Із військовослужбовцем Збройних сил України, котелевцем Богданом ЛУЩИКОМ, який нині перебуває в одній із гарячих точок російсько-української війни, я зміг поспілкуватися телефоном лише кілька хвилин. Але й за цей короткий час довелось відчути, що там, на фронті, кожна мить вимагає від наших бійців пильності, зосередженості, рішучості, щоб вистояти і дати гідну відсіч знахабнілим рашистам, які цинічно продовжують бомбувати українські міста й села, вбивати людей.
– У військовій частині Богданові надали коротеньку відпустку, лише на три дні, й він приїздив додому, – розповіла, спілкуючись зі мною, дружина бійця Аліна. – Ці дні промайнули наче одна мить…
Богданові Лущику 33 роки. Свого часу він закінчив Котелевську школу №2. У 2015 році, в період часткової мобілізації, був направлений до зони проведення антитерористичної операції. Воював у складі 93-ї механізованої бригади «Холодний Яр», 13 місяців ніс службу в селищі Піски Ясинуватського району Донецької області.
Демобілізувавшись, трудився на різних ділянках сільськогосподарського виробництва в СВК «Батьківщина».
У вересні 2021 року підписав контракт для подальшого проходження військової служби. Став до лав 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, яка дислокується в Житомирі. Коли розпочалося віроломне широкомасштабне вторгнення російських військ на територію України, брав участь у боях на Харківському напрямі. На початку травня в одній із сутичок із ворогом, який використовував для ураження осколкові міни, отримав важке поранення.
– Мій чоловік переніс п’ять операцій, – із хвилюванням каже Аліна. – Оперували його спочатку в Краматорську, потім двічі в Дніпрі та Тернополі. Був ризик, що через поранення він більше не зможе ходити. Але, дякувати Богу, лікарі зробили все від них залежне, щоб цього не сталося. І Богдан знову в строю. Такий вже він є: як не важко, але великій справі з визволення України від російських окупантів має прислужитися сповна.
І Богданові Лущику, і його бойовим побратимам значну допомогу продуктами харчування та необхідним обмундируванням надали волонтери.
У недавній телефонній розмові Богдан сказав, що з ним усе добре й додав: «Наша мета – Перемога і мир на рідній землі, тому хлопці налаштовані стояти до кінця…».
Доки головний сержант, командир взводу, котелевець Богдан Лущик мужньо й хоробро воює на фронті, вдома на нього з нетерпінням чекають любляча дружина й діти: син Максим і донька Олеся. Віриться, що він повернеться до своєї домівки, до сім’ї з Перемогою, заради якої мужні українські воїни важать і здоров’ям своїм, і життям!
Анатолій ДЖЕРЕЛЕЙКО
Журналіст