Для лікаря з Миргорода Лади Середи медицина – не тільки наука про хвороби й боротьбу з ними, а насамперед – радість відчувати себе здоровим. Це вона доводить власним прикладом і прикладом своєї сім’ї, а також активно залучає до здорового способу життя земляків-миргородців.
– Ладо Леонідівно, Вас знають у Миргороді не тільки як дитячого лікаря-стоматолога високої кваліфікації, але й як активну прихильницю здорового способу життя. Як Ви прийшли до цього?
– Так сталося, що в дитинстві я дуже часто хворіла. За станом здоров’я навіть не могла відвідувати дитячий садок, а от у лікарні опинялася мало не щомісяця. У ті часи не було смартфонів з мультиками. Тож, щоб якось розважити подруг по палаті, складала казочки про те, як Королева Здоров’я перемагає Королеву Хвороб. Це давало віру в одужання і мені самій, і тим дітям, яких недуга привела на лікарняне ліжко. Ще мені пощастило на лікаря, яка творила дива. То була заслужений лікар України, завідувачка дитячої консультації Кременчука, а згодом – директор Кременчуцького медичного училища Валентина Федько. Їй я зобов’язана і своїм одужанням, і вибором професії. Адже саме в той час у мене з’явилося палке бажання стати дитячим лікарем. Спочатку я закінчила Кременчуцьке медичне училище, а згодом – Полтавський медичний стоматологічний інститут. Ще в дитинстві я дала собі слово боротися за своє здоров’я: займатися спортом, вести здоровий спосіб життя, аби відчувати себе повноцінною людиною.
– У Вас своєрідне розуміння поняття «охорона здоров’я»…
– Для мене це не хвороби, ліки, мікроби, біль, страх і навіть смерть… Для мене назване словосполучення вміщує радість відчувати себе здоровим і бажання допомогти іншому стати таким. Здається, ВООЗ саме так і формулює поняття «здоров’я». То не тільки відсутність хвороби, але й психологічна, емоційна, соціальна гармонія людини із навколишнім світом. Навіть наше профільне міністерство так і називається – Міністерство охорони здоров’я. І людина має багато внутрішніх резервів, аби стати гармонійною і щасливою – важливо тільки знайти їх і реалізувати задля свого ж блага.
– Що для Вас означає термін «здоровий спосіб життя»?
– Перш за все, це таке ставлення до власного здоров’я, яке сприяє його зміцненню і збереженню, аби все життя мати високу працездатність, бадьорість, соціальну активність, довголіття. Це, звичайно, вимагає від людини неабияких зусиль, мотивації, яка в кожного своя: сім’я, соціальна й професійна активність, досягнення висот у власній справі, якщо відверто, то й страх перед смертю. Це й змушує людину переглянути режим роботи, відпочинку, більше рухатися, загартовуватися, дотримуватися особистої гігієни, вчасно відпочивати: повноцінний сон зміцнює імунну систему організму, дозволяє відновитися захисним силам організму.
– Свого часу Ви створили в Миргороді «Клуб здорового харчування»…
– Так, це було 2005-го року. Саме в той час я пройшла курси тематичного вдосконалення «Сучасні проблеми раціонального харчування здорової і хворої людини. Оздоровлення населення», які проводилися в Першому Московському державному медичному університеті імені І.М.Сеченова. Це вплинуло на мій світогляд, і я вирішила допомогти землякам-миргородцям у цих проблемах. На заняттях я пояснювала слухачам, що харчування має бути різноманітним і збалансованим, аби забезпечити потреби організму в білках, жирах та вуглеводах, загострювала увагу на тому, що прийом їжі має бути в один і той же час, наголошувала на шкоді переїдання, на тому, що на 70 відсотків наше харчування має складатися з овочів та фруктів… Це допомогло багатьом слухачам скорегувати свій раціон і таким чином поліпшити своє здоров’я.
– Ви створили і розвиваєте у своєму місті соціальний проект «Спортивна родина – здорова країна». Чим займаються Ваші прихильники?
– Ми з чоловіком (він теж стоматолог) належимо до тієї категорії лікарів, які не вірять у те, що подолати хвороби можна тільки з допомогою ліків. Обоє переконані, що вести нездоровий спосіб життя сьогодні дороговартісно і нераціонально: ану-мо, скільки коштує лікування! Наш старший син Леонід народився, коли ми вчилися на третьому курсі. На сьомий день після його народження я вийшла на навчання. Дозволити дитині хворіти ми не могли, тому ще немовлям загартовували його: вчили плавати, обтирали снігом. Молодший син, Володимир, народився під час інтернатури, і він теж пройшов суворе загартовування. Згодом ми всією сім’єю бігали по снігу босоніж. Друзі й родичі не розділяли цього нашого способу життя і продовжували хворіти. Я давно прагнула згуртувати в рідному місті людей, які б займалися спортом, причому таким, який був би доступний для всіх вікових категорій. Так ми з чоловіком організували у Миргороді рух прихильників скандинавської ходьби.
– Як це сприяє оздоровленню населення?
– В усіх наших починаннях важливу роль відіграє особистий досвід і власний приклад. Сталося так, що з часом мій чоловік переніс два інсульти, мав надлишкову вагу, дошкуляла миготлива аритмія. Врятувала Володимира скандинавська ходьба! Мені вдалося віднайти в Харкові тренера з цього виду спорту, і я відправила чоловіка туди (у Харкові мешкає наш старший син). Після кількох місяців тренувань куди й поділися його хвороби та зайва вага, а через два роки зникла миготлива аритмія, більше того – Володимир пройшов відповідні курси і захистився як тренер, має відповідний сертифікат, став срібним призером у всеукраїнських змаганнях зі сканди-ходьби на українському етапі. Йому так припала до душі ця справа, що він навіть підготував трьох тренерів у нашому місті й «заразив» своїм захопленням усю родину: «витягли» на сканди-ходьбу 69-річного брата після перенесеного інсульту, його дружину, мою маму, якій 82 роки, багатьох наших друзів і колег, моїх пацієнтів, містян і гостей курорту «Миргород». Так народилася громадська організація «Спортивна родина – здорова країна», яка охоплює нині більше півсотні активних миргородців. І люди досі тягнуться до нас, бо сканди-ходьба – це здоров’я, гармонія в собі, зняття втоми і стресу, гарна статура, впевненість у власних силах, позитивний настрій.
– Ця Ваша громадська робота цілком безкорислива?
– Звичайно! Щопонеділка на стадіоні «Старт» збираються всі охочі до скандинавської ходьби. Цей вид спорту доступний кожному: треба мати знаряддя – спеціальні палиці (ми даємо їх новачкам напрокат), бажання, хороші дороги. До речі, коли сканди-рух поширився у Миргороді, міська влада пішла нам назустріч: у зимові та осінні вечори територію стадіону освітлюють, і наші спортсмени почувають себе комфортно й безпечно. Сьогодні організація «Спортивна родина – здорова країна» умовно поділена на три клуби: молодіжний; для тих, кому 60+, і людей поважного віку, яким за 80. Про сканди-ходьбу неодноразово розповідали місцеві газети й телебачення. Учасники цього виду спорту, особливо старенькі, діляться тим, наскільки покращилося їхнє здоров’я: зникли задишка, болі в колінах, запаморочення тощо, вони почувають себе молодшими, до них повернулися радість і сенс життя.
Спорт – це активне життя, а можливо, й щось більше. Я переконана в цьому! Як лікар і людина, яка в дитинстві була звільнена від уроків фізкультури за станом здоров’я, дуже ціную тренування зі сканди-ходьби. Коли одного разу я поїхала в Італію на відпочинок, знайшла там міжнародного тренера з цього виду спорту – Антоніо Монтроне. Він дав мені кілька уроків. Зараз ми дружимо й підтримуємо тісні зв’язки. До речі, я вільно володію італійською мовою – 4 роки присвятила її вивченню. Коли у Миргород приїздять італійські гості, мене запрошують бути перекладачем. Ще один цікавий момент: саме Україна 2018 року встановила рекорд Гіннеса з наймасовіших змагань зі сканди-ходьби. Тоді на Хрещатику зібралося найбільше її прихильників, серед яких були й учасники АТО, які отримали каліцтво на війні. Приїхав і фундатор сканди-ходьби, фін Марко Кантанева. Була й наша родина, земляки-миргородці. Майже 5 годин тривав цей надзвичайний марафон, який перевершив усі на той час встановлені досягнення. А наприкінці 2019 року ми провели в Миргороді перші відкриті змагання зі сканди-ходьби. Найменшому їх учаснику було 8 років, а найстаршій – 88!
– Як Ви вважаєте, здоровий спосіб життя доступний кожному?
– Звичайно! Це залежить насамперед від самої людини – від її сили волі, бажання, мотивації. Думаю, кожна людина може «взятися за себе»: не палити, не зловживати алкоголем, забезпечити собі раціональне харчування і повноцінний сон. Ще вважаю, що ми, лікарі, і не тільки сімейні, просто зобов’язані орієнтувати наших пацієнтів на здоровий спосіб життя – і в їхньому підлітковому віці, і на етапі вагітності жінки, і в подальшому житті матері та дитини. Профілактика й просвітництво в цьому питанні має стати пріоритетом для кожного медика.
Ніна КОНДРАТЮК
Журналіст