“Любове ніжна моя, не відлітай…”

Кажуть, учитель приходить тоді, коли учень готовий. І, певне, кожен із нас зустрічав у своєму житті людину, яка наче осяяла нашу долю, стала своєрідним прикладом, дороговказом. Учень готовий тоді, коли він шукає свій шлях – може, ще й не усвідомлюючи того. Але уже в дорозі оцінить уроки свого навчителя, тим паче, якщо й життя додасть до них своїх – болючих і трагічних. Так складалася доля й одного полтавського хлопця: зустрів свого учителя, кумира, але невдовзі втратив. Навічно. Тож сам узяв на себе місію вчити – нести й дарувати любов, утверджувати високі істини, берегти й примножувати пам’ять, ділитися власними філософськими відкриттями.
Десь таким був шлях до своєї моновистави «Молюся тій, яка стала Україною…» нинішнього вже кандидата наук із соціальних комунікацій, доцента Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г.Короленка, лауреата обласної премії імені Івана Котляревського та обласної премії імені Панаса Мирного Гліба Кудряшова. Україною стала для нього наша незабутня Берегиня – на пошану пам’яті Героя України, народної артистки України Раїси Кириченко він створив моновиставу й презентував її в рамках презентації своєї ж книги про Раїсу Панасівну, що вийшла за бюджетні кошти як соціально значуще видання у ТОВ «АСМІ». Книжку складають публіцистичні нариси, статті, діалоги та спогади про Раїсу Кириченко.
На творчий звіт Гліба Кудряшова до Полтавського академічного обласного театру ляльок прийшло багато шанувальників таланту незабутньої землячки. Перед початком дійства у фойє можна було переглянути тематичну бібліографічну виставку публікацій про Раїсу Кириченко в періодиці, зокрема і на шпальтах «Зорі Полтавщини».
Дуже довірливо, по-домашньому затишно й сповідально повів мову із присутніми автор моновистави, та спершу на відеоекрані показав світлину, де його, ще хлопчика, тримає на руках бабуся. Колись вона посадила онука поруч біля радіоприймача, а сама й раніше так само слухала й записувала у свій пісенник новий музичний твір, що його надиктовували зазвичай у тодішній популярній радіопрограмі. Того разу прозвучала пісня «П’є журавка воду». Співала Раїса Кириченко. Хлопчик слухав її вперше.
Потім були концерти і зустрічі з артисткою, незабутні моменти, враження, захоплення, усвідомлення. Має автограф співачки, що звучить йому як заповіт. «Разом із нею ми вже двадцять літ – чи я з нею, чи вона зі мною – час покаже… Це – мій духовний авторитет», – зізнається Гліб Кудряшов.
Він розповів свою «історію знайомства з людиною, яка так чи так доторкнулася до всіх без винятку моїх справ, з людиною, якій я дуже вдячний… У свій час вона допомогла мені правильно розставити пріоритети у своєму житті. Тепер я знаю ціну нашому рідному українському слову, нашій пісні…».
Багато років працюючи з мікрофоном, мріяв про те, що настане день, коли він оголосить про вихід на сцену Героя України, народної артистки Раїси Кириченко. І дуже сумує, що ця мрія вже не збудеться. Та все ж Гліб Кудряшов таки розповів зі сцени про неї – упродовж вечора звучали пісні Берегині, її короткі сповіді про своє життя, на екрані промовляли рідні їй люди – родина й колеги. І звучали цікаві спогади автора моновистави, пісні Раїси Кириченко у його виконанні, поезії Бориса Олійника, чия творчість також дуже важлива для молодого науковця.
Чимало учасників презентації вийшли на сцену, щоб подякувати Глібу Кудряшову за прекрасний вечір, а сконцентровані враження всієї аудиторії передав у короткому слові доктор філологічних наук, професор, ректор ПНПУ імені В.Г.Короленка Микола Степаненко, наголосивши, що наша пам’ять про Раїсу Кириченко «світла, а сама вона – в понадпросторі і понадчасі, вона навсякчасно. І дійство сьогоднішнє – мистецьке, інтелігентне, красиве, глибоке за українським змістом і вишукане за українською формою».

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий