Корсунівські волонтери

Волонтерська робота тримається на ентузіастах. І свідчень цьому можна навести доволі багато. Ще одним підтвердженням цьому є плетіння маскувальних сіток невеликою групою корсунівчанок. За один рік вони сплели і віддали на потреби української армії до пів сотні маскувальних сіток. Як цього вдалося досягнути, розповідає директор Корсунівського сільського будинку культури, що у Сенчанській громаді Миргородського району, Таміла Сахно.
– Розпочинали плести маскувальні сітки трохи більше року тому. Ми були одного разу в Сенчі на семінарі, де нам, зокрема, продемонстрували майстер-клас із плетіння сіток. Запропонували долучитися до цієї справи. З тих пір і плетемо. Є в нас рама довжиною 8 метрів. Найзатребуваніший, мабуть, розмір. Ось у такому форматі й працюємо.
– Хто входить до вашої команди?
– Це працівники Будинку культури Світлана Мусенко та Надія Твердоступ. А також небайдужі люди нашого села, в основному всі пенсійного віку. Катерина Прокопенко, Алла Гергель, Лідія Мусіян. На жаль, остання переїхала до Кременчука. На канікулах чи у вільний час від уроків приходять нам допомогти учні 7–8 класів. А так в основному ми плетемо своїм невеличким колективом. За цей рік сплели 48 маскувальних сіток. А треба ж іще виконувати і свою безпосередню роботу в Будинку культури.
– За які кошти придбаваєте необхідні матеріали?
– Перший раз зібрали гроші по селу і закупили все необхідне. Вдруге цього не вистачило. Тож, коли благодійна організація «Невтомні руки» запропонувала нам долучитися до їхнього волонтерського руху, ми погодилися. Вони надають нам необхідні матеріали, ми плетемо, вони забирають уже готові сітки й відправляють за призначенням. Буває, наші хлопці приїздять у Корсунівку в коротку відпустку, як, приміром, наш Микола Габакан із 92-ї бригади. Він і розвозить наші сіточки по військових частинах. Ми нікому не відмовляємо. Якщо не встигаємо зробити, їду до Оксани Портяної в Сенчу і обов’язково привожу ту кількість сіток, яка потрібна нашим хлопцям.
Ось так маленька група небайдужих жіночок робить велику справу – не дає згаснути вогнику постійної тилової допомоги нашим захисникам. Бо вся віра у них, найдорожчих.

Олександр МОСКАЛЕНКО
Журналіст