Лінія долі незламна…

Лінія долі незламна…

Вісімдесятиліття Леся Танюка – видатного українського режисера театру і кіно, театрального критика, письменника, перекладача, сценариста, головного режисера Київського молодіжного театру, голови Комісії ВР України з питань культури та духовного відродження, засновника і голови Всеукраїнського товариства «Меморіал» імені В.Стуса, голови Національної спілки театральних діячів України, народного артиста України, – на жаль, відзначаємо без нього…
Леонід Танюк народився 8 липня 1938 року на Київщині в родині вчителів. Дитинство провів з батьками в концтаборі у Німеччині. Після повернення родині не дозволили жити в Києві, і Танюки переїжджають на батьківщину батька, в Луцьк. Тут Лесь Танюк закінчує школу, працює ливарником-формувальником на заводі. Юнак захоплювався театром, навчався у культосвітньому технікумі, його прийняли до акторської групи Волинського обласного музично-драматичного театру. Вищу освіту здобув 1963 року в Київському інституті театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого за фахом «режисер театру і кіно» (курс Мар’яна Крушельницького). Ставив спектаклі у Львівському, Одеському, Харківському драматичних театрах.
Ще у 1959 році він став одним із засновників та президентом Клубу творчої молоді (КТМ) – об’єднання українських шістдесятників, до якого входили Ліна Костенко, В’ячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Алла Горська, Василь Стус, Іван Дзюба. Крім художньої інтеліґенції, у роботі КТМ активно брали участь учені, молодь НДІ, інженери, учителі (серед найвідоміших – кібернетик Олександр Клушин, математик Леонід Плющ, доктор наук Генріх Дворко). Великий інтерес і резонанс викликали вечори пам’яті Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Леся Курбаса, Миколи Куліша, сучасної поезії – Василя Симоненка, Ліни Костенко, Миколи Вінграновського. У КТМ регулярно влаштовували читання рефератів про творчість репресованих авторів – М. Хвильового, Гр. Косинки, М. Куліша, художників А. Петрицкого, В. Меллера, М. Бойчука, діячів епохи «Розстріляного відродження». Діяльність КТМ підтримали М. Рильський, П. Тичина, М. Бажан, М. Стельмах, Гр. Кочур, провідні українські художники й композитори. Таке єднання поколінь посилило напругу навколо КТМ – дуже скоро з’ясувалося, що діяльність клубу має відверто протестний антитоталітарний характер. Через переслідування з боку влади Лесь Танюк виїхав до Москви. У 1965–1986 роках ставив спектаклі у театрах ім. Станіславського, ім. Пушкіна, ім.Маяковського, МХАТі та інших.
У 1986-му, через місяць після Чорнобильської катастрофи, повертається в Україну на посаду головного режисера Київського молодіжного театру, звідкіля його після вдалих спектаклів і серії протестних театральних вечорів з ініціативи Київського міськкому КПУ звільняють «за невідповідність посаді» без права працювати в театрах.
У березні 1990-го обраний депутатом Верховної Ради України, член Президії Верховної Ради, Голова Комітету з питань культури. Один з ініціаторів заборони КПУ в 1991-му. Голова Народної Ради (демократичної опозиції у Верховній Раді) після І. Юхновського (1992–1993). У 1988–1989 – член робочої колегії Всесоюзного «Меморіалу» в Москві від України, один з організаторів Всеукраїнського «Меморіалу» імені В. Стуса, 1993–2014 – його голова. У 1995-му очолив Всеукраїнський комітет з підготовки суду над КПУ «Нюрнберг-2», а в 1996-му став координатором однойменного депутатського об’єднання у Верховній Раді України.
Лесь Танюк – народний депутат України п’ятьох скликань, голова Комітету з питань культури і духовності (2002–2006), член Президії Центрального Проводу НРУ, заступник Голови НРУ, член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, заслужений діяч мистецтв України, почесний професор Харківського інституту культури, професор Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.Карпенка-Карого, керівник акторського і режисерського курсів цього вишу, голова Національної спілки театральних діячів України (з 1992). Автор понад 600 публікацій на теми мистецтва, театру, літератури, соціології й політики. Сценарист фільму «Голод-33», автор 12 телефільмів про репресованих діячів культури «Розстріляне відродження». Видав 38 томів із задуманих 60, що включають, зокрема, «Щоденники без купюр». Нагороджений орденом Ярослава Мудрого (1998).
Лесь Танюк помер 18 березня 2016 року після тяжкої хвороби. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Підготувала Марія ВІТРИЧ.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий