Крюківському  вагонобудівному – 150

Крюківському вагонобудівному – 150

Крюківському вагонобудівному заводу виповнюється 150 років. Пропонуємо вашій увазі матеріали, підготовлені колективом редакції газети ПАТ “КВБЗ” “Вагонобудівник” до цієї ювілейної дати славного підприємства.

– Яку роль у вашому житті відіграв Крюківський вагонобудівний завод?
Із цим запитанням напередодні ювілею ми звернулися до заводчан.

“КВБЗ – це і є моє життя”

Крюківському  вагонобудівному – 150
Голова наглядової ради – президент ПАТ «КВБЗ» Володимир Приходько.

Володимир ПРИХОДЬКО, голова наглядової ради – президент ПАТ «КВБЗ»:
– Крюківський вагонобудівний – це і є моє життя. Ще з дитинства. У 1947 році наша родина приїхала до Кременчука з Ленінграда, бо батька призначили директором заводу. Мені було п’ять років, коли вперше потрапив на підприємство. А через 10 років, коли ще не було й шістнадцяти, вже стояв біля верстата в цеху. У 1978 році став головним інженером на КВБЗ. У 1988-му мене обрали директором. І до цих пір управляю бізнесом. Разом із батьком ми на чолі заводу понад 45 років!
Тут працював мій брат, працює син, інші члени родини. Тож Крюківський вагонобудівний відіграв у моєму житті головну, ключову роль. Багато літ свого життя я віддав, щоб він жив, працював, був місцем роботи і годувальником для багатьох людей, їхніх родин.
Я мріяв про день, коли йому сповниться 150. І цей час настав. Користуючись нагодою, сердечно вітаю вагонобудівників усіх поколінь зі славним ювілеєм. Вдячний кожному за працю, за внесок у загальну справу, за вірність підприємству.

“На заводі я реалізувався як керівник”

Крюківському  вагонобудівному – 150
Голова правління ПАТ «КВБЗ» Анатолій Шабала.

Анатолій ШАБАЛА, голова правління:
– Дуже важливу. Саме на КВБЗ я реалізувався як керівник, директор заводу. І пораду старших товаришів – триматися заводської труби – пам’ятаю з молодих років і неухильно виконую. Люблю наш завод, його особливий «крюківський» характер, його прохідні, а особливо ж – людей, з якими спілкуюся щодня, з якими можна сміливо йти у розвідку. Вітаю всіх з ювілеєм підприємства. Для мене, та, думаю, і для багатьох, це особисте свято.

“Наше підприємство – найкраще!”

Крюківському  вагонобудівному – 150
Галина Сахарова, Леонід Кучма. 2000 рік.

Галина САХАРОВА, пенсіонерка (та сама зварниця, яка сказала Леоніду Кучмі у 2000 році: «Дайте нам роботу, а решту ми й самі зробимо»):
– Завод став для мене всім. Це моє трудове життя. Прийшла на завод молодою дівчиною. Тут зустріла свого чоловіка. Відпрацювала зварницею у вагоноскладальному цеху з 1980-го по 2013-й – 33 роки. Пережила із заводом і період економічної кризи наприкінці минулого століття, і часи підйому у вантажному вагонобудуванні, які припали якраз на останні роки праці перед тим, як вийти на пенсію. Брала участь у складанні кузова першого пасажирського вагона і першого вагона метрополітену. Хто трудився у вагоноскладальному, у того цей колектив назавжди в серці. Так і в мене.
Леонід СУЧКОВ, заступник начальника управління виробництвом:
– Запитуєте, яку роль? Перш за все – годувальника. Як тільки прийшов на Крюківський вагонобудівний після навчання в інституті, завод допоміг мені стати на ноги, зробити кар’єру й забезпечувати свою родину, щоб вона жила не гірше за інших, і, звичайно ж, відчути себе корисним та потрібним. До речі, на вагонобудівному працювали мої дружина, донька, а нині заступником начальника енергосилового цеху трудиться син Ігор.
Ольга БАБИЧ, начальник відділу головної бухгалтерії:
– Я представник уже третього покоління вагонобудівників, тож із заводом пов’язане життя усієї нашої династії. Тут розпочинали, набували досвіду і ставали керівниками мої дідусь, тато, мама, сестра, двоюрідні брати, а тепер і я очолюю відділ. На заводі познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Юрієм, із яким виростили двох дітей.
Тож завод для кожного з нас – це невід’ємна частинка життя, без якого себе просто не уявляємо.
Володимир ЛУНДІН, провідний інженер-технолог, голова профспілкової організації інструментального заводу:
– Знайомство із заводом відбулося під час переддипломної практики, відтоді КВБЗ – моє перше і єдине протягом більше 35 років місце роботи. Це, за великим рахунком, – моє життя. І я жодного разу не сумнівався у своєму виборі. Чому? Бо тут кожен працівник соціально захищений, відчуває стабільність, упевненість у завтрашньому дні, завжди може розраховувати на підтримку й допомогу колективу.
Олександра НАБОКА, інженер-конструктор служби головного конструктора вагонів метро ПКУ:
– Це моє перше місце роботи після завершення навчання в університеті. Тут я переконалася в правильності обраної спеціальності, адже працюю за фахом, зокрема зараз відповідаю за добирання і розміщення електроустаткування в пасажирському салоні та кабіні машиніста. Мені пощастило стати частиною дружного колективу талановитих, закоханих у свою справу людей.
Роман РОМАСЕНКО, провідний інженер-конструктор служби головного конструктора пасажирського моторвагонного рухомого складу ПКУ:
– Я виріс тут професійно. Брав участь у проєктуванні кращих зразків вітчизняної техніки: електропоїздів ЕКр-1, дизель-поїздів ДПКр-2 та -3, модернізації поїздів для метрополітену. І коли у Києві їду в метро, ловлю себе на думці, що саме цей вагон мені відомий до останнього гвинтика, бо ми його відновили практично з нуля. Буде що розказати синові.
Віталій БУШУЄВ, генеральний директор НВП «Хартрон-Експрес» (м. Харків):
– Головну, основну роль відіграв завод у моєму житті. Прийшов на Крюківський вагонобудівний завод слюсарем, дійшов до директора з якості. Багато отримав за той час досвіду, знань, і це допомагає мені повсякчас на посаді генерального директора. Чудовий колектив, багато спогадів і зараз тісні ділові контакти. Уся наша родина трудилася на вагонобудівному, обидва дідусі починали ще з Іваном Митрофановичем.

Поділися:

Добавить комментарий