Летять учителю листи...

Катерина Миколаївна Вовк із учнями.

Летять учителю листи…

Познайомився з Катериною Миколаївною Вовк, учителем української мови і літератури Гадяцької спеціалізованої школи І–ІІІ ступенів № 2 імені Михайла Драгоманова, коли дізнався, що із 31 випускника, у яких вона була класним керівником, 10 вступили до педагогічних вишів, серед них п’ятеро – на факультет філології.
Раніше чув, що у цього педагога учні на ЗНО отримують найвищі бали. Звичайно, мені приємно, що в моїй рідній школі працюють такі висококласні фахівці.

…Родом Катерина Миколаївна з Веприка Гадяцького району. Закінчила Полтавський педагогічний інститут імені В. Г. Короленка, у якому пропонували працювати. Та любов до дітей і до предмета перемогла – поїхала в сільську школу Чорнухинського району.
Через хворобу батьків повернулася в рідне село. Стала працювати в Мартинівській загальноосвітній школі. Коли у Гадячі проводила відкритий урок на районному семінарі учителів української мови і літератури, запросили на роботу у школу № 2.
Вона любить учнів, своєю мелодійною мовою зачаровує їх на уроках, турбується про них, як про рідних. І коли закінчують школу, учителька не забуває вітати з днем народження, цікавиться їхнім життям.
Катерина Миколаївна неодноразово нагороджувалася грамотами: департаменту освіти і науки облдержадміністрації, відділу освіти районної державної адміністрації. Також отримала Почесну грамоту Гадяцької міської ради.
Та найбільшою нагородою за працю вона вважає листи, які пишуть колишні учні. Ось один із них:
«Дорога Катерино Миколаївно!
За вікном природа плаче, дме вітер, нагинаючи додолу дерева, повітря дихає морозною свіжістю. Холодно, але мені на душі тепло, бо лише з добротою, щирістю та відданістю серця може писатися цей лист до Вас!
Згадую нашу першу зустріч із Вами. У класі, як завжди, було гамірно, панував шкільний хаос. Але коли зайшла вчителька і розпочався урок, усі притихли в очікуванні чогось незвичайного. І справді, так і сталося, до нас прийшли мрійливі, ліричні уроки, неочікувані запитання, дивовижні, неповторні твори і, звісно, Ваша ласкава, інколи гостренька, але водночас і правдива критика. Як таке можна забути?! Тоді майже у кожного з нас улюбленим уроком була фізична культура або образотворче мистецтво. Але зараз, подорослішавши, я розумію, що незабутнім предметом для мене стала українська мова і література.
Щодня ми поринали у такий дивний, повчальний світ. Де б ми побували у ролі літературознавців? Хто б нам розповів, як по-справжньому шелестить липа, коли достигають червоні яблука?
Пам’ятаю, як, прочитавши новелу Олеся Гончара «За мить щастя», узагалі чомусь не зрозуміла сюжету цього твору, я б засудила Ларису та Сашка, але… Розклавши все по поличках, Ви, Катерино Миколаївно, донесли до мене справжню сутність кохання. Хочу сказати велике спасибі за уроки, на яких ми обговорювали це трепетне почуття. Ніколи не забуду «Сойчине крило», «Меланхолійний вальс» і Ваш ніжний, лагідний голос, який говорив, що поряд із коханням розуму немає. А вислів «Дівчину можна вдарити лише ніжною квіткою» і досі бринить у моїй пам’яті.
Сумно покидати школу, залишати своє рідне гніздечко, знаючи, що пора учнівської юності завершилася. Але нічого! Найголовніше – це спогади! А вони залишаться у наших серцях назавжди! І ще не раз поблукаємо у тайзі разом із Наталкою та Григорієм Многогрішним, відчуємо справжній смак червоних, достиглих, налитих сонцем яблук, почуємо ніжний спів Лукашевої сопілки, побігаємо із Іваном Палійчуком за лісовою мавкою.
Дитинство асоціюватиметься із садочком, із тими безтурботними роками, коли міг без проблем залізти на найвище дерево, аби похизуватися перед друзями, усістися на пісок та виліпити пасочки. А школа – з учителями, особливо з нашою найріднішою, яка завжди дивувалася, чому так швидко пролунав дзвоник. Уроки пролітали миттєво…
Час летить. Начебто нещодавно ми були першокласниками… А зараз – на порозі дорослого життя…
Є такі учителі, які живуть своєю професією, для яких робота не тільки заробіток, а сенс життя. Я знаю таку вчительку! Хочу побажати Вам довгих літ, безмежного здоров’я, багато внуків і правнуків, щоб Ви завжди залишалися такою: і суворою, і мрійливою, і справедливою, і завжди усміхненою! І не зважайте, будь ласка, на мої помилки, бо лист пишеться від щирого серця і мій розум кудись подівся! Знайте, що кожен із нас Вам дуже вдячний і кожен вважає найкращим учителем саме Вас.
З любов’ю та найщирішою повагою
Ваша учениця».
І таких листів багато. На кожний із них учителька знаходить час і відповідає:
«Я прочитала ваші послання, мої рідні!
І усвідомила: це прощання. Не приховую: сумую, витираю сльози. Але у глибині душі відчуваю, що плачу і від радості також. Адже таких дітей я виплекала, такими Людьми збагачую світ!
Дякую вам, мої хороші, за те, що ви є у моєму житті, що наповнили його по вінця Любов’ю, що подарували відчуття абсолютної радості від «сродної праці». Та ви є не лише моєю працею – ви моє натхнення, моє безмежне щастя. Сама собі заздрю, усвідомлюючи, який безцінний подарунок одержала від Долі – вас, моїх щирих, сердечних, духовно багатих, щедрих на почуття і теплі слова хлопчиків і дівчаток!
Не втомлюся просити її Величність Долю послати моїм пташенятам рівні життєві дороги, вигаптовані моєю турботою, любов’ю, відданістю вам. Ви заслуговуєте найвищих вершин, злетів, перемог. Мої ж очі завжди зорітимуть за вами, серце тішитиметься вашими досягненнями, але щемітиме від ваших невдач. Тому маєте зробити усе, щоб іти по життю щасливими переможцями!»
Велике щастя – мати вчителя доброго, щирого, який навчає бути Людиною.
Велике щастя – мати мудрого, талановитого вчителя, який щиро передає свої знання та вміння.
А найбільша втіха для вчителя – бачити у своїх учнях продовження себе.
Напередодні Міжнародного жіночого дня 8 Березня Вас, Катерино Миколаївно, та всіх жінок щиро вітаю зі святом.

Олег БЕРЕЗЕНКО,
член Національної спілки
журналістів України.
м. Гадяч.

Поділися:

Добавить комментарий