Людмила ЛУЗАН: “На Олімпійських іграх  в Токіо мене влаштує тільки медаль”

26 вересня 2020 року. Сегед. Кубок світу. Людмила ЛУЗАН та Микола МАЦАПУРА.

Людмила ЛУЗАН: “На Олімпійських іграх в Токіо мене влаштує тільки медаль”

Справжньою спортивною героїнею минулого «коронавірусного» року, стала каноїстка Людмила ЛУЗАН, яка на єдиному міжнародному старті, котрий відбувся в 2020 році, – Кубку світу в Сегеді – зробила медальний хет-трик: завоювала три нагороди, з яких дві золоті. При цьому вона показала результати світового рівня, а в спринті взагалі один із кращих результатів за всю історію жіночого каное. На змаганнях Людмила представляє Полтавщину, її тренером є наш земляк, відомий фахівець, заслужений тренер України Микола Мацапура (з його інтерв’ю «Зорі Полтавщини» можна ознайомитися за цим посиланням: http://zorya.poltava.ua/kriz-ternja-do-velikoi-vodi/). Прес-служба Федерації каное України поспілкувалася з тріумфаторкою минулорічного Кубка світу. Пропонуємо вашій увазі найцікавіші, з нашої точки зору, фрагменти цієї розмови.

ЯК ВСЕ ПОЧИНАЛОСЯ

– Людмило, розкажіть, як у вашому житті з’явився спорт. Мабуть, батьки були спортсменами?
– Ні, батьки не мали жодного стосунку до спорту. Але, коли я народилася, мама (як вона розповідала) відразу зрозуміла, що я буду спортсменкою. І, коли мені виповнилося чотири роки, відвела в секцію спортивної гімнастики. У підсумку десять років свого життя я віддала цьому виду спорту. Гімнастика давалася мені дуже нелегко, адже було чимало травм. Якийсь період я ходила на секцію тому, що було потрібно, не відчуваючи при цьому ніякого задоволення. Інші дівчата могли робити більше, ніж я. А мені через великий зріст і велику для гімнастики вагу чекати великого успіху не було сенсу. З «горем навпіл» я дотягнула до майстра спорту…
– І в один прекрасний момент із гімнастикою було покінчено…
– То був не дуже прекрасний день. При виконанні вправи отримала свою чергову травму: «заїхала» зубами в коліно, коли робила зіскок з брусів. Навіть шрам залишився. Це стало останньою краплею. Я вирішила завершити заняття гімнастикою. І тут брат Руслан запропонував спробувати себе у веслуванні.
Спробувала і відразу зрозуміла, що це значить – любити вид спорту, яким займаєшся, кожен день ходити із задоволенням на тренування, мріяти про великі досягнення. Я сама собі дивувалася, як це можна йти на тренування і повертатися із них щасливою. Засинала з посмішкою на обличчі, з думкою про те, що завтра піду на веслування, зрозуміла, що веслування – це справа мого життя.
– Але можна сказати, що гімнастика допомогла у веслуванні…
– Так, мені було набагато легше, ніж іншим новачкам, адже була вже фізично підготовлена – у мене була сила і гнучкість. Взагалі, вважаю, що те, що я займалася спортом до веслування, стало моїм козирем. Гнучкість – одна з найважливіших складових каноїста. Краще розтягнутися – далі воду захопити. Хоча, чесно кажучи, за критеріями гімнастики гнучкою я не вважалася.

ВЕСЛУВАННЯ ЯК ЛЮБОВ ВСЬОГО ЖИТТЯ

– Чому саме каное, адже цей вид ще не був тоді олімпійським?
– Перш за все, я розуміла, що не в змозі жити без спорту, який був у моєму житті з чотирьох років. Коли я закінчила займатися гімнастикою, з’явилося жіноче каное. Брат мені сказав, що я могла б себе спробувати, адже конкуренція невелика, тим більше, що у мене гарні для веслування фізичні дані. Він мене зацікавив, і я вирішила: «А чому б ні». Спочатку не вірила, що вийде. Було багато питань: човен, вода, баланс. Для мене це було зовсім дивним, все ж таки гімнастика і веслування абсолютно різні види спорту.
На першому тренуванні тренер мене поставив у каное, зробивши висновок, що з мене дійсно щось вийде. Він відразу в мене повірив: «У тебе є відчуття води», – такими були його слова. Цим тренером був Сергій Агванович Батуманкоєв. З того дня я почала закохуватися у веслування в каное, навіть і думки не мала, що можу сісти в байдарку.
Чому каное? Напевно, у цьому виді веслування було все якось по-особливому. Наприклад, лопатка тільки з одного боку, веслувати треба було, стоячи на коліні. Плюс у мене розтяжка гарна, що також було моїм плюсом. Взагалі, напевно, сподобалося тому, що це було щось нове. Не можу сказати, що в мене відразу стало виходити. Спочатку я витратила місяць, щоб навчитися рівно стояти в каное, ще місяць – щоб навчитися рулити, а вже на третій місяць поїхала на перші всеукраїнські змагання. Посіла 5-те місце, і для мене це стало розчаруванням, адже я розраховувала на перемогу. Але Сергій Агванович мене підтримав: «Це тільки початок. Ти ще не їздила на збори, не проходила серйозну підготовку». Попрацювали ще рік: я стала чемпіонкою України, і очі в мене ще більше загорілися, адже я відчула смак перемоги (на юнацькому чемпіонаті України 2012-го року. – Прес-служба). Ось так в мене «закрутився роман» із веслуванням – роман, який триває й досі. Ще за два роки я виграла чемпіонат Європи серед юніорів, стала третьою на чемпіонаті світу, а потім срібною призеркою юнацьких Олімпійських ігор. Сергій Агванович створював всі умови, щоб у мене все вийшло. Він підбирав човен, підбирав весло, він завжди намагався для мене зробити максимум. Здається, що він любить мене як свою онучку. Я дуже його люблю як тренера.

ПЕРШІ ВЕЛИКІ ДОСЯГНЕННЯ

– Перша ваша велика перемога – юніорський чемпіонат Європи…
– Цей старт я запам’ятала би в будь-якому випадку, адже фінальна гонка стала для мене справжнім випробуванням: до того моменту я ніколи не ганялася при таких сильних хвилях. Чи не половина моїх суперниць повиверталися, а я, навпаки, впевнено доїхала до фінішу та виграла. Під час гонки навіть не замислювалася, що можу випасти. Вже тоді зрозуміла, що така погода мене аж ніяк не лякає. Погодні умови я розглядаю як нове випробування на шляху до перемоги, і для мене це завдання не є складним, я виконую його із задоволенням.
– Можете пригадати ваші відчуття, коли на вашу честь вперше в житті лунав гімн України?
– Взагалі-то, мені не вірилося, що я стала чемпіонкою Європи. А які відчуття? Передусім, гордість – за тренера, за Україну, за те, що мені вдалося достойно представити країну. Що й говорити, на очах були сльози… Але разом із цим я чітко розуміла, що це лише юніорський чемпіонат Європи, ще не головна моя спортивна вершина.

КАНОЕ І ОЛІМПІАДА

– Давайте пригадаємо в деталях ваші перші Олімпійські ігри…
– Юнацькі Олімпійські ігри я й досі згадую. Пам’ятаю майже всі деталі перебування в Нанкіні. Їхала велика команда – збірна України з багатьох видів спорту: пам’ятаю, як ми приїхали, як перебували в олімпійському селищі, чимало інших змагань, де я підтримувала українських спортсменів, та, звісно ж, безпосередньо веслувальні змагання. Все було на вищому рівні. Змагання дуже сподобалися, дуже щаслива, що у мене була можливість взяти участь у цьому святі спорту.
І я зі свого боку постаралася зробити максимум, щоб достойно представити Україну. У фіналі моєю суперницею була білоруска Каміла Бобр. Погода в цей день була дуже поганою. Більше того, за хвилин десять до старту розпочалася сильна буря. Під час заїзду байдарочниць за третє місце одна з учасниць, коли вивернулася, стала сильно голосити та бити руками об катер від того, що втратила медаль. Причому настільки сильно била, що зламала руку. Це відбулося перед моїм заїздом, але я не звертала уваги, була зосереджена на фіналі. Змагалися ми на дистанції у вигляді «вісімки». Під час гонки я на першому повороті мало не вивернулася. Вже була майже у воді, але на якусь мить завмерла, і невідома сила повернула мене в човен. Просто якесь диво. Повернулася в човен і продовжила боротися. Але на поворотах набрала чимало води, і на фініші мій човен був повним. Зробила від себе максимум, але, звісно, розчарувалася, що програла. Але я собі загадала: «Тут я друга, а на дорослих Олімпійських іграх маю бути першою».
– Якими були ваші відчуття, коли ви дізналися, що жіноче каное буде в програмі Олімпійських ігор?
– Звісно, неабияку радість. Я була щасливою від того, що моя мрія стала реально досяжною. Ось вона – пряма дорога: треба рухатися вперед та брати олімпійську ліцензію. Це щастя, що я можу представити українське жіноче каное на Олімпійських іграх. До того ж вперше в історії. Це дуже велично, як на мене. Дуже хочу вписати своє ім’я в історію. Зараз я на шляху до цього.
– Ви займаєтеся веслуванням майже десять років, а на Кубку світу в Сегеді показали в спринті один з кращих результатів в історії жіночого каное. Тож, напевно, зможете відповісти на запитання: чи є межа досконалості?
– Ні, немає такої межі. Завжди є над чим працювати, завжди є в чому додавати. Є чимало чинників перемоги – техніка, фізична підготовка і таке інше, і над кожним з них треба працювати. Завжди. Звісно ж, за планом, який склав тренер. Треба постійно поринати з головою у веслування, постійно аналізувати свою роботу та виступи, наприклад, постійно треба відточувати техніку. Треба віддаватися улюбленій справі на всі 100, і тільки тоді буде результат.
Я проглядала відеозапис спринту в Сегеді, де показала високий результат, встановила свій особистий рекорд, але бачу свої помилки, в чому треба додати. Тільки зійшла з п’єдесталу, де стояла поряд з чемпіонкою світу, відразу ж про це забула. Це вже історія. Треба починати все з нуля, напрацьовувати базу і так далі, все так, як зазвичай, але ще в більшому обсязі.
– Яка перемога є для вас найціннішою у вашій кар’єрі?
– До етапу Кубка світу в Сегеді, який відбувся у вересні цього року, я б не змогла виділити якусь одну перемогу. З попередніх успіхів зроблю акцент на чемпіонаті світу-2019, де ми з Анастасією Четверіковою (в змаганнях каное-двійок. – А.Ф.) взяли для України олімпійську ліцензію. Це було дуже важливо.
Але найсильнішою, найяскравішою в своїй кар’єрі гонкою, від якої я взяла чимало досвіду, вважаю спринт на Кубку світу в Сегеді, де на рівних змагалася з чемпіонкою світу та показала дуже високий результат. Задоволена своїм проходженням, хоч, знаю, не все було ідеально. Ця гонка засіла у мене в пам’яті. Я постійно її згадую, постійно прокручую в голові і, звісно, проеціюю на Олімпійські ігри, куди націлююся відібратися, – для цього потрібно виграти національний відбір. Тож хочу відточити спринт до ідеалу. Проходження в Сегеді не є моїм максимумом. Знаю, в чому можна і треба додати. І в техніці, і в силі. Ми з Миколою Івановичем (Микола Мацапура – особистий тренер Людмили Лузан. – Прес-служба) аналізували цю гонку – знаємо помилки, бачимо, в чому резерв.

НЕСПОРТИВНЕ ЖИТТЯ

– Що є у вашому житті, крім веслування?
– Все моє життя, так чи інакше, «крутиться» навколо веслування. Свій відпочинок люблю проводити активно, подорожувати. На жаль, зараз у зв’язку з пандемією ми вимушені якомога більше вдома знаходитися, щоб не наразити себе на коронавірусну інфекцію чи інші захворювання, – треба берегти здоров’я, особливо на етапі підготовки до Олімпійських ігор. Як тільки видається вільна хвилинка, я на природу – там моя душа на місці. Обожнюю такий відпочинок.
– Чимало людей в захваті від вашого шикарного волосся. Від кого вам дістався такий чудовий спадок?
– Дякую за комплімент. В нашій сім’ї саме я найбільш кучерява. У мене батько був трішки кучерявий, але у мене більше за інших в’ється волосся. І це від природи. Багато хто думає, що я спеціально накручую, але це моя природа. І я дуже цим задоволена. Щоправда, в дитинстві чомусь вважала, що це мій недолік, говорила: «У всіх красиве пряме волосся, а в мене кучеряве». І я довгий час ходила з хвостиком, щоб його ніхто не бачив. Але на одному зі зборів, коли я розпустила волосся, мені почали робити компліменти. Я сама побачила цю красу і змінила свою думку. Я щаслива, що маю таке шикарне волосся. Всі думають, що за ним важко доглядати. Але це, навпаки, дуже просто. Помила голову, відразу розчесала, потрусила головою – і маю таку красу. Укладка готова (сміється). Якщо розчешу сухе волосся, буду пухнаста, як лев.

ОЛІМПІЙСЬКИЙ ХАРАКТЕР

– Звідки у вас така націленість на перемоги, таке неприйняття поразок?
– Складно сказати, але у мене завжди була така психологія. Завжди треба прагнути максимуму і доводити все до ідеалу. По-іншому і бути не може. Навіть коли я виграю гонку, розумію, що можу краще. Мені потрібно все довести до максимуму, і тоді я буду повністю задоволена. А складні життєві ситуації зробили мене ще сильнішою. Я знаю, що завжди потрібно вигравати та рухатися вперед, незважаючи на перешкоди, незважаючи на те, що хтось не вірить у тебе.
– В 2019 році, незважаючи на те, що на чемпіонаті світу була завойована олімпійська ліцензія, в одиночці сезон не склався, адже ви програли основні старти національного відбору – чемпіонат та Кубок України. Наступного року відбулося переродження: ви повернули собі титул найсильнішої каноїстки України та зробили серйозну заявку на олімпійську медаль…
– Можливо, якщо б не було того кроку назад, не було б цих кроків вперед. У тому році, вже у процесі підготовки, я відчувала, що йде щось не так. Але це мене не зламало, а зробило сильнішою. У мене характер такий. Незламний. Я знаю, що може бути не так, як я прагну, але в будь-якому разі я виправлю ситуацію.
Після того сезону я вирішила, що треба щось обов’язково міняти. Я порадилася із Сергієм Агвановичем, із своєю сім’єю, близькими людьми. У мене сім’я невелика – брат і мама, але підтримка просто величезна. Стежать за моїми виступами, палко вболівають за мене. В моїх успіхах неабияка їхня заслуга. Підтримку відчуваю за тисячі кілометрів.
Потім побула із собою наодинці – мені був потрібен час, щоб розібратися із собою. Треба було зрозуміти, що для мене найважливіше і як мені рухатися далі, з ким співпрацювати. Розклала все по поличках, переналаштувала себе. Все стало зрозуміло, і мені стало дуже легко на душі. Треба просто було повірити в себе, в ту роботу, яку робиш, і віддатися їй всією душею. Я пишаюся, що мені вдалося вийти з цієї ситуації. Дякую людям, які були зі мною в той час. Ми разом йдемо далі. Дуже дякую Миколі Івановичу, який повірив у мене та став мене тренувати. А я повірила в нього. І тепер я щаслива, що в моїй кар’єрі все йде, як я хочу.
На олімпійський сезон у мене бойовий настрій. Налаштована я дуже рішуче. Як то кажуть: «Бачу ціль – не бачу перешкод!» Рухатимуся до цілі, як той танк. Зроблю свій максимум і доведу всім, що я можу піднятися на олімпійський п’єдестал. Працюватиму не покладаючи рук, щоб досягнути своєї мрії.

За матеріалами прес-служби Федерації каное України
(ukraine-canoe.org) підготував
Андрій Фіалковський.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий