Лубенський лісотехнічний фаховий коледж: шлях трьома століттями…

Лубенський лісотехнічний фаховий коледж: шлях трьома століттями…

Лубенський лісотехнічний фаховий коледж відзначає 130-ліття. Ще наприкінці ХІХ століття у Лубнах було відкрито нижчу сільськогосподарську школу. Упродовж ХХ століття нинішньому коледжу довелося бути сільськогосподарським училищем, професійною школою, всесоюзним технікумом лікарських рослин…

Щедрий дарунок Катерини Скаржинської

У грудні 1883 року Полтавське губернське земство ухвалило рішення про створення Лубенської нижчої сільськогосподарської школи 2-го розряду. Чому школу відкривали саме в Лубнах? Головна причина полягала в наявності землі. Зважаючи на щедрий подарунок лубенської меценатки Катерини Скаржинської – 50 десятин (понад 50 га) землі в селі Тернах поблизу міста на потреби школи, і було дано вказівку на її відкриття. У жовтні 1891 року з’явилося оголошення про перший набір до спеціалізованого навчального закладу. Як наголошувалося у статуті, головним завданням школи було навчання дітей сільських господарів основам землеробства, тваринництва, городництва, садівництва. Також учні опановували теслярсько-столярне та ковальсько-слюсарне ремесло, набували практичних навичок у галузі виробництва масла та сиру, а також бджільництва і шовківництва.
Лубенська нижча сільськогосподарська школа проводила трирічний курс навчання слухачів різного віку. Тут навчалися юнаки різних станів: діти дворян, міщан, селян, козаків, духівництва. У користуванні Лубенської нижчої сільськогосподарської школи перебувало 12,8 десятини лісу (понад 13 гектарів) для ознайомлення учнів з основами догляду за насадженнями та правилами користування. Згідно з вимогами того часу встановлювався 30-річний оборот рубок. Окремі випускники школи працювали в лісовій галузі.
Школа мала свій сад площею близько 4 гектарів. Станом на 1902 рік у ньому було понад 3 тисячі плодових дерев різних сортів, близько тисячі ягідних насаджень (кущів агрусу, смородини, малини). Було налагоджено тісну співпрацю школи з розсадником плодових культур Левка Платоновича Симиренка. Також у навчальному закладі приділялася велика увага озелененню території різними декоративними породами дерев і чагарників, яких нараховувалося понад 3,5 тисячі одиниць.
Коли читаєш звіти про діяльність сільськогосподарської школи на початку ХХ століття, дивуєшся її здобуткам. Тут навіть вивчалося шовківництво. Не лише теоретичні знання, а й практичні навички повного циклу шовківництва – від догляду за шовкопрядами до виготовлення натурального шовку.

Козацький син, політично неблагонадійний, освітянин

Першим керівником, а згідно з тогочасними вимогами керуючим справами школи був Георгій Архипович Крат. Він обіймав цю посаду у 1892–1909 роках. Неординарна особистість, обдарована людина, справжній педагог і організатор, новатор. Походив із давнього козацького роду, мав дворянський титул, народився 1856 року в селі Красна Лука Гадяцького повіту. У 1881 році закінчив Харківський ветеринарний інститут, а пізніше – Петровську академію. Вважався політично неблагонадійним, бо ще в часи навчання у Москві виголосив критичну промову на похованні загиблого студента-революціонера. За це був заарештований. Як наслідок – Георгію (Юрію) в майбутньому була закрита дорога до державної служби та кар’єри. Але Георгій Архипович не дуже з цього приводу журився. Як справжній нащадок козаків, лишався національно свідомим українцем. Так і дітей своїх виховав. Обіймаючи посаду керуючого, намагався і в школі, попри заборони, підтримувати та розвивати українську культуру. Ось як згадує про ті часи його син Павло Крат: «У нас у Хліборобській школі учні мали чудові голоси і любили співати. Були між ними і кілька диригентів. Співали самі українські пісні. І як співали! Пани з міста з’їзджалися, щоб послухати… Був один старий генерал у Лубнах, що пару разів на тиждень увечері приїздив і наказував коням поволі ступати… Хлопці залюбки співали, а по кожнім такім концерті діставали від генерала зо двадцять карбованців». (Павло Крат. «Крізь павутиння змосковщення»).
Георгій Крат зробив із школи не лише успішний навчальний заклад, а й зразкове виробництво. У землеробстві застосовувалися найновітніші на той час агротехнології, постійно на випробуванні були закордонні зразки насіння різних культур, обов’язково вносилися органічні та мінеральні добрива, що для навколишніх сільських господарів було великою новиною. У школі учні опановували найновіші зразки плугів, сівалок, жаток та інші сільськогосподарські механізми. Започатковано було і використання парників. Навчальний заклад мав прибутки від продажу породистих свиней, продукції садівництва, сиру. Про цей сир у Лубнах та за межами міста ширилася добра слава. Учні школи навчилися виготовляти не лише традиційні сири, застосовували ще й закордонні рецепти та технології.

На виставці в Парижі

Справжньою революцією в лубенській окрузі можна назвати початок виробництва ефірних олій та переробку лікарських рослин. До середини 90-х років ХІХ століття великі об’єми цієї сировини за безцінь скуповували перекупники, а потім перепродувалися із чималим зиском. Саме в Лубенській сільськогосподарській школі вперше було налагоджено виробництво ефірних олій із м’яти та чебрецю. Для цієї потреби у навчальному закладі було облаштовано міні-завод. Пізніше започаткували вирощування лікарських рослин як власної сировини для виробництва.
Звичайно, усі ці новації не могли відбуватися без активної участі керівника сільськогосподарської школи. Георгій Архипович Крат був переконаний, що вихована селянська молодь стане справжнім носієм культури.
У 1898 році школа набула статусу першорозрядної, а у червні 1912 року перетворена у нижче сільськогосподарське училище.
Знаменною подією в історії навчального закладу стала участь Лубенської сільськогосподарської школи у Всесвітній виставці в Парижі 1900 року. Російську імперію на цьому грандіозному всесвітньому форумі в галузі господарської освіти представили лише дві сільськогосподарські школи – Лубенська та Нартаська В’ятської губернії. Ось як писали про це дійство тогочасні видання: «Виставка Лубенської сільськогосподарської школи займає більше місця, ніж виставка Нартаської школи, і більше кидається в очі безліч зразків культурних рослин, велика колекція лікарських рослин, моделі сільськогосподарських знарядь та інших робіт учнів у майстернях. Велика модель самої школи, виконана добродієм Альховським (Вільхівський, викладач-агроном школи), отримала золоту медаль… У всякому разі, школа викликає враження навіть більше, ніж велика кількість французьких нижчих сільськогосподарських шкіл, котрі фігурували на виставці». І це не перебільшення. Зроблено було справді багато, щоб показати за кордоном, як уміють господарювати українці. Коли переглядаєш об’ємний статистичний звіт про згадану виставку, то добре видно, хто як із сільськогосподарських навчальних закладів презентував себе. Хто спромігся представити лише альбом світлин, хто – тільки креслення та малюнки, а Лубенська школа, крім вищеназваного, показала ще й мед, шовк власного виробництва, ефірні олії, зразки щеплених плодових дерев (у розділі садівництва). Збереглася й така інформація: після участі Лубенської школи в згаданій виставці було розпочато дрібний експорт лубенських ефірних олій до Франції.

На зламах епох

У буремних подіях 1917 року школа набуває статусу профшколи, де навчали ковалів, теслярів, бондарів.
Як стверджував у своїх спогадах син Георгія Крата Павло, Лубенську сільськогосподарську школу в народі називали «хліборобською». Мабуть, це не лише назва, а й шаноблива оцінка її досягнень простим людом. Логіка подій вказує на те, що здобутки хліборобської школи стали початком великих звершень на теренах Лубенщини. Наприклад, вирощування та переробка лікарських рослин у нашому краї досягли наукового та промислового рівня. Навчальний заклад теж було перепрофільовано. З 1929 року на базі профшколи створюється технікум лікарських рослин Наркомзовнішторгу СРСР, а в 1933-му внаслідок реорганізації Ялтинського, Майкопського та Тбіліського технікумів у Лубнах створюється єдиний Всесоюзний технікум лікарських і ароматичних рослин. За переказами місцевого люду, студенти технікуму в період голодомору 1932–1933 років ділилися із селянами навколишніх сіл своїми скромними харчами.
Про високий рівень не лише теорії, а й практичної агротехніки лікарських рослин у навчальному закладі, свідчить факт заготівлі тут у великих об’ємах опіуму для потреб фармацевтичної галузі напередодні Другої світової війни.
У воєнному лихолітті навчальний заклад було дотла зруйновано. Силами викладачів, студентів вдалося відбудувати навчальні корпуси та відновити освітній процес. У повоєнний час змінилася державна політика стосовно широкого використання лікарських рослин, як це було раніше. Пріоритетним стало виробництво хімічних фармацевтичних засобів. Ставав неактуальним фах агрономів вузької спеціалізації та хіміків-аналітиків лікарських рослин. Та, як кажуть, біда не без добра. Інтенсифікація сільського господарства, крім усього іншого, вимагала й раціонального використання грунтів. У жовтні 1948 року була схвалена загальнодержавна програма створення системи захисних лісонасаджень. Ця подія вплинула на подальшу долю навчального закладу. У липні 1950-го урядовим розпорядженням Всесоюзний технікум лікарських та ароматичних рослин реорганізували в Лубенський лісовий технікум зі спеціальностями “Лісове господарство”, “Лісова меліорація”.
У 1951–1957 роках технікум очолював талановитий педагог і організатор, справжній фахівець лісівничої справи Василь Байтала. З його ініціативи у лісовому технікумі лише силами педагогічного колективу та студентів було створено на площі понад 30 гектарів дендрологічний парк. Сьогодні це не лише навчальна база та пам’ятка садово-паркового мистецтва, яка налічує понад 100 видів, сортів дерев і кущів, а й тріумф ентузіазму, наполегливості, безкорисливості всіх, хто її створив. Пізніше, у 1980-х роках, Василь Байтала очолював Міністерство лісового господарства УРСР. На його честь названо дендропарк коледжу.
* * *
Змінюються епохи, летять роки. По-різному складаються життєві й професійні біографії випускників Лубенського лісотехнічного фахового коледжу. Їх у навчальному закладі за період діяльності налічується близько дев’яти тисяч.
Син козацький Митрофан Очеретько закінчив сільськогосподарську школу у 1903 році, пройшов героєм Першу світову війну, віддав життя за Українську Народну Республіку.
У 1924 році з порога сільськогосподарської профшколи пішов у світ науки Василь Ремесло – відомий у всьому світі селекціонер, академік, проста і добра душею людина.
У 1982-му став дипломованим випускником Лубенського лісового технікуму Валерій Брезденюк. Свою любов до природи він втілив у малюнках на воді (техніка ебру). Герой Небесної Сотні і Герой України. Життя віддав за кращу долю рідної землі – загинув під час розстрілу яничарами Євромайдану…
Отож сучасному Лубенському лісотехнічному фаховому коледжу є ким і чим пишатися. Вже у трьох століттях впевнено крокує він шляхом освіти й науки, плекає своїх вихованців справжніми фахівцями, справжніми українцями, які живуть на своїй, Богом даній землі.

Сергій ОМЕЛЬЧЕНКО
Викладач Лубенського лісотехнічного
фахового коледжу

Добавить комментарий