«Комендант» Комендантівського старостату

«Комендант» Комендантівського старостату

Не порахувати, скільки разів мої журналістські дороги пролягали в населені пункти колишньої Комендантівської сільської ради, скільки матеріалів написано про тутешніх мешканців, радісні й сумні події цього краю. Родзинкою є не лише піраміда-усипальниця, а і ягідна ферма «Черемушки», сільський музей, де зібрано предмети народного побуту та матеріали про земляків. Зросли на цій благодатній землі багато відомих людей, слава до яких прийшла далеко від отчого порогу, але вони завжди пам’ятають рідні місця.
Кажуть, що можна вийти з села, але село з тебе не вийде. Цей вислів нагадав мені Володимир Білан, бо вважає, що він на всі 100 відсотків про нього: «Я залишав село, але воно мене не відпустило. Але в планах знову поїхати в місто…»

Дороги, які обирають нас

– У школу я ходив за три кілометри з Криничного в Дабинівку. Спочатку пішки, потім підвозили вантажним автомобілем без лавочок, у старших класах уже їздили автобусом. Школа опалювалася вугіллям, і чомусь завжди було холодно, на уроках сиділи одягнені, і я ще тоді вирішив, що в селі не залишуся, – відверто зізнається Володимир. – Коли навчався в старших класах, у селі організували суботник, щоб впорядкувати громадські місця. Прийшли депутат сільської ради і я. Звісно, вдвох ми зробили небагато. І знаєте, що тоді подумав: коли виросту, знайду хорошу роботу, щоб мати можливість допомагати односельцям…
…Одного разу юнак-студент повертався з Кременчука на вихідні до батьків. Проїжджаючи Комендантівку, дивлячись на будівлю сільської ради, він подумав: «Всюди сільські ради є окрасою, а в Комендантівці – сарай». І як тут не згадати про карму?! Адже мине не так уже й багато часу і Володимира Білана оберуть керівником саме Комендантівського старостату.
– Я ніколи не позиціонував себе з органами місцевого самоврядування. Хоча свого часу дядько мого дідуся Євген Ананійович Білан працював головою сільради, бабуся Ганна Іванівна неодноразово обиралася депутатом сільської і районної рад. Я теж брав участь у виборах депутатів місцевих рад, але ще не отримав достатньої підтримки виборців.
Мала батьківщина Володимира Білана – невеличке село Криничне, обрамлене полями і луками. Ще з дитячих років він полюбив їх красу. Дідусь і бабуся завжди брали онука, коли заготовляли сіно, підбирали качани… Але професію він вибрав далеку від сільського господарства: після 9 класу вступив у Кременчуцький технікум залізничного транспорту. Закінчив його з відзнакою і став студентом Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту. На денній формі отримав спеціальність інженера, на заочній – менеджера управління проєктами. Трудову біографію розпочав на державному підприємстві «Дніпропетровська організація сертифікації залізничного транспорту».
– Вважаю, що мені дуже пощастило: сильний дружній колектив, цікава робота… А перед тим був навіть такий курйозно-драматичний випадок. Ще коли навчався в університеті, шукав роботу й подавав резюме на вакантну посаду. Коли прийшов на співбесіду, мені порадили говорити російською мовою. І хоч дивно було чути таку пораду, але мусив прислухатися. Та це мені не допомогло: на роботу не взяли. А через деякий час я прийшов на це підприємство з перевіркою і говорив, як вважав за потрібне, – українською мовою. Ще однією перевагою було дуже багато відряджень, а це – можливість побувати в різних регіонах України.
Та прийшли скрутні часи: підприємство стало банкрутувати, затримувати заробітну плату. Володимир розумів, що доведеться змінювати роботу. І хоч він не належить до тих, хто легко приймає рішення, але поїхав у Польщу. Не останню роль зіграло те, що раніше поїхала на роботу сестра Аліна.
– Працював на заводі. Надважких умов не було, але й вільної хвилини теж не мав. Важко було перших два тижні, доки наважився заговорити польською. А як приємно було чути українську мову – справді, найкращу! Безвіз дозволив мені трішки поподорожувати: побував у Нідерландах, Данії, Німеччині… Всюди, де бував, мене вражали порядок, чистота населених пунктів, відмінний стан доріг. Я постійно ловив себе на думці: «А чому в нас не так?»
Потім подав документи на воєводську візу й приїхав додому. І саме тоді ситуація кардинально змінилася: розпочався карантин, пов’язаний із поширенням захворювання на коронавірус, завод припинив роботу, мою візу анулювали…

І завгосп, і психолог

Володимир Білан уже мав досвід співпраці з місцевою владою. Тодішній сільський голова Алла Бабець запропонувала йому теоретичні знання, отримані в університеті, поєднати з практикою і допомогти громаді підготувати ряд проєктів для участі в конкурсах із залучення коштів з інших бюджетів. Юнак погодився, бо вважає, що підтримка добрих справ – його обов’язок.
– Проєкти були різні: створення ігрового майданчика в Криничному та проведення дитячого фестивалю; утилізація твердих побутових відходів; очищення водойми в Криничному… Усі вони потрібні для громади. Шкода, що не вдалося реалізувати проєкт з очищення водойми, який став переможцем обласного конкурсу. Це якраз співпало з проведенням місцевих виборів, які в Пришибській громаді виявилися дуже непростими.
Останній день 2020 року окремим рядком ввійшов у біографію Володимира: це був його перший робочий день на посаді старости Комендантівського старостату.
– У Комендантівці ні я нікого не знав, ні мене. Бувало, працюю в кабінеті, а двері відкрилися-закрилися, і так по кілька разів на день. Виявляється, люди приходили, щоб подивитись на старосту. До цього я ставився по-житейськи: цікавляться – добре, а за роботу переживав. Перші місяці – то був повний колапс: не могли людям навіть елементарної довідки надати. Згодом ситуація поліпшилася – стали видавати довідки, а коли з’явилася адміністратор Ліна Скалозуб, то розширився перелік послуг, які жителі громади можуть отримати в старостаті. Запрацювали програми «Соціальна громада» (оформлення соціальної допомоги, субсидії), «Територіальна громада» (реєстрація громадян). Практично з нуля довелося зробити погосподарський облік та впорядкувати домові книги.
Територіально Комендантівський старостат чималий – 8 населених пунктів, але людей проживає небагато: трохи більше 800 чоловік. Майже половина –в Комендантівці, а в Пилипенках, приміром, живе лиш 21 особа. Та після того, як росія розпочала повномасштабне військове вторгнення на територію України, кількість населення значно зросла.
– Через наш старостат пройшло 199 осіб, які вимушено покинули домівки, рятувалися від русні, яка несе смерть і біду. Переважно мешканці Харківщини, а також Донеччини, Чернігівщини, Київщини та інших регіонів. Зараз на нашій території проживає 51 вимушено переміщена особа.
Я щиро вдячний жителям громади, які швидко зорганізувались, оперативно зібрали для переселенців ліжка, постільну білизну, посуд, продукти харчування, що дозволило відкрити прихисток у приміщенні колишньої Дабинівської школи… Приїжджали з дітками різного віку, які по-різному реагували на зміну місця проживання, тож доводилось бути і завгоспом, і психологом.
А взагалі перші дні воєнного стану були дуже складні. То хтось поширив чутку про десант орків, що висадився на нашій території, то ще щось вигадували, що посилювало тривогу. І тоді односельці об’єдналися в загін самооборони, організували чергування, і це позитивно вплинуло на ситуацію.

Сади Перемоги

Прийшла весна і принесла споконвічні сільські клопоти: люди вийшли в поле, на городи. Пришибська територіальна громада з ініціативи голови Валентини Городянко приєдналася до проєкту «Сади Перемоги».
– Комендантівський старостат не залишився осторонь. Об’єднавши зусилля місцевих і вимушено переселених, виростили рекордний урожай картоплі. Відібрали посадковий матеріал на наступний рік, решту віддали переселенцям. Організовували роботу по забезпеченню цих людей продуктовими наборами. Місцеві фермери допомагали і транспортом, і продуктами. Відвозили допомогу й жителям прифронтових територій.
Звісно, війна зруйнувала наше мирне життя, втрутилася в плани, але робочі моменти потребують вирішення, як і питання життєдіяльності громади.
– Моя опора, як уже згадував, у вирішенні багатьох проблем – фермери. Утримання в належному стані узбіч доріг, парків, польових доріг, впорядкування територій – це заслуга наших місцевих фермерів Володимира Білоуська, ФГ «Володимир»; Віктора Малюка, ФГ «Віват-2011»; Валерія Ющенка, ФГ «ДарЮ»; Олександра Порубая, ФГ «Порубай-2016»; Івана Лещенка, ФГ «Ліс»; Олександра Зубенка, ФГ «Кристал»; Олександра Козара, ФГ «Олеко»; Олега Луняка, ФГ «Агро Ленд»; підприємця Олексія Кіптілого та інших.
Наведенням порядку в громадських місцях займається працівниця комунального підприємства Наталія Бейцун, їй допомагає чоловік Володимир. Але оскільки територія громади дуже велика, то зробити це досить складно, потрібно, щоб і жителі не були байдужими до того, в якому стані подвір’я, вулиця, село…
Не втрачають своєї актуальності земельні питання.
– По семи населених пунктах проводимо інвентаризацію землі. Звернулись до односельців з проханням оформити земельні ділянки, які надавались їм у різний час. Вони користуються ними, сплачують земельний податок, але на карті «світяться» як вільні, оскільки документи не виготовлені, право не закріплено. Також виявилося, що в нас водонапірні вежі, сільські вулиці (за винятком двох) безгосподарні. Зараз працюємо над тим, щоб усе майно облікувати, взяти на баланс. Це дозволить у майбутньому виділяти кошти на їх ремонт. А ремонт приміщення старостату таки вдалося зробити – за власні кошти та за підтримки небайдужих односельців. Не приховую, працювати важко: одні не сприймають, бо молодий, а інші (щира їм вдячність) вірять у мене, бачать моє прагнення працювати для громади.
Робочий час старости офіційно визначений, але проблеми на це не зважають. Володимир Білан завжди на зв’язку (звісно, якщо є світло і, відповідно, зв’язок).
– Заклади освіти призупинили роботу. Діти, і школярі, й дошкільного віку, підвозяться в Пришиб. Фельдшерсько-акушерські пункти працюють у Комендантівці та Дабинівці, сімейний лікар, з яким підписано декларації, проводить виїзні прийоми у визначені дні.
Звісно, бюджету громади не вистачить на все, тому необхідно знаходити можливість для залучення інвестицій, створення нових робочих місць, організації власної переробки… Сподіваюся, що будемо ремонтувати дороги, створимо в Дабинівці пожежну частину, очистимо ставок у Криничному. Неодмінно будуть й інші плани, головне – дочекатись Перемоги й односельців, які боронять нашу землю від рашистських агресорів.
***
Наша розмова відбувалась за кілька днів до маленької дати в житті Володимира Білана: два роки на посаді старости. Окрім виконання основних обов’язків, подає односельцям гарний приклад: є активним учасником художньої самодіяльності Криничанського сільського будинку культури.
Молодий «комендант» Комендантівки сповнений задумів, рішучості їх здійснити, щоб будувати Європу вдома, щоб заквітували сади Перемоги.

Наталя ПУЗИНА.

Поділися:

Добавить комментарий