Купальські свята: історія і сьогодення

Купальські свята: історія і сьогодення

«Ой на Івана, та й на Купала…»
Важко знайти українця, який хоч би раз у житті не читав цих віршованих рядків чи не чув різноманітних варіацій і давніх народних і сучасних пісень, присвячених одному з найулюбленіших літніх свят.
Щороку, на початку липня, по всій Україні в маленьких селах й великих містах, що звикли жити у шаленому ритмі сьогодення, мільйони людей знаходять можливість на деякий час забути про свої турботи і злитися з природою біля купальського вогнища, річок й озер рідного краю. І пливуть водоймами дбайливо сплетені дівочими руками віночки, палає очисний вогонь, вирують народні гуляння. А ще у наймістичнішу ніч року в потаємних місцях сміливці шукають цвіт папороті. Адже, за повір’ям, у того, хто знайде чаклунську рослину, збудуться всі бажання. Й буде ця людина щасливою, здоровою і багатою.
Не хочеться нікого засмучувати, але, найімовірніше, шукають марно… Й навіть не тому, що примхлива квітка дається в руки далеко не кожному. Справа в тому, що день, коли наші пращури влаштовували гуляння й виконували певні язичницькі обряди, змістився внаслідок зміни системи літочислення. І, як не сумно це констатувати, втратив прив’язку до календаря, що був віками встановлений силами всесвіту. Адже це прадавнє свято раніше припадало на дні червневого сонцестояння. А потім, із прийняттям християнства, співпало з Різдвом Іоанна Предтечі й отримало нову фіксовану дату. Нині, як відомо, купальські гуляння відбуваються в ніч з 6 на 7 липня.
Всупереч усталеній думці вони не є слов’янськими, в багатьох країнах Європи, зокрема у Швеції, Норвегії, Естонії, Латвії, Португалії та інших, його відзначають і зараз.
І традиції святкування подекуди спільні. В першу чергу – це свято молоді. Тих, кому природою призначено залишити свій слід на землі в наступних поколіннях. Тож не дивно, що більшість обрядів так чи інакше пов’язані із продовженням роду. Цікавими є історичні згадки, які свідчать про те, що у наших пращурів, окрім широковідомих і нині, існували традиції, здавалося б, більш притаманні розкутому сучасному світу. Зокрема діти, що народжувалися через дев’ять місяців після купальських свят незаміжніми жінками, не всюди, але в багатьох громадах, навіть не вважалися байстрюками. Ще один обряд, що мав привертати долю, виглядав зовсім еротично – дівчата, які мріяли скоріше вийти заміж, у ніч на Івана Купала повністю роздягалися і тричі оббігали житнє поле. Люди вірили, що така красуня обов’язково насниться своєму майбутньому чоловікові. І скоро він її знайде.
Часи минають. Багато з того, що робили люди в сиву давнину, нині може виглядати навіть трохи смішно, але в українцях збереглися «гени», що кожного літа кличуть до купальського вогнища.
Не став винятком і цей рік. Як завжди, велелюдно відсвяткували Купала у Полтаві, Кременчуці й інших районних центрах, невеличких селах. А у Національному музеї-заповіднику в селі Гоголеве Шишацького району відбулося обласне фольклорне свято «Купальські ігри на батьківщині Миколи Гоголя».
Цьогоріч, окрім мешканців навколишніх населених пунктів, з екскурсіями до музею завітали й туристи з Полтави, Миргорода, Гребінки, Диканьки. Не оминули свято навіть гості з Харкова і Києва. Особливою увагою відвідувачів користувалася реконструкція пасіки гоголівських часів – «Пасіка Рудого Панька», де охочих пригощали свіжим медом. Поруч була розгорнута експозиція із фондів музею, яка давала змогу пірнути уявою в часи, які з притаманним йому гумором зображав у своїх безсмертних творах Микола Васильович.
Не розчарувала й концертна програма. А апофеозом свята, звісно, стали традиційні обряди, що пов’язані з вогнем і водою. Перед цим відбувся конкурс дівочих віночків.
Велелюдно було й на етнографічному святі «Купальські гуляння», що традиційно відбулося у Ковалівці Полтавського району. Вже з полудня на відвідувачів чекали народні майстри зі своїми унікальними роботами. Відбулися майстер-класи з гончарства та ковальства. Чільну увагу привернула реконструкція часів козаччини, пройти мимо якої було просто неможливо через потужні постріли стилізованої гармати. Не залишили без уваги й малечу, для якої працювали атракціони та анімаційна зона розваг.
Весь час на концертному майданчику відвідувачів розважали народні колективи, шоу-балети та гурти. Свято завершилося фаєр-шоу та дискотекою на березі річки.
Відлунали свята. Відлетіла наймістичніша ніч. Погасло багаття. Та в душах людей, які взяли участь в гуляннях, залишилася його частинка. Й немає сумніву, що і наступного року, і через десятиліття так само палатиме купальський вогонь, так само дівчата гадатимуть на судженого, так само малеча (хоча б на півдня) відволікатиметься від різноманітних гаджетів, так само збиратиметься до гурту полтавська громада. Адже народні традиції, якщо їх дбайливо підтримувати, жодні сучасні тенденції перемогти неспроможні. Хоч, варто визнати, сьогодення все більше і більше руйнує зв’язок людини зі своїми коренями, рідною землею та природою. Але…
Через роки пливуть вінки
У ніч купальську влітку.
Та крізь віки мандрівники
Шукають диво-квітку.

Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий