Кращі подруги –  майже родини

Кращі подруги – майже родини

З двома Валентинами – одна живе в Копилах Полтавського району, а інша – в Краснограді Харківської області, недалеко від межі з Полтавською, – ми познайомилися влітку на морі. Жінки часто відпочивають і подорожують разом. Вперше вони побачили одна одну півстоліття тому в піонерському таборі “Молода гвардія” у Зінцях поблизу Полтави. Тоді їм було по 12 років.

Відтоді дружать, листуються, передзвонюються, зустрічаються. Красноградська Валя Сахарова була на весіллі у полтавської Валі Назаренко, хрестила її сина. Тож жінки майже породичалися.
– Батьки наші – залізничники, і табір відпочинку був від залізниці. Там ми й познайомилися, – розповідає Валентина Олександрівна Сахарова.
– У нас династія залізничників, онук – вже четверте покоління, – каже Валентина Миколаївна Назаренко. – Батько, Микола Порфирович Москаленко, працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі, мама, Євгенія Григорівна, – у вагонному депо.
Брат Валентини – теж залізничник. Сама вона працювала в інформаційно-обчислювальному центрі, займалася вантажними перевезеннями. Чоловік, Валентин Іванович, родом з Назаренків Новосанжарського району, – інженер, обслуговував семафорне господарство, сигналізацію і зв’язок. Два сини – Віталій і Анатолій – працюють один помічником машиніста, другий – ремонтником колій. Онук Дмитро закінчив професійний ліцей у Полтаві, вивчився на помічника машиніста. Молодший внук Артем – школяр.
– З Валечкою нас доля звела, не у кожної людини в житті буває така дружба, – каже Валентина Назаренко. – Подружилися в дитинстві – і з тих пір нерозлийвода.
А Валентина Сахарова додає:
– Через 50 років їздили ми в той самий табір, подивитися, як там стало, що змінилося. Привезли туди відпочивати Валиного внука!
Валентина Сахарова має “смачну” професію – працювала на бурових кухарем. Сама з села Наталине, що поруч із Красноградом. А чоловік її, Анатолій, родом з Халтуриного Карлівського району, за професією бурильник. Мають двох дочок – Тоню і Наташу, онуків – Мирославу та Ваню. Наташа, як і мама, теж куховарить для бурильників, працює вахтовим методом. Тоді Ванечку забирають до себе бабуся з дідусем. Тоня живе в Харкові, займається логістикою. Батько Валентини – з Чутового, працював у полтавській воєнізованій охороні, супроводжував вантажні поїзди. Свекри жили у Великих Сорочинцях.
Був у молодості подруг період, коли трохи “загубилися”. Одна Валя отримала квартиру, а друга ще не знала про це і відправила їй лист на стару адресу, на дівоче прізвище. Батько привіз дочці листа, і так послання знайшло адресатку… Відтоді стали їздити одна до одної в гості. Добре, що живуть по одній лінії приміського поїзда.
Коли одна Валя будувалася в Копилах наприкінці 1980-х, у часи дефіциту, свекор і батько другої Валі допомогли з дошками, зі “столяркою”, покрівлею…
Стосунки у них, кажуть жінки, кращі, ніж бувають між сестрами. І кожна в домі у подруги почувається наче вдома.
І хобі мають схоже – вирощування квітів. І зараз буяє краса на їхніх подвір’ях.
Ось такі вони, дві вірні подружки, прекрасні жінки-господині, дружини, мами і бабусі, – дві Валентини.

Ганна ЯЛОВЕГІНА
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий