Лицар планети Земля

Лицар планети Земля

Ім’я Антуана де Сент-ЕкзюпеЛицар планети Землярі в літературі назавжди стало синонімом романтики. Життя дивовижного французького письменника й легендарного льотчика, нащадка давнього прованського аристократичного роду було сповнене численних небезпек і загадок, які майстерно віддзеркалилися на сторінках його творів. Інтелектуально-лірична проза Екзюпері поєднує автобіографічну сповідь із невигаданими льотними пригодами а філософськими роздумами про призначення Людини на Землі. Й уже майже протягом століття незмінно зачаровує і хвилює нові покоління вдячних читачів.
29 червня виповнюється 120 років від дня народження лицаря планети Земля Антуана де Сент-Екзюпері.

Він народився в графській родині, проте більше за аристократичне походження цінував інший родовід: «Звідки я родом? Я родом з мого дитинства, немовби з якоїсь країни». У дорослому віці пам’ять про рідний дім та ранні роки тільки яскравішала, перетворюючись на міф про країну дитинства, чистоту й тендітність юної душі.
На становлення особистості Антуана значно вплинула його мама, Марі, уроджена де Фонколомб, – красива, освічена жінка, з тонким відчуттям світу й гармонії в ньому. Батько помер, коли Антуану було лише 4 роки, і вихованням 5 дітей графиня займалася самотужки.
За сімейною традицією, Антуан здобував освіту в католицьких навчальних закладах – у ліонській Школі братів-християн, потім у коледжі єзуїтів. У 12 років хлопець разом із відомим льотчиком Ж. Ведріном уперше піднявся в небо. Утім це не змусило його відмовитися від мрії про вступ до Вищої військово-морської школи.
Доля сказала: «Ні!»: на вступних іспитах Антуан зазнав невдачі. Після цього вирішив стати архітектором і записався вільним слухачем у паризьку Школу витончених мистецтв. Довчитися завадив призов до армії у 1921 році. Служба Антуана почалася з роботи в бригаді ремонтників-авіаторів, і несподівано він відчув, що льотна справа – його справжнє покликання.
Екзюпері склав іспит на цивільного льотчика, згодом отримав кваліфікацію військового пілота. У січні 1923-го його літак потрапив у серйозну аварію, пілот отримав травму голови й змушений був «приземлитися» – осісти в Парижі. Спробував себе в літературі, але творчість початківця нікого не цікавила. На життя довелось заробляти торгівлею уживаними авто. Згодом Антуан повернувся у цивільну авіацію.
У 1926 році почав літати на поштових літаках французької компанії «Аеропосталь», що здійснювали рейси в північноафриканські країни. Незабаром був призначений начальником аеропорту Кар-Джуба, розташованого на краю Сахари. В очікуванні рейсів Екзюпері знову взявся за перо й написав твір про рейси в Сахару пілота поштового літака.
Саме в авіації Сент-Екзюпері знайшов усе, що відповідало його романтичній та дієвій вдачі: відчуття повноти життя, смак постійного ризику, випробування власної мужності, можливість відбутися як особистість. В авіації він вбачав героїчний лицарський кодекс, культ мужності, дружби, відповідальності.
У 1929 році Екзюпері повернувся на батьківщину, вступив на Вищі курси військово-морської авіації і запропонував свої рукописи видавцям. Роман «Південний поштовий» зробив свого автора знаменитим і багатим. Але від неба він не відмовиться вже ніколи. У 1930 році його призначили технічним директором Південно-Американського відділення «Аеропосталь» і нагородили орденом Почесного легіону за внесок у розвиток французької цивільної авіації.
У 1931 році авіаційна компанія збанкрутувала, і він повернувся безпосередньо до льотної роботи. У цьому ж році видав роман «Нічний політ», який приніс йому літературну премію «Феміна». Авіатор-письменник літає в Африку, Індокитай, Південну Америку, працює кореспондентом газети «Парі-суар». У грудні 1935 року на власному літаку намагався встановити рекорд дальності перельоту Париж – Сайгон, але зазнав аварії над Лівійською пустелею. Виснажених спрагою пілота та механіка Прево від смерті тоді врятували бедуїни.
У 1939 році світ побачила книга Антуана де Сент-Екзюпері «Земля людей», за яку автор був удостоєний «Великої премії роману» Французької академії. Цей твір важко віднести до певного традиційного жанру; його часто називають повістю, ліричними нарисами, репортажем, філософським есе. Новаторська ліро-епічна проза характеризується відмовою від традиційного сюжету. Рушієм оповіді виступають філософські роздуми письменника щодо сенсу людського життя.
Восени 1939 року активний публіцист-антифашист Сент-Екзюпері добровільно пішов на фронт. «У світі, де запанував би Гітлер, мені немає місця», – зазначав письменник-гуманіст. Після поразки Франції перебрався до США, де в 1943 році вступив до керованих генералом де Голлем «Вільних французьких сил». На той час льотчик мав стільки давніх травм, що без сторонньої допомоги не міг вдягти комбінезон. Його застерігали та намагалися вберегти всі, хто був поруч, але Сент-Екзюпері хотів літати й боротися за свободу рідної землі.
У Нью-Йорку в 1943 році вийшов друком черговий твір-шедевр письменника «Маленький принц». Сент-Екзюпері власноруч ілюстрував його акварелями. Через два роки «Маленького принца» надрукували у Франції. Але оскільки у французького видавця не було малюнків автора, їх копіювали з американського видання і, як з’ясувалося значно пізніше, іноді зі значними помилками…
«Маленький принц» – своєрідний духовний заповіт письменника-гуманіста, де він в алегоричних образах втілив свої найдорожчі ідеали. Тут сходяться лейтмотиви та наскрізні образи всієї творчості письменника. За жанром це філософська казка, якій притаманне прагнення до вічних істин.
31 липня 1944 року Антуан де Сент-Екзюпері вирушив з острова Корсика у розвідувальний політ і не повернувся. Його визнали таким, що зник безвісти. У липні 1945 року мати Антуана отримала… листа від свого сина. Він усе життя писав їй теплі, ніжні листи, сповнені любові та поваги, ділився всіма думками та враженнями. Цей, останній, датований липнем 1944 року, не став винятком, хіба що був коротеньким і трохи сумним. Завершували його пронизливі рядки: «Коли ж можна буде сказати всім, кого любиш, що любиш їх?»
У 1988 році в морі поблизу Марселя рибалка виловив срібний браслет з іменами Антуана та його дружини Консуело. За два роки професійний дайвер віднайшов на морському дні в тому ж районі залишки літака, який за серійним номером співпадав із номером літака, що ним керував Сент-Екзюпері. Проте останків льотчика так і не знайшли. Можливо, тому, що тіло його, як і в Маленького принца, «було не таке вже й важке»…

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий