«Точка нуль» – це назва зареєстрованого логістичного підрозділу громадської організації «Едісон Кемп» у Лутовинівці козельщинської громади. Простими словами – офіційний волонтерський пункт, який працює у приміщенні Лутовинівського старостату. І двері тут відчинені у будь-який час доби. Як же вдається місцевим самоврядовцям поєднувати свою професійну діяльність із волонтерством на території старостинського округу? Як живуть його села в умовах війни, як забезпечують надійний тил українським захисникам?
Перейшли на воєнні рейки
Воєнний стан тут позначився відразу на всьому. Буквально у перші дні повномасштабного вторгнення росії у Лутовинівці налаштували систему оповіщення про небезпеку з повітря. Староста Ірина Тимошенко створила Viber групу «Повітряна тривога Лутовинівка» для екстрених повідомлень, яка працює дотепер, сповіщає про сигнали повітряної тривоги. Група налічує 550 учасників. Паралельно у селі було налагоджено гучномовці, звідки відразу ж після оголошення тривоги лунає сирена, а потім, за сигналом, оголошується відбій.
Коли з метою безпеки перестали освітлюватися сільські вулиці, у Лутовинівці створили громадське формування на зразок народної дружини, яке тісно співпрацює з підрозділом місцевої охорони та Національної поліції. Добровольці організували нічне патрулювання вулицями населених пунктів старостинського округу. До речі, нещодавно хлопці ще й об’їхали вулиці Лутовинівки та затрамбували старим подрібненим асфальтом вибоїни на дорогах…
– У перший же день, як гуркнуло, так ми й зібралися, – згадує організатор загону Олександр Гарець. – В основному це були мисливці, на базі місцевого мисливського осередку ми і створили нашу добровільну дружину, до якої залучили шістдесят чоловіків. Патрулюємо по шестеро щоночі: один із машиною, двоє з мисливською зброєю, решта – без зброї. Таким чином, виходить десять змін. Плюс ті, хто чергує вдень у старостаті на пульті, але їх залучає староста окремо.
Пан Олександр розповів, що патрульні неодноразово виявляли порушників комендантської години. Затримували п’яних водіїв за кермом. А якось навіть знайшли жінку, яку вже тиждень шукали родичі, й поліція оголосила її у розшук. У кожному випадку викликали представників поліції, територіального центру комплектування та соціальної підтримки, передавали їм порушників. Які ж заходи вживалися до них потім – не цікавилися, бо то вже не їхня зона відповідальності.
Під час патрулювань хлопці тримають зв’язок по рації. Об’їзди населених пунктів здійснюють коли на власному пальному, коли заправляють машину за кошти, отримані на місцевих благодійних ярмарках. Про якусь зарплату, звісно ж, не йдеться – усе відбувається на громадських засадах.
Таким чином, подбавши про безпеку односельців, старостат продовжив своє функціонування в умовах воєнного стану і працює сьогодні, паралельно додавши нові, не властиві для нього, але необхідні в реаліях сьогодення, обов’язки.
Староста Ірина Тимошенко розповіла, що на території Лутовинівського старостинського округу зареєстровано 322 переселенці, з яких понад півтори сотні вже виїхали. Але статистика неточна, бо в селах живуть і незареєстровані, в основному, чоловіки, зрозуміло, чому. Усі попередження й умовляння старостату зареєструватися просто ігнорують або й узагалі виїжджають. На самому початку березня, коли надійшла інформація, що на Полтавщину їдуть внутрішньо переміщені особи, у старостаті склали список наявного вільного житла. Зв’язувалися з господарями, запитували дозволу, на яких умовах можна заселитися приїжджим. І коли до Лутовинівки прибули перші переселенці (а було це третього березня), у старостаті вже знали, куди їх розподіляти. Звісно, хто приїхав раніше, тому пощастило більше: їм дісталося пристойніше житло. А згодом приїжджі погоджувалися і на порожні домівки, де не було нічого, окрім стін. Допомагали з меблями, кухонним начинням, постіллю, одягом, взуттям – місцеві зносили, у кого що було.
Тут робочі руки зайвими не бувають
Волонтерство у Лутовинівському старостинському окрузі почалося зі стихійного збору гуманітарної допомоги постраждалим від обстрілів у зоні активних бойових дій та продуктів для українських військових.
– Тоді ми не планували і не думали, що воно розростеться до такого масштабу, – зізнається пані Ірина. – Просто старалися допомогти українській армії всім, що у наших силах. Спочатку дуже багато односельців включилися у цю роботу, з часом значна частина людей відсіялася. Але раз уже взяли таку планку, потрібно її тримати. Звісно, волонтерство – справа добровільна, яку робимо у вільний час, а його ж немає… Щоправда, знаходиш той час уночі, коли сім’я лягає спати, а ти товчешся біля плити, хочеш щось спекти смачненьке або законсервувати, щоб передати хлопцям і дівчатам на передову. Розповідали, як наша випічка потрапила на самий «передок», де служать лутовинчани. То хлопці, побачивши рідні етикетки, мало їх не цілували… Після такого де й беруться сили, щоб знову і знову готувати ящиками різноманітні ласощі, аби тільки порадувати рідних воїнів!
Наше волонтерське «ядро» – частина колективу лутовинівського дитячого садка, вони готували дуже багато випічки, ліпили вареники, а зараз печуть, в основному, вдома. Але коли мені потрібна допомога у благоустрої, то працівники нашого дошкільного закладу та гімназії завжди приходять на допомогу. Або так само підставили плече, коли ми отримали майже дві тонни овочів, які потрібно було терміново переробити для потреб ЗСУ.
Дуже хотілося б, аби більше односельців і переселенців доєдналися до роботи нашого волонтерського пункту і громадської дружини охорони. Звісно, є небайдужі серед внутрішньо переміщених осіб, дуже нам допомагають, однак людей для чергування не вистачає, особливо вдень. А з усім іншим ми впораємося, – вважає староста.
Коли б не прийшов до старостату, його двері відчинені. Чергові є постійно, та й допомогу приносять сюди щодня, у кого що є.
Активно підтримують волонтерський пункт місцеві підприємці. Наприклад, Микола Дяченко давав м’ясо, купував матраци для переселенців. Ольга Іванко постачає продукти для потреб пункту за оптовими цінами. Олександр Іванов купував нові подушки, ковдри для переміщених осіб; також допомагав автоклавом, у якому робили консерви, доки не купили свій.
Зараз триває збір і заготівля городини, тож у глядацькій залі, яка перетворилася на такий собі міні-хаб, бачимо гори порожніх банок для заготовок, огірки, помідори, буряки… Звісно, спасибі лутовинчанам за активність, але ж овочі теж потрібно переробити, у старостаті немає свого консервного цеху. Найбільш активні помічники консервують овочі для ЗСУ вдома, а волонтерський пункт забезпечує банками, кришками, сіллю, цукром, оцтом. Коли ж була нагальна потреба, то тут, на місці, працівники старостату й огірки солили, і помідори квасили…
Активно волонтерять не тільки у Лутовинівці, а й у Ганівці та Задовзі. Наприклад, задовжани Василь Колісник разом із дружиною Вікторією та дітьми Надійкою і Миколкою забезпечують безперебійне постачання консервованих огірків, помідорів, томатного соку для відправки на передову. Хоча роботи в селі нашим жіночкам вистачає: і на городі, і господарство попорати, часто немає, коли й присісти, – та все ж знаходить час, щоб напекти різних смаколиків для відправки на фронт, Анжела Комендатенко. Їй допомагають донька Поліна й мама Наталія. А у розпал «вишневого» сезону Анжела з дітворою нарвали вишень і теж відправили нашим захисникам.
У Ганівці так само заготовляють овочі для фронту Галина Ольшанська, родина Золотьків – вони вже кілька разів брали порожні банки для консервування у волонтерському пункті…
Матеріальна частина: звідки все береться?
Через деякий час стихійний рух спрямували у регульоване русло – з легкої руки керівниці місцевої культури Олени Кравченко та її сестри, полтавки Оксани Єсакової, волонтерки з 2014 року.
– Я взагалі непублічна людина. Вийти на сцену і виступити соромилася, завжди затиналася, червоніла. Це було не моє, доки сама не стала мамою і не відчула потребу захищати, охороняти, відповідати за своїх дітей, – розповідає пані Олена. – І волонтерство у нас зародилося майже стихійно. Так би мовити, зірки зійшлися. З перших же днів війни люди до цього були готові, треба було тільки дати першу команду. Уже у п’ятницю, 25 лютого, мені сестра кинула клич зібрати допомогу армії продуктами, ми організували, і вже у неділю перші дві машини поїхали на Полтаву. Люди позносили стільки, що не вмістилося, тож довелося третю машину прислати з Полтави… І що мене вразило найбільше?! Повернулися ми з області втомлені, під’їжджаємо до старостату, а звідти вивалює натовп, виявляється, усі нас чекали. Стоять, дивляться і питають – що далі робити?.. А перед цим я бачила в новинах, що десь люди почали ліпити вареники. Вночі мені спало на думку: а чому б і нам таке не почати? Ось так і закрутилося. Зразу ж нам надали у розпорядження шкільну їдальню, наш підприємець Біленко мішок борошна підвіз… Словом, моєї заслуги в тому немає, основний фактор – готовність односельців, моя ж роль – спрямовувати. Треба було людей чимось зайняти, недарма ж кажуть, що дрібна моторика розганяє тривожні думки.
Коли волонтерський рух у старостаті набув обертів, виникла потреба надати йому офіційного статусу. Так виник логістичний підрозділ «Точка нуль». Він не просто збирає пожертви, а намагається заробити самотужки на свої потреби, як-от: пальне для транспорту, на якому нічні чергові об’їжджають вулиці населених пунктів старостинського округу; основні продукти для випічки та консервації, а також кришечки; витратні матеріали для оберегів тощо. З розширенням обсягів «виробництва» гуманітарної допомоги виникла потреба в автоклаві та сушарці.
Так з’явилася ідея локальних ярмарків у селі. З’явилася, звісно, в Олени Кравченко, головної організаторки всіх місцевих масових дійств. Будь-яку її ініціативу односельці завжди підтримують, аби в неї було бажання це робити.
Тому й започатковані ярмарки мають у селі такий успіх. Перший ярмарок у червні зібрав 16000 гривень, які витратили на пальне для патрульних, а ще придбали вакууматор, щоб продукція для передової довше зберігалася. Другий, липневий, наторгував стільки ж і дозволив заправляти транспорт нічним черговим, купити автоклав і ваги, бо ж почалися фруктово-овочеві заготовки для армії. А ще на вторговані гроші закуповували продукти для випічки і консервування. На серпневому ярмарку вторгували майже 24 тисячі гривень. Вони край потрібні на цукор, сіль, оцет, кришки та ключ для консервування, потреб нічного патрулю. Облік усіх отриманих грошей ведеться, їх перерахунок здійснюють кілька людей, усе фіксують на відео, квитанції та чеки від покупок зберігаються.
***
Лутовинівська «Точка нуль» – це не лише Лутовинівка, але й багато навколишніх сіл сусідніх старостинських округів, і в цьому наша спільна сила. Вона така потужна, що прості сільські вергуни й пиріжки з варениками теж б’ють ненависного ворога. Яким чином? А погляньте-но, який креативний і веселий подарунок приготували українські захисники для господинь Козельщинської територіальної громади, віддячуючи за нашу віру й турботу! Хлопці зобов’язалися передати персональну міну від «козельщинських спідниць» – рашистам, прямим наведенням. Сподіваюся, вона влучила «в яблучко». Більше кексиків нашим воїнам – більше снарядів і мін полетить від нашого імені на ворожі позиції. Тому ні в якому разі не зупиняємося, наближаємо Перемогу!
Надія ЛИТВИН
Журналіст