Майстер духовних мостів

Майстер духовних мостів

Перекладачів інколи називають сміливими розвідниками майбутнього, майстрами, що наводять духовні мости між континентами і народами. Таким блискучим перекладачем і мовним ерудитом був наш земляк Іван Трохимович Бабич, який прожив лише 64 роки. Помер у Полтаві 1993 року.
Його батько – уродженець Західної України. Жилося йому нелегко, сім’я ледве зводила кінці з кінцями. У двадцятих роках жорстокого XX століття тисячі західноукраїнців-бідняків, поцілувавши наостанок рідну землю, виїжджали за кордон, на пароплавах добиралися аж до Канади, щоб там до кінця свого життя сумувати за отчим краєм.
Затамувавши біль і смуток, Трохим Бабич виїхав до Франції, де оселився у містечку Осер та одружився з Марією-Терезою Бублінською-Леж’є. Трохим Бабич, який ще в юності любив художню літературу, добре знав декілька іноземних мов, з неабиякими труднощами влаштувався працювати на залізниці, виконував ремонтні роботи. Заробивши трохи грошей, незабаром відкрив маленький ресторанчик, що дало змогу сім’ї виживати.
2 червня 1929 року у Бабичів народився син Іван. Хлопець виростав кмітливим, спраглим до знань. Батько прищепив йому велику любов до художнього слова, навчив читати різноманітні енциклопедичні словники. Іван Бабич блискуче навчався в університеті розкішного, гордовитого Парижа. Одержав ступінь бакалавра природничих наук. Та раптом – війна! Війна з Алжиром! Франція за будь-яку ціну вирішила зламати шалений опір тамтешніх сепаратистів. Івана Бабича ось-ось мали мобілізувати у французьку армію, а звідти – в Алжир, у самісіньке пекло війни.
Батько, який зумисне не приймав французького громадянства, вирішив порятувати сина. Він звернувся у радянське посольство в Парижі з клопотанням про повернення в Україну. І вже через три доби сім’я Бабичів була на Полтавщині. Треба було починати нове життя.
Оселилися у Карлівці. Дев’ятнадцятирічний Іван Бабич, працюючи електриком на місцевому машинобудівному заводі, успішно закінчив вечірню школу, Московський університет імені Патріса Лумумби, а потім заочно ще й Харківський педагогічний інститут.
Одержавши призначення на роботу у Полтавський педагогічний інститут, Іван Трохимович викладав французьку мову, потім обіймав посаду завідуючого кафедрою іноземних мов і водночас розгорнув кипучу перекладацьку діяльність. Він навіть вирішив не захищати свою дисертацію, бо душа прагнула творчості.
Обклавшись словниками, відмовившись від щорічних відпусток, Іван Трохимович із натхненням перекладав твори українських письменників на французьку мову, прагнучи донести до читача Франції неперевершену красу українського художнього слова.
Першим перекладеним твором члена Спілки письменників України Івана Бабича став роман Андрія Головка «Бур’ян». Він майстерно переклав також твори І. Франка, Г. Квітки-Основ’яненка, О. Гончара, М. Стельмаха, П. Загребельного, В. Земляка, Ю. Дольд-Михайлика, О. Вишні, П. Панча, Ю. Смолича, І. Микитенка,
І. Вільде, Ю. Мушкетика, Є. Гуцала,
Р. Братуня, Б. Сушинського та багатьох інших.
На замовлення полтавського поета і видавця Тараса Нікітіна Іван Трохимович переклав із французької на російську мову декілька уривків із славнозвісного твору П. Сувестра та М. Аллена «Фантомас». Автор цих рядків переклав уже з російської на українську ці уривки, що в 1991 році у Полтавському видавництві «Криниця» вийшли окремою книжечкою для дітей під назвою «Фантомас».
Філігранну, потужну роботу полтавського перекладача Івана Бабича високо цінували у столичному видавництві «Дніпро», з яким він тісно співпрацював. Із ним листувалися видатні українські письменники, зокрема Павло Загребельний, Наталя Забіла.
Книги майстрів українського художнього слова у перекладі Івана Бабича читають нині не лише у Франції, Америці, Канаді, а й у африканських франкомовних країнах. Він відкривав Україну світові.

Володимир МИРНИЙ
Член Національної спілки письменників України

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий