“Листи щастя”, або На гачку у шахраїв

“Листи щастя”, або На гачку у шахраїв

“Зоря Полтавщини” вже неодноразово зверталася до теми діяльності різноманітних послідовників “справи” Остапа Бендера, персонажа, вигаданого Ільфом і Петровим у двадцяті роки минулого сторіччя. Як відомо, Остап Ібрагимович знав “чотириста порівняно чесних способів відбирання грошей”. З тієї пори минуло вже майже століття, та спритні ділки подекуди використовують чи не найпримітивніші “наробки” пріснопам’ятного “сина турецькопідданного”. І це, на жаль, спрацьовує…

Нещодавно читачка нашої газети надіслала на адресу редакції невеличке оповідання про одну з таких “схем”. Без сумніву, “на гачок” різноманітних “фірм” та “клубів”, яких в Україні існують десятки, потрапили тисячі наших співгромадян, тож вважаємо за потрібне надрукувати цей допис із невеликими скороченнями та редакційною правкою. (Лист із контактними даними авторки збережено в архіві редакції). Можливо, розповідь про поневіряння кількох “клієнтів” спритних “бізнесменів” убезпечить інших довірливих українців від надмірної довірливості.
* * *
– Щось ноги болять, а треба на пошту сходити, посилку одержати… – сказав мені Іван Гнатович, закриваючи двері під’їзду будинку. Я ж того дня провідувала знайомих, котрі живуть з ним по сусідству.
– Мабуть, родичі чимось порадували? – вирвалося запитання.
– Та ні, це моє чергове замовлення надійшло…
Кому і що постійно замовляє Іван Гнатович, з’ясувалося під час подальшого спілкування. Щомісяця, і вже не один рік, він отримує посилки! А що ж у них? Та різні побутові предмети, а також ліки, одне слово, усе те, що можна купити поряд у магазинах чи в аптеці. І значно дешевше, до того ж надходить багато чого, що взагалі не потрібне.
– Але ж там дещо й корисне є – розтирки, які я використовую, – пояснює 80-річний пенсіонер.
А щоб він регулярно, щомісяця, надсилав замовлення на товари, каталог яких додається, широко афішуються грошові винагороди. Та й неабиякі: від 35 тисяч гривень і навіть у десять разів більші.
– І ви в це вірите? – запитую.
Івану Гнатовичу незручно визнати, що він висить на гачку у шахраїв, які його дурять. Працював майстром на заводі, керував великим колективом, а тут поводиться, мов несвідоме дитя, котре цукеркою манять. Він ніби й не вірить, але… все ж плекає надію.
– Чи ті розтирки коштують стільки грошей, як ви їм переказуєте?!
– Не коштують…
Ця розмова відбулась років зо два тому. І я, вірогідно, не взялася б зараз за перо, якби не зустріла недавно Івана Гнатовича на вулиці й не повернулась до попередньої розмови.
– Чи не на пошту поспішаєте за посилкою?
– Та ні, тепер листоноша мені їх носить…
– А обіцяний приз – 335 тисяч гривень – отримали?
У відповідь співрозмовник безнадійно розвів руками, але на своє виправдання знову сказав:
– Вони ж розтирки висилають, які я використовую…
Отже, Іван Гнатович продовжує висіти на шахрайському гачку. Дивуєшся, що розумний чоловік протягом, може, й десятка років ведеться на порожні обіцянки. Й не він один, а тисячі людей по всій Україні, переважно пенсіонери, вірять у те, що, замовляючи щомісяця товарів на 300–400 гривень, ось-ось будуть нагороджені казковим призом.
У тому ж під’їзді будинку, де живе Іван Гнатович, на другому поверсі мешкає старенька, котрій поштарка теж щомісяця приносить посилки. На посланнях, які отримують замовники, значаться назви компаній та їхні адреси – так звані “абонентські скриньки №…” Отже, якщо поставити собі за мету їх відшукати, то це буде не так вже й просто. Ось зразок такого послання… (Друкуємо мовою оригіналу. – Ред.).
“Шанс”. Тема письма: награждение и личное обращение директора. Адресат: главный победитель акции…”
На зворотній сторінці – портрет так званого “директора клубу” і його звернення: “Иван Игнатьевич! Я просто взбешен сложившейся ситуацией. Вы давно должны были получить Ваши деньги – 335 тысяч гривен. Вся сумма главного приза находится в офисе и готова к выплате, купюры пересчитаны мною лично и тщательно упакованы. Мы уже готовились праздновать Вашу победу, однако дирекция выявила вопиющее несоответствие в документации. Не хватает одного документа, без которого награждение невозможно. Не волнуйтесь, Вы получите свой выигрыш… Для скорейшего награждения необходим лишь Ваш быстрый ответ!..” Іван Гнатович, звичайно ж, відповів. А потім отримав ще одне послання: “Вы прождали непростительно долго… Сотрудник не выслал Вам самый главный документ. Теперь я лично занялся выплатой, выпустил срочный приказ № 17… Сразу после его подписания состоится вручение Вам 335 тысяч грн. …Инструкция для Вас: подпишите приказ № 17; выберите товары из каталога и впишите их в бланк заказа; отправьте бланк заказа и квитанцию об оплате на адрес компании…” Ось це і є головною метою всього словоблуддя директора поштового клубу. А ще він надіслав копію наказу про звільнення співробітника за “недопустимую задержку награждения”. Зрозуміло, що “затримка” триває й досі… І це не єдиний отриманий пенсіонером папір. Ще на одному значиться: “Банківський переказ уже відправлено!” Тепер сума сягнула 360 тисяч гривень. Унизу зазначено: “Щоб гарантовано отримати виграш, обов’язково замовте товари з каталогу…” Цей папір підписала “голова комісії” з вручення призів.
Не раз обурювалась отакими шахрайськими діями і ще одна жінка, яка мешкала в Одесі. Її брат отримував пенсію понад 10 тисяч гривень (він був Героєм Соціалістичної Праці), тож щомісяця витрачав на замовлення не менше тисячі, надіючись, що виграє цілий мільйон… Вона розповідала, що в його будинку була безліч різних пакунків та пляшечок. Жодні слова сестри не переконали брата в тому, що його обдурюють. А закінчилось усе тільки тоді, коли син забрав батька до себе в Київ. На одному з отриманих папірців було написано: “Победа! Вы стали образцовым клиентом, получили такой высочайший статус благодаря победе во Всеукраинской акции и быстрому заполнению всех призовых документов”. Пенсіонер помер, так і не отримавши обіцяного виграшу. На жаль, недавно підступний коронавірус забрав життя і у його сестри. Родичі ж їхні живуть на Полтавщині.
Прикро, але багато людей, особливо похилого віку, ведуться на подібні “листи щастя”, тому марафон із викачування грошей з довірливих українців триває… Залишається тільки гадати, звідки у шахраїв адреси тисяч громадян по всій Україні та ще й тих, хто отримує більші пенсії?! Не треба бути провидцем, щоб зрозуміти, кому відома така інформація. Очевидно і те, що діляться вони нею не безкоштовно…
Людмила МОСКАЛЕНКО,
пенсіонерка, котру не вдалось ошукати.
* * *
“Зоря Полтавщини” запропонувала прокоментувати цей допис фахівцю Полтавського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Анастасії ГРЕЧЦІ. І ось яке правове роз’яснення ми отримали.
– Надати об’єктивну правову оцінку в даному випадку складно. Проте, враховуючи положення Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), а саме глави 78, мова йде про недоговірні зобов’язання. Цивільне законодавство України виділяє два типи недоговірних відносин з публічної обіцянки винагороди: без оголошення конкурсу і за результатами конкурсу. Виходячи зі змісту ст. 1144 ЦКУ, публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу полягає у публічному сповіщенні невизначеного кола осіб у засобах масової інформації або іншим чином про зобов’язання автора оголошення передати винагороду (нагороду) за передання йому відповідного результату, обумовленого в оголошенні.
Відповідно до ст. 1150 ЦКУ конкурс (змагання) має право оголосити фізична або юридична особа. Така особа визнається засновником конкурсу. Сповіщення про конкурс (змагання) має бути оголошено публічно через засоби масової інформації. Оголошення про конкурс може бути зроблено іншим чином. Засновник конкурсу має право запросити до участі в ньому персональних учасників (так званий закритий конкурс).
Зобов’язання з публічної обіцянки винагороди за результатами конкурсу може стосуватися як необмеженого кола осіб, так і цілком конкретних персоніфікованих учасників.
Згідно із ч. 2 ст. 1149 ЦКУ особа, яка публічно понесла витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування. При цьому відшкодування здійснюється в порядку, передбаченому главою 82 ЦКУ. Тобто громадянин не позбавлений можливості звертатись до суду щодо відшкодування завданої майнової шкоди.
Про наявність ознак вчинення кримінального правопорушення в даному випадку говорити складно, оскільки надавати правову кваліфікацію мають право виключно правоохоронні органи.
Як бачимо, гіпотетична ймовірність компенсувати хоча б частину своїх витрат у людей, що потрапили на гачок наслідувачів “великого комбінатора”, залишається. Але… Немає сумніву, що навіть якщо “директорів” і “голів комісій” вдасться розшукати (а це буде досить проблематично), на захист своїх роботодавців стануть їхні дуже кваліфіковані юристи. А щоб винайняти власних адвокатів, які позмагаються з ними у юридичній казуїстиці, пересічному пенсіонеру банально не вистачить грошей. До речі, тих самих грошей, які були витрачені на безліч іноді зовсім непотрібних речей, що були придбані в гонитві за “головним виграшем”.
Коло замкнулося…
Будьте пильні!

Підготував Андрій СОВА.

Добавить комментарий