповідну заяву і був направлений у зону АТО. На сході був близько року. І тоді, і зараз є віра, що нашу землю можна звільнити від агресора, був би лише наказ. Якщо росіяни спробують піти далі, знову візьму до рук зброю. Є такий лозунг – “Воля або смерть”. Це – про нас!
Також зіньківчанин Віктор Бандуровський, який був на фронті від самого початку, служив заступником командира взводу, командиром “Урагана”, пройшов чи не всі гарячі точки АТО – від стратегічної Саур-Могили до Іловайська і Дебальцевого, додав:
– Дуже шкода, що тоді не було наказу вибити ворога з Донецька. Я його бачив своїми очима, з відстані десь у шість кілометрів. Більшість тих, з ким воював пліч-о-пліч, були добровольцями. Нас поважали навіть вороги. Коли ми взяли у полон так званого “сєпара”, який розвідував наші позиції, йшов на Ольгінку, а вийшов на нас, до того ж, насправді, як виявилося, це був не мешканець Донбасу, а росіянин, він казав, що з такими, як ми, дуже важко воювати. Бо ми воюємо не за гроші. Ми справді воювали за Україну, а не за гроші, якісь там інші інтереси.
Страху зараз немає. Страшно було хіба спочатку, потім людина призвичаюється. Якщо Росія прийде сюди, нам тут життя все одно не буде. Тим більше, що всі наші дані відомі ворогу. Якщо я можу знайти в Інтернеті всю інформацію про себе, звання, посаду, все “злито” в мережу, то вони точно все знають. У нас вибору нема! Будемо стояти до перемоги!
***
Після урочистостей відбувся показ документального фільму про участь українських жінок у війні з Росією.
“Невидимий батальйон” – перший український документальний кіноальманах про жінок в умовах бойових дій на сході України. Це перший український документальний фільм про війну і жінок на війні, знятий жінками.
Над фільмом працювали режисери Світлана Ліщинська, Аліна Горлова та Ірина Цілик. У стрічці об’єднано історії шести героїнь, які несуть або несли службу в зоні проведення антитерористичної операції: Олени Білозерської, Оксани Якубової, Андріани Сусак, Дар’ї Зубенко, Юлії Паєвської, Юлії Матвієнко.
Проект почався з однойменного соціологічного дослідження про участь жінок у війні проти російської окупації. Мета картини – нагадати світу, що в Україні йде не “громадянська війна”, як стверджує російська пропаганда, а війна з російським агресором.
Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ.