Коли метал стає пластичним

Коли метал стає пластичним

У термічному цеху Крюківського вагонобудівного заводу багато людей, про яких можна сказати, що вони – майстри «золоті руки». Серед них – коваль Володимир Марченко.
Чим же цікава постать робітника Володимира Марченка? Своєю харизмою, незвичайним талантом працювати з металом, створювати з нього хитромудрі сплетіння, квіти, ніби з якоїсь пластичної маси. На одній зі світлин, які продемонстрував мені старший майстер Владислав Бужинський, Володимир стоїть біля воріт свого двору, які схожі на витвір мистецтва…

Напевно, у кожному з нас від народження закладено здатність до певної діяльності. Коли людина потрапляє в особливу, комфортну для розвитку здібностей ситуацію, вони розкриваються повною мірою. Так трапилося і з Володимиром. Закінчивши загальноосвітню школу в селі Хорішки Козельщинського району, поїхав здобувати освіту до профтехучилища села Петриківка на Дніпропетровщині. І хоч профіль, за яким навчався, був пов’язаний з ветеринарією, та, напевно, аура в селі, де народжується відомий на ввесь світ розпис, настільки сильна, що вплинула і на розвиток творчих здібностей Володимира.
Після служби в армії приїхав до Кременчука і вирішив тут працевлаштуватися. Працював у приватних фірмах, виготовляв вироби з металу, займався художнім куванням, самостійно придумував різні візерунки. Згодом Володимир вирішив пов’язати свою долю з крупним підприємством і прийшов на Крюківський вагонобудівний завод.
Уже вісім років працює на підприємстві. Розпочинав із коваля ручного кування без розряду, наразі має четвертий. Робота коваля нелегка, температурний режим – високий. Увесь робочий час знаходиться біля газової печі камерного типу.
– Мені моя робота подобається. Хоч працювати з металом треба дуже швидко, вкладатися у відведений час, інакше можна спалити заготовку, втратити потрібний радіус, – розповідає Володимир Марченко. – Скажімо, нержавіюча сталь швидко вихолоняє, як і тонка заготовка, а переробляти не можна. Усе треба встигати робити з першого разу. Для основного виробництва виготовляю ручки, важелі до вагонів, багато інших деталей, а також товари для магазину послуг – кочерги, камінні набори, вазони для квітів.
– У колективі усього кілька ковалів ручного кування. Володимира Марченка знають як одного з найкращих майстрів своєї справи. Минулої осені його портрет занесли на заводську Дошку пошани. І це цілком заслужене визнання, – говорить старший майстер ковальсько-ливарної дільниці Владислав Бужинський. – До виконання будь-якого завдання Володимир ставиться відповідально, серйозно. Він надійний і сумлінний. Під час освоєння нових найменувань продукції йому часто доводиться бути, так би мовити, першопроходцем. Радяться з ним і майстри, і технологи, бо знають, що він ретельно розрахує розмір, довжину заготовки, радіус згинання, і можна бути впевненим, що не підведе. Увесь робочий інструмент (кліщі різних розмірів, молотки та інше) виготовляє для себе сам. Закінчить завдання – прийде поінформує, запитає про наступне, вболіває за результат, бо ще ж і ланковий.
Володимир Марченко – хороший господар і сім’янин. У приватній садибі його творчості та фантазії є де розгулятися, тож і майструє з металу різні цікаві речі, які створюють затишок, надають особливого шарму парканчикам, огорожі, воротам, приваблюють погляди перехожих і сусідів. Разом із дружиною Наталією звили своє сімейне гніздо, де затишно і їхнім дітям Каті та Назару. Вони люблять проводити вільний час разом. Щоправда, нечасто випадають такі моменти, бо Володимир Васильович багато часу приділяє роботі. Але все це і є позитивним прикладом для дітей.

Валентина УСЕНКО
Журналіст

Поділися:

Добавить комментарий