«Лиш здалеку велике видно…»

«Лиш здалеку велике видно…»

Павло СТОРОЖЕНКО
Член Національної спілки письменників України

На канадських бізонів

На епізод з Інтернету
Був ошелешений я впОвні
Сюжетом із життя бізонів.

Згадав їх я не випадково –
Бо знали українську мову!

Все розуміли дикі звірі.
Якби не бачив – не повірив.

Куди іти і де що їсти,
Враз тямили!
Хоч не україністи*.

В нас мови ще багато хто не знає,
Бо Єгеря, мабУть, толкового немає.

Причина може бути й інша:
Що наші бугаї тупіші.

* Фахівці, які вивчають мову, літературу та культуру українського народу.

На актуальне питання

Стоїть питання здраве
(Не вирішу ніяк):
Якщо це в нас держава,
То що тоді бардак?

На зацікавленого поліглота

Про політичну ситуацію в країні
Він здатний розважати цілу днину.
Та крізь банальності я бачу звичне:
Знов хочеться «поумничать» публічно.

На етнографічний спогад

Згадую совєцьке
спільне дворище
І додати хочу ще одне:
Бидло розмножалося проворніше,
Аніж щось шляхетне і складне.

На дуалізм* нашої правоохоронної системи

Строга.
Оголошує підозри.
Шахраям і, звісно, казнокрадам.
Але чи посадить когось?
Бозна…
Милосердна ж бо!
Тому не садить.
* Двоїстість, роздвоєння чогось (лат.).

Який епітет краще підходить?

Наш народ – тупий він чи терплячий?
Схожі риси – і не розбереш.
Як хвалити – то терплячий наче…
А як лаяти – тупий без меж…

На хворобу висоти

В книжках і житті мимохіть спостеріг
(БайдУже – в сенаті, в сільраді):
Чим більший мерзотник сидить нагорі,
Тим дужче вчепився за владу.

На мінливість долі

Часи змінилися. Від слова «зовсім».
Мінлива у політиків судьба.
Приходять у парламент голі й босі,
А геть ідуть, зігнувшись від добра*.
*У давньому значенні слова – «майно».

На придурошну нарцисоманію

Загадка для мене. Може, й для вас.
Що сталося в нашім загалі?
Лізуть придурки скрізь напоказ,
Щоб ними усі милувались.

Про співчуття

Надивився вестернів нівроку,
І часОм бувало мені лячно.
Особливо, як в обставинах жорстоких
Люди кривдили своїх конячок.

О политических вкусах

Сомневаюсь в нравственном здоровье
Я народа,
что с восторгом смотрит
По ТВ Скабееву и Соловьева…
Хоть…
дерьма навозом не испортишь.

На нашу епоху

Охопив неспокій нас вселенський.
Як із нього вигребтися, га?
…Путін, Трамп й доважок їм – Зеленський…
Підкажіть: куди податися в біга?

На людську моральність

Чого б не доторкнулася людська мораль,
Все обертається на сміх і горе.
Приміром, людський впевнений загал:
Кастрація кота – йому ж на користь.

На політичне рішення

Пану Зе присвячується
У ситуації оцій
Є вихід, а до нього ключ:
Іди, якщо не гідні тебе всі.
Не муч себе! І нас не муч!

Про винуватість

Коли бачу собак безпритульних –
Зголоднілих, худих, ледь живих, –
У душі щось набридливо муля,
Ніби маю стосунок до них.

Й, попри лЮдську зрадливість і верткість,
ПокаЯнна мене мучить мисль:
«Якщо можна, пробачте, що предків
Ваших
ми приручили колись*.
* “Ми відповідальні за тих, кого приручили”.
Антуан де Сент-Екзюпері.

Про бетон і котів

Трохи про знак якості
ЗагАдок у житті чимало.
І цю не розгадав ще світ:
Як дізнаЄться, що уклали
Бетон неподалік, звичайний кіт?

Він прибіга туди одразу,
Поки ще свіжий розчин.
Там
Він по бетону йде, зараза,
Й ніщо не спинить вже кота.

Колись майбутні журналісти,
Помітивши відбитки лап,
Подумають: у цьому місті
Так якість позначав прораб.

На виконавську майстерність

Захрипіло все живе навколо:
Співаки, актори, президент…
Навіть кіт, дебелий і не кволий,
Захарчав, як втомлений естет.

Певно, я таки відстав від моди.
Втім, на неї глибоко начхать.
З мене досить радісних мелодій,
Що в класичний вклалися формат.

На елітний різнотик

Розійшлися смаки в нас зі світом.
Спробуй точно тепер розпізнай:
Олігарх в нас, приміром, – еліта,
В них – злочинець, брехло і шахрай.

На момент істини

Все в світі минає. Минуть і «зелені».
Як зміниться влада, узнає загал,
Як крали, брехали і пхали в кишені…
Возрадуюсь я! Хоч і пізно, на жаль.

Про велич

Лиш здалеку велике видно.
Відома істина така.
Але як бидло вибирає бидло,
Не видно величі
Ні здалеку, ані зблизькА.

На судову колізію

Над пані грубий ґвалт вчинили
Якісь проїжджі абормоти.
До речі, в звироднілім стилі.
Та суд вагається:
вона була не проти.

На пророка

І марноту марнот
Проголосив він наболіле гасло:
«Народе мій! Не будь тупим!»
Й слова ці в темних масах згасли.
А чи розвіялись, як дим…

На психічно-психіатричну обстановку

Звідкіля проблеми наші вічні?
Бо при владі в нас патологічні.

Всі зійшлись на тому, що вони,
Як один, – патологічні брехуни.

Байдуже, вони в штанах чи в юпці,
Теж патологічні – владолюбці.

Не бажають випускати владу з рук
Крадії патологічні без принук.

Поміняти їх повсюдно аж пищить!
З’ясувалося: нормальних дефіцит.

На людський відтік

Біжить народ. Точніше: виїжджає.
Не здуру, а з чіткого розрахунку.
Бо тут народ лише платіжки має,
А там – іще й валюту на рахунку.

А хто любитиме в нас Батьківщину? –
Гадаю інколи зі страхом.
Щоб самовіддано і безупинно.
Одна надія –
на начальство й олігархів.

Кому у нас найкраще?

Може, хтось пошле «кідрені матері»?
Я не проти, якщо я не прав.
Аби!
Враження:
при нашій демократії
Почуваються найліпше
зрадники й жлоби.

На довгостроковий прогноз

Пірнув в народ. Точніше:
сів в тролейбус.
А там полеміка:
кого слід обирати.
Вищали бабці.
Було жарко небу.
А дід якийсь
вже прагнув автомата.

Я не встрявав. Подумалось:
навіщо?
Хіба у чомусь їх переконаєш?
…Диміла «вата», тупо і зловіще.
Чи довго буде «маєм те, що маєм»?

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий