Крізь вікна книг…

Крізь вікна книг…

Хлоп’я років трьох взяло мамин глянцевий журнал, і доки вона розмовляла по мобільному, почало пальчиками обох рук розтягувати кольорову картинку. Малюк помітно сердився, що нічого не виходить, а коли розірвав паперову сторінку, здивовано застиг над журналом. І в ту мить усі, хто бачив цю сценку в залі очікування на вокзалі, засміялися, бо зрозуміли: хлопчик хотів збільшити, як на екрані смартфона, яскравий кольоровий малюнок у журналі. Мабуть, то було його перше знайомство із так званою “друкованою продукцією”.
Вже для нього, подумалося, батьки не передплатять дитячий журнал “Барвінок”, на якому виростало кілька поколінь юних читачів, – наприкінці червня редакція повідомила, що більше не випускатиме часопис “через неспроможність боротися із впливом віртуального світу на сучасних українців”. Дарма, що лише через 10 років “Барвінок” міг би відзначити свій
100-річний ювілей.
“Ми всі живемо в добу цифрових технологій, ми всі живемо в добу соцмереж, ми живемо в добу фейсбуків (прости Господи) й інстаграмів (прости Господи двічі). Живемо в добу, коли люди дедалі менше читають, коли в принципі вміти читати літературу як мистецтво стає таким от не дуже популярним скілом, ніби спеціально культивованим умінням, як, скажімо, здатність розбиратися в класичній музиці чи в античній скульптурі”, – констатує письменниця Оксана Забужко.
“Тільки кожен п’ятий українець читає своїм дітям книжки щодня або кілька разів на тиждень. 9% – кілька разів на місяць, 4% – кілька разів або раз на рік, 14% – ніколи.
Майже кожен третій взагалі не читає книжок, а кожен п’ятий не читає, бо не має дітей. Ті, хто читають самі, частіше читають і своїм дітям”, – такі дані дослідження “URPD 2018” Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, тоді центр опитав 2013 українців. А культурно-видавничий проект “Читомо” на своєму сайті повідомляє, що кожен третій опитаний, який ніколи не читав книжок, зізнається, що йому в дитинстві не читали батьки.
Є над чим замислитися. Звісно, час диктує своє – ми вже не уявляємо життя без Інтернету, без сучасних гаджетів. І це дивовижним чином проявляється навіть у тому, що зовсім малі ще діти легко й швидко їх опановують – ніби вже народилися з уміннями користуватися тими гаджетами. Маленька Катруся, їй сьогодні 2,5 року, виховує своїх ляльок, пояснюючи: мультики треба дивитися на комп’ютері, а не на телефоні! Але на ніч їй батьки читають казки з книжок, а засинає вона під мамину колискову. Мабуть, майбутнє таких, як Катя, поєднуватиме друковану книгу з комп’ютером. Як уже поєднуємо всі ми, дорослі.
Старші читальники за паперову книгу – жодна електронна чи екран гаджета не замінить оте сакральне дійство: шелест перегортуваних сторінок, за яким – і переживання в собі письменницьких розповідей, і гра уяви, і відкриття невідомого, і насолода відстежувати авторський стиль улюблених митців слова. Давно відомо: книга – то супутник інтелігентної, освіченої людини. Цю істину треба пам’ятати й сьогодні молодим батькам, бо ніщо так не розвиває дитячу уяву, як книга. Вона допоможе розвинути аналітичні здібності, віднайти духовні цінності цього світу, навчить мислити, висловлювати власну думку, оцінювати свої й чужі вчинки.
Життя без книги – хата без вікна.
Тюрма глуха і темна, мов труна,
Крізь вікна книг свободи світло ллється,
Майбутнього видніє далина.
Ці рядки Дмитра Павличка будуть актуальні в усі часи. І згадалося, як сотні полтавців, багато із них – з дітками, йшли до обласної бібліотеки під час роботи універсальної книжкової виставки “ПОШУК”, яка проводилася два роки поспіль і має великі перспективи, бо вона – Полтавська оаза шанувальників української книги, так розшифровується її назва. І знаходили для себе свою книгу. Свої книги.
Днями побачила на дачному масиві жінку середнього віку, яка стояла на автобусній зупинці й читала книжку. І вже не втрималася пізніше в місті, сфотографувала бабусю, яка читала в тролейбусі. Звичніша картинка – юнак, який тим часом гортає сторінки соцмереж у телефоні.
Цікаво, чи читають і що люблять читати наші передплатники? Адже “Зоря Полтавщини” спонукає до того – ми пропонуємо літературні твори і дорослим, і дітям. Ще французький мислитель доби Просвітництва Дені Дідро зазначав: “Коли людина припиняє читати, вона перестає мислити”.
Читаймо…

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий