«Криком поля  вгородили погані, Мечуть огненні  дроти…»

«Криком поля вгородили погані, Мечуть огненні дроти…»

Безмір і підлість московської терористичної зграї вчергове продемонстровано обстрілом Кременчука. Наддніпрянське місто, промислова столиця Полтавщини, знову зазнало варварських ракетних обстрілів.

Новиннєву стрічку без серцевого болю неможливо гортати: з кожною годиною зростає кількість жертв і постраждалих. Кількість людей, котрі були на момент потрапляння орківської ракети Х-22 в ТРЦ «Амстор» і доля яких досі не відома – десятки.
І до, і після чорного понеділка, 27 червня, московини із особливою люттю кидали свої «огненні дроти» на наші міста і села. Ціль – куди втрапить, мета – залякати Україну, похизуватися перед Заходом, що місія «собіранія земель» триває. Тільки от «собіратєлі» випалюють землю, несучи горе й страждання. Геноцид, внутрішня окупація, грабунок ношеної білизни й зерна та металопрокату – «велична» місія терористів з московщини, які марять світовим пануванням.
А що на заліських болотах? Традиційні брехні соловйових-шефірів: самі себе обстріляли, інсценували. «Серьмяжная правда» захарових: нинішній стан в Україні – наслідок небажання Заходу почути забаганки кремля. Та нехай собі казяться як уміють, але ж чому так гірко окошується на нас московський сказ?!
Якось притихли ініціативи старої Європи зберегти путіну обличчя, не ображати росію. Чи надовго? Здавалося б, після Бучі, Ірпеня, Маріуполя, інших злочинів проти людяності ординська мармиза колективного путіна уже не потребувала «збереження». Але ж геополітика має стільки підводних течій… Втім, досить часто, особливо коли починають умиротворювати звироднілого агресора-імперіаліста, ті течії утворюють бурхливий вир, що поглинає й так званих миротворців у тому числі.
Всесвітня мережа оприлюднює твердження різноманітних експертів й аналітиків щодо причин активізації рашистів, збільшення ними ракетних обстрілів України. Звісно, новий ватажок орків, який носить погони генерал-полковника, старий бункерний упир, ображений на увесь світ за те, що той не прогинається під нього, саміти «Великої сімки» й НАТО, парад планет і несприятливі дні місяця впливають на стратегічні бомбардувальники й «іскандери» московитів. Прильоти з Каспію, Криму, Білорусі, Курська на Галичину, Центральну, Південну чи Східну Україну – то «прінуждєніє к міру, прєвєнтівний удар». І яка ж радість «запорєбріком» від зруйнованої багатоповерхівки в Києві чи загиблих у кременчуцькому супермаркеті.
А це вже за Ільїним: що б не робив московин, до якого б звірства, варварства не вдавався, він завжди правий, бо в нього місія. Яка? Цитую мовою оригіналу: «Да будет национальная диктатура, подготовляющая всенародное религиозно-национальное отрезвление!..» А ще – «беззаветно любить и верить» національному вождю, служити йому «без страха и упрека». В перекладі з «общєпонятного» ця місія полягає в «порятунку» світу від цивілізації, гуманізму, демократії. «Россия становилась республикой только в периоды разложения и провала». Ну що тут додати?..
Іван Ільїн – російський аристократ і філософ, пасажир сумнозвісного «философского парохода», апологет білого руху, противник більшовизму й палкий прихильник фашизму разом з генералом Антоном Денікіним і письменником Іваном Шмельовим у 2005 році були перепоховані в москві. Таким чином повернення з еміграції «трьох джерел і трьох складових» «собіратєльства» ознаменувало утвердження на росії фашизму з московським обличчям. Як зазначає у статті «Улюблений філософ Путіна» («Український інтерес», квітень 2021 р.) Михайло Міщенко: «… На думку Ільїна, щоб не повторювати помилок попередніх поколінь фашистів, потрібно, насамперед, поєднати «національну диктатуру» з релігією (а не протиставляти їх, як це робив Гітлер), обмежитися авторитаризмом (без перетворення його на тоталітаризм) і, використовуючи елементи ідеології і політичні методи фашистів, не називати себе фашистами. Значною мірою ці настанови Ільїна були реалізовані очільниками сучасного політичного режиму. Хоча замаскувати його сутність не завжди вдається. Так, директор московського Центру постіндустріальних досліджень Владислав Іноземцев характеризує сучасну росію: «Росія сьогодні не є ліберальною демократією: це фашистська держава на ранніх стадіях». Минув рік з часу публікації вищезгаданої статті, триває п’ятий місяць широкомасштабного вторгнення (випалювання землі) московитів у нашу державу. Ранні стадії фашистської держави матеріють. І в цьому причина рашистського безміру в Україні. Крах московитської терористичної зграї неминучий. Але ж якою ціною!..
***
У заголовок винесено поетичні рядки Тараса Компаніченка з «Думи про Савур-могилу». А продовжуються вони так: «Рам’ям до рам’я! Муром незламним! – / Серце – черлені щити». І це справді: «Те, що написане в нас на прапорах – / Спів невимовних сфер».

Олександр МАКАРЕНКО.

Поділися:

Добавить комментарий