Вірі Чазовій виповнюється славних 90 літ
Цю жінку знають усі не лише у нашому місті, адже декілька поколінь полтавців виросло під її приємний голос. Світловолоса, із сонячною посмішкою, емоційна, завжди у вирі культурних і громадських подій. Це – Віра Олександрівна Чазова, колишня дикторка і редакторка обласного радіо, член Національної спілки журналістів України. В останній день серпня Віра Олександрівна святкує ювілей – 90 років. Сторінки її книги буття яскраві й насичені, як і в кожної людини, у них переплелись радість із печаллю і смутком. Але життя Віри Олександрівни – це життя цілого покоління, історія становлення полтавського радіо, історія Полтави.
Народилася Віра Олександрівна у чудовій дружній родині. Батько, Олександр Андрійович Грачов, був директором радгоспу в Лазірках, на превеликий жаль, загинув на фронтах Другої світової війни. Мати, Єлизавета Мусіївна, працювала бухгалтером аероклубу. Саме там, в аеропорту, на аеродромі, маленька Віра провела половину свого дитинства, навіть із вишки стрибала з парашутом. А було їй тоді 7 років! Крім того, ходила на балет, займалася художнім читанням.
Мама прищепила донечці любов до поезії і сама трішки писала. Вчила Віру читати вірші й завжди повторювала: «Вірочко, розповідай це від серця, співпереживай тому, що читаєш. Читай серцем». Дівчинка дослухалася до материнських порад і згодом стала читати вірші зі сцени. Перед війною прийшов перший великий успіх: перемогла в обласній шкільній олімпіаді. У червні 1941 року, на канікулах, разом зі своїм однокласником Льонею Воронелем їздили на заключний тур до Києва. Юних полтавців нагородили портфелями – цінною річчю для тогочасних школярів. Любов до художнього слова Віра пронесла впродовж усього життя. І зараз вважає, що література – найкращий підручник із виховання почуттів, навчання грамотності, розумінню духовних глибин життя. А ще любить музику, театр. І все це завдяки любій матусі. Єлизавета Мусіївна не мала спеціальної музичної чи театральної освіти, але у неї була вроджена унікальна здатність тонко відчувати мистецтво. Цей дар передався й Вірі Олександрівні, яка усе життя любить музику, живопис, театр.
Віра Олександрівна – дитина воєнного лихоліття. Як і багатьом дітям війни, їй довелося пережити голод, бомбардування, евакуацію. Сьогодні згадує, що з матусею в евакуацію до міста Орська Оренбурзької області взяли із собою найцінніше: «Кобзар» Т. Шевченка, збірник творів М. Гоголя й О. Пушкіна. Там, у далекому Оренбуржжі, вони зігрівали їхні серця. В Орську разом зі своїми однолітками Віра ходила за 7 кілометрів до школи, читала вірші й танцювала гопак для поранених у госпіталі, в якому лежала хвора мама. У 1943 році, після звільнення Полтави, повернулися з матусею до рідного міста, що поступово відроджувалось. Пішла до школи: спочатку навчалась у 23-й, потім перейшла до 10-ї, яку й закінчила.
***
Одного разу почула повідомлення по радіо: оголосили конкурс дикторів для роботи на радіо. Віра Олександрівна сміливою була завжди, тож ризикнула піти на цей конкурс і – перемогла. Саме під час творчого змагання допомогли мамині поради щодо виразного читання. Журналісту Абраму Михайловичу Еміну, який тоді працював на обласному радіо і був членом журі, сподобався голос дівчини. Як справжній фахівець він відчув у ній здібності до радіожурналістики, тим самим вирішив долю двадцятидворічної Віри. Так із 1954 року почалася робота на радіо, без якого вона й до сьогодні вже не уявляє своє життя. 12 років Віра Чазова працювала диктором обласного радіо, 34 – редактором. Сьогодні вона говорить, що це були сорок шість років щастя! Так може сказати тільки справжній професіонал, людина, усім серцем віддана справі, яка стала сенсом усього життя.
Слухачі з нетерпінням очікували передач, які готувала Віра Чазова. Серед них найбільш популярними були «Спортивна Полтавщина», «Як живеш, ветеране?» (трохи згодом назву було змінено на «Ветеран»), «Ваше здоров’я», мистецькі й культурні програми «Літературно-мистецька вітальня», «Суботні зустрічі». Разом із звукорежисером Леонідом Сорокіним їздили по селах Полтавщини і записували український фольклор, зібрали фонотеку народних пісень. У творчому доробку Віри Олександрівни багато радіонарисів про письменників, акторів, художників. Для неї журналістика стала справжнім покликанням, тому й робила усі матеріали з великою любов’ю до професії і людей, з якими зводила доля, що досить часто дарувала приємні сюрпризи. Одна з них – зустріч із акторкою кіно Софі Лорен. Відомо, що у 1970-х роках поблизу Диканьки кінорежисер Віктор де Сіка знімав італійсько-радянську мелодраму «Соняшники» з Марчелло Мастрояні й Софі Лорен в головних ролях. Вірі Олександрівні пощастило взяти інтерв’ю у знаменитої кінозірки прямісінько біля трапа літака. А потім щодня зустрічалась зі знімальною групою, готуючи репортажі для полтавського і столичного радіо.
***
Віра Чазова все життя підкорювала нові й нові вершини: осягала таємниці дикторської і редакторської майстерності, закінчила педагогічний інститут, виростила прекрасну доньку Вікторію, понад десять років була редактором газети «Атіква» Полтавського єврейського благодійного центру «Хесед-Нефеш», стала співавтором книги «Щоб пам’ятали», присвяченої долям наших славних земляків, була активним членом громадської організації «Слов’янський клуб», яку багато років поспіль очолювала відома науковиця й громадська діячка Лариса Безобразова, світла їй пам’ять.
Крім того, завжди знаходить час відвідати концерти, виставки, вистави, які відбуваються в місті. Багато років і сама грала у відомому в Полтаві народному самодіяльному театрі Я. Б. Орлова (нині театр носить його ім’я). Віра Олександрівна зіграла багато характерних ролей,
з-поміж них – Оксана з п’єси В. Котляра «Полтавська фортеця», молода богиня («Енеїда» в сценічній версії В. Котляра), королева Єлизавета («Марія Стюарт» Ф. Шиллера) та ін.
Ще одна цікава сторінка у житті Віри Чазової пов’язана з обласною філармонією, де понад тридцять років вона вела камерні концерти. Голос Чазової, красивий, оксамитовий, зачаровував усіх, тому не дивно, що тогочасний директор філармонії запропонував її вести камерні концерти і заробітну платню призначив – 5 карбованців за концерт. Віра Олександрівна з величезним захопленням сказала: «Я буду мати змогу слухати концерти?!» І – відмовилася від платні. Музика для неї завжди була голосом особливого духу, в якому втілювались усі мрії світу.
***
Навіть коли вийшла на заслужений відпочинок, В. О. Чазова вдома спокійно змогла посидіти лише тиждень, а потім пішла до генерала
К. С. Бабенка (у ті часи він був головою ради обласної ветеранської організації), попросилась безкоштовно очолити обласний волонтерський центр «Пенсіонер», що діє і нині при обласній раді ветеранів, й обіймала цю посаду понад 20 років. Завдяки незгасимій енергії Віри Олександрівни було відкрито першу в Україні школу волонтерів при обласному госпіталі інвалідів війни, де людей похилого віку вчать надавати першу медичну допомогу ветеранам, доглядати за своїми ровесниками, поговорити з ними, можливо, зіграти в шахи. Волонтерський рух допомагає людям забути про свій вік, відчувати себе потрібними, наповнити життя сенсом.
І в такому напруженому ритмі наша героїня завжди залишається взірцем жіночності й чарівності. З Вірою Олександрівною цікаво говорити на будь-які теми, бо можна дізнатися щось цікаве чи просто посміятися над новим анекдотом.
У нашої ювілярки прекрасне ім’я – Віра, що означає «справжня, істинна, правдива, надійна». Саме такою вона і є – Віра Олександрівна Чазова, чудова жінка, яка уміє бачити диво в звичайних речах, оптимістка, життєлюбка, що з високо піднятою головою й посмішкою долає життєві негаразди.
Шановна, люба, дорога Віро Олександрівно, бажаємо Вам міцного здоров’я, невпинного душевного горіння на многії і благії літа! Хай доля завжди буде прихильною до Вас і Вашої родини!
Від редакції. Зоряни приєднуються до численних привітань, які у ці дні надходять на адресу Віри Олександрівни Чазової, і зичать славній ювілярці здоров’я, родинного затишку, всього найкращого.
Людмила ЧЕРЕДНИК
Кандидат філологічних наук,
доцент кафедри українознавства, культури та документознавства Національного університету «Полтавська політехніка
імені Юрія Кондратюка,
президент ГО «Слов’янський клуб м. Полтави»