Крилаті друзі – голуби

Крилаті друзі – голуби

Нині, на жаль, досить рідко в садибах кобелячан можна побачити голуб’ятні, звідки, якщо прислухатися, доноситься миле й заспокійливе воркотіння. Особисто я чомусь одразу згадую художній фільм «Прощавайте, голуби», головний герой якого з дитинства захоплювався голубами. Коли ж йому довелось поїхати на роботу в інше місто, він подарував голубів першокласнику. У зовсім юному віці з’явились перші голуби й у мешканця Кобеляк Романа Горбенка.

Звісно, більшість земляків знають його як спортсмена: тренера ДЮСШ, учасника й організатора «Богатирських ігор», судді з футболу та інших видів спорту. Та є в нього ще одне захоплення: у дитячому віці захопився голубами й на все життя закохався у цих легкокрилих благородних птахів.
Мабуть, про жодну іншу пташку не написано так багато, як про голуба – провісника миру, любові, добра, душевного спокою.
– Коли не поспішаємо на роботу чи в інших справах, ми з Юрою Кликовим, товаришем по захопленню, можемо не одну годину провести біля голубів. Повірте, плину часу не помічаємо… Одного разу впустивши цю крилату радість у своє життя, вже не можеш без неї обійтися. Буває, що й справи підлаштовуєш під голубів. Коли в суботу футбол, то завжди цікавились, чи зможу я судити. Всі знали, якщо проходять виставки голубів, я цього не пропущу, обов’язково поїду. Ця традиція порушилась останніми роками через карантинні обмеження, виставки не проводили. І взагалі останнім часом на них більше представляють декоративних кроликів, півників, курочок, качок…
А в Романа Олександровича, звісно, на першому місці – голуби. Він на все життя запам’ятав той день, коли батьки пішли в гості до знайомих і взяли його із собою.
– Мені було 5–6 років. Коли я побачив голубів, то мені вже було байдуже, чим пригощали, про що розмовляли… Я прикипів до голубів. Це помітив господар Михайло Коршак (світла йому пам’ять) і порадив батькам підтримати мене у такому захопленні. Через деякий час батько (на той час ми жили в Іванівці) зробив невеличку голуб’ятню, у ній оселилась перша моя пара – миколаївські високольотні: білий голуб і червоноплеча голубка, яких мені дав на кілька років старший друг Саша. Він теж захоплювався голубами. А взагалі в той час ледь не в кожному дворі жили ці птахи. Правда, в когось вони були прості, в когось – породисті. На жаль, зараз ситуація інша. Справжніх голуб’ятників можна на пальцях порахувати, а молодь цим взагалі не цікавиться.
* * *
Мама, спостерігаючи за тим, як син «прикипів» до голубів, домовилась іще про пару льотних птахів. Із радістю взяв голубів. Це було в Кобеляках, і в сумці він відвіз їх автобусом в Іванівку. Місця вистачило всім. Із часом і сам став розводити голубів. Так заведено в голуб’ятників: зустрічатись, обмінюватись голубами, продавати.
Кожна порода голубів має свої особливості. Приміром, у поштових головний інстинкт – швидше повернутись додому. Щодо того, як вони повертаються, дехто каже, що орієнтуються по сонцю або по магнітних полях Землі, а насправді одному Богу відомо, як отака маленька пташка, змагаючись із вітром, не збивається з орієнтира й прилітає додому.
Роман Горбенко все життя залишається прихильником однієї породи – миколаївських голубів. Ці птахи найпопулярніші серед льотних. Особливість їхнього польоту в тому, що вони злітають і піднімаються вгору по прямій лінії, потім зупиняються у високості й тріпочуть крилами. Забарвлення у них різне – чорне, біле, сизе… Бувають навіть семикольорові, червоно-, чорно- чи білохвості…
* * *
Зараз Роман Горбенко тримає 10 пар голубів миколаївської породи.
– На жаль, через велику кількість яструбів тримаю їх у вольєрі. Відповідно вони втрачають льотні якості. При нагоді випускаю, аби знайшли травичку, насінину чи камінчик… Голубів не ганяю, тобто постійними тренуваннями не займаюсь. Але експерименти проводив, щоб перевірити, чи орієнтуються на місцевості: приносив із Солонців на стадіон (це близько 3 кілометрів) і випускав. За кілька хвилин вони були біля своєї голуб’ятні. Шкода, що з роками все менше стає тих, хто продовжує утримувати голубів. Це захоплення не з дешевих. Раціон птахів має бути збалансованим, тобто включати зерно пшениці, проса, кукурудзи, соняшнику, а також мікроелементи, вітаміни. Обов’язково – чиста вода. Досить поширене і таке явище, як хвороби голубів. Щоб їх не допустити, слід вакцинувати птахів, пропоювати антибіотиками. Це теж затратно. Та той, для кого голуби стали захопленням на все життя, відмовиться від чогось іншого, але тільки не від цих дивовижних птахів.
У Кобеляках, окрім Романа Горбенка, є інші голуб’ятники: Юрій Дрофа, Григорій Тертишний, Михайло Денисов, Юрій Кликов, Олександр Дзиґа, Анатолій Мохонь, Микола Клепа, Леонід Мазанько, Леонід Калеберда, Михайло Коваль, Сергій Мірошниченко. Практично всі вони утримують миколаївських льотних голубів, Михайло Коваль віддає перевагу німецьким поштовим, а Сергій Мірошниченко – монахам.
Голубів під час стресових ситуацій, тривожних новин можна без перебільшення назвати антидепресантами. Коли побудеш певний час у їхньому «товаристві», втому ніби рукою знімає. Цікаво спостерігати за їхньою поведінкою. Та й погоду можна прогнозувати. Якщо наливаєш воду в поїлку, а вони починають купатися, то вже точно будуть опади – дощ чи сніг. А як «емоційно» зустрічають, якщо принесеш їжу дещо пізніше звичного! Ніби дають зрозуміти, що ти порушив графік годівлі. Це ще одне підтвердження того, що голуби – розумні птахи. Більше того, вони відчувають настрій господаря і довіряють йому.
– Згадую себе в дитинстві. Для мене було найбільше щастя, якщо хтось дасть чи продасть голубів. А зараз не пригадаю випадку, щоб хтось із молоді цікавився цими птахами. Та що там голуби, спортом стали менше цікавитись… У молоді зовсім інші пріоритети і, на жаль, не кращі для фізичного розвитку, інтелекту, освіти, – із сумом констатує мій співрозмовник.
* * *
Роман Олександрович Горбенко мріє про той час, коли в Дніпрі знову відбудеться виставка голубів, аби можна було придбати птахів свого дитинства. Так, вони не дуже дешеві, але спогади дитинства важливіші за це.

Наталя ПУЗИНА
Журналістка

Добавить комментарий