Маю 40 років стажу…

Доброго дня, шановна редакціє!
Хочу розповісти, як важко сьогодні виживати одинокій старенькій людині з мізерною пенсією 1475 гривень. Немає можливості пролікуватися, бо грошей не вистачає. Щоб купити хоч якісь ліки, доводиться економити на продуктах. Я – гіпертонік, тому без ліків ніяк не зможу. Іноді так боляче стає на душі за наше покоління… Віддали всі сили й здоров’я, а на схилі літ лишилися поза увагою.
18 років пропрацювала у райпобуткомбінаті, а коли Союз розпався, пішла на ферму дояркою. Старше покоління знає, як у 90-х роках було працювати на фермі… Газового опалення у хаті не маю, вода також не підведена. Самотужки провести мені не по кишені, у сільській раді допомогти відмовили. Живу на краю села, від центру далеко.
Гнітить інше: як ставляться до людей похилого віку ті, хто мав би нас підтримувати. Трудового стажу у мене 40 років: 25 – службовцем і 15 – колгоспного. А у тім, що отримувала маленьку зарплату, моєї вини немає. Дуже прошу вас розібратися по справедливості, бо люди, які працювали зранку до вечора, заслуговують більш гідної пенсії.
І якщо чиновники на керівних посадах обкрадають нас, старих людей, то їм не місце на посадах.

Антоніна Григорівна МАНДИЧ
із села Глибока Балка Решетилівського району, самотня пенсіонерка
1948 року народження.

Від редакції. Ми вже неодноразово пояснювали, що жодних консультацій із приводу конкретних пенсійних справ журналісти отримати не можуть: для сторонніх осіб це заборонено законом. Але обіцяємо, що листа Антоніни Григорівни Мандич буде обов’язково передано до головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий