Кращої, ніж рідна, мови не буває

Нині на нашій планеті, в різних її куточках, звучать майже шість тисяч різних мов, які є рідними для їхніх носіїв. Добре це чи погано – не можна сказати напевно, проте абсолютно точно можна стверджувати, що окрема, самостійна мова – це своєрідний носій цілком певних традицій і культурної спадщини, що в свою чергу вказує на конкретну цінність, яку вона може представляти хоча б з точки зору історичної аналітики. Щоправда, половина із цих мов перебуває під прямою загрозою зникнення, наголошують фахівці Всесвітньої організації ЮНЕСКО. З метою сприяння багатому культурному та мовному різноманіттю і було засноване це свято, яке відзначають усі народи Землі, – Міжнародний день рідної мови.
Історія цього свята походить з Пакистану, де 21 лютого 1952 року було вбито п’ятьох студентів, які мали “зухвальство” виступити за надання бенгальській мові статусу офіційної. Зрештою після визвольної війни, в 1971 році, східна частина Пакистану виокремилась в незалежну державу Бангладеш зі своєю мовою. У 1999-му на 30-й сесії Генеральної конференції Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури було вирішено заснувати Міжнародний день рідної мови. В Україні його почали відзначати з 2002 року.
Рідна мова – це мова, що першою засвоюється дитиною і залишається зрозумілою на все життя. Рідною прийнято вважати мову нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їхніми духовними надбаннями.
Наш земляк, відомий український письменник Панас Мирний писав: “Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, роздум, досвід, почування”.
Наша мова успадкована від мов племен, що населяли Київську Русь. Точної відповіді на запитання, коли вона виникла, немає. В IX столітті було винайдено письмо, складена слов’янська азбука (Кирило і Мефодій були її авторами). Але володіли нею спочатку церковнослужителі. З’явилася писемна церковнослов’янська мова. За записами цією мовою можна приблизно визначити, коли ж виникла українська мова – очевидно, ще до XI століття. Але ми достеменно знаємо й пишаємося тим, що зачинателем сучасної української літературної мови був наш земляк Іван Котляревський, а основоположником – Тарас Шевченко. Загальна кількість носіїв української мови – більше 43 мільйонів чоловік.
Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері. “Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема”, – пам’ятаємо ці поетичні рядки Володимира Сосюри.
Рівень розвитку рідної мови є джерелом духовного розвитку народу. Тому знати, берегти і примножувати рідну мову – це обов’язок кожної людини. Якщо ми хочемо, щоб нас поважали, для цього, як писав Борис Грінченко, насамперед треба бути українцями “думкою, мовою, ділом”. Людина, яка не хоче знати рідної мови, руйнує те, що повинно стати фундаментом її особистості. Пам’ятаймо, що рідна мова для кожного із нас є оберегом, бо таїть у собі пам’ять народу, оберігає й передає із покоління в покоління наші духовні скарби – з нею наше майбутнє й майбутнє України!
Підготувала Марія ВІТРИЧ.