Максим СКОРОБАГАТОВ: «Аби 10 років тому хтось сказав, що я буду марафонцем, – не повірив би»

Максим СКОРОБАГАТОВ: «Аби 10 років тому хтось сказав, що я буду марафонцем, – не повірив би»

Після розмови з героєм цієї публікації я спіймала себе на думці: «Чи багато серед моїх знайомих таких, хто відмовився б від звичок, аби розпочати нову сторінку в своєму житті?». Згадала кількох, але їхні історії не такі яскраві, як та, що почула:
– Ми – представники сучасної молоді, яка при зустрічах із друзями пригощається пивом, а іноді – й міцнішими напоями, палить. Так тривало майже до 30 років. А потім прийшло усвідомлення того, що пора створювати родину, народжувати дітей. Це дуже відповідальний крок, і з поганими звичками тут, звісно, не по дорозі.
Ці слова викликали ще більше запитань. І, мабуть, не тільки в мене.

* * *
Отже, знайомтесь – Максим Скоробагатов.
Народився і виріс у Надимі, але коріння має кобеляцьке. Літні канікули проводив серед мальовничої природи в с. Яблуневе, де жили дідусь із бабусею. По закінченні 11-го класу (це було в 2003 році) уся родина назавжди повернулася в Україну. Максим став студентом одного з полтавських вузів.
У дитячі роки, як і всі, займався різними видами спорту – футболом, карате, боксом, ходив на лижах… Але то були тимчасові захоплення. У 2016 році Максим Скоробагатов зацікавився бігом. Мабуть, позначився приклад одного з друзів – Олега Русина.
– Але розумів: доки не перестану палити, бігати не зможу… І одного дня таки зважився. Але це було не регулярно: лише влітку, восени, за сприятливої погоди й залежно від настрою.
У місті бігати соромився. Виходив за дніпропетровський міст і там уже біг. Іноді бігав на стадіоні, але там мені було некомфортно. Пробігав 10 кіл, а це близько чотирьох кілометрів. Тоді здавалось, що це неабияка відстань, а зараз узагалі не сприймаю її серйозно.
Як зізнається Максим, спочатку він просто побіг. Жодних правил підготовки, зокрема фізичних, не знав і, відповідно, не дотримувався. Більше того, навіть взуття спеціального не мав…
– Перші бігові кросівки мені дісталися від Олега Русина. І хоч вони вже «намотали» не одну сотню кілометрів, але різницю я відчув одразу. Після того, як кажуть, мої руки дійшли до Інтернету, і я став серйозно, з врахуванням порад спеціалістів, підходити до занять бігом.
Про спиртне чи паління мова вже не йшла – це було в минулому, а заняття спортом стало регулярним, незалежно від пори року й погоди.
– Перше, що я зробив, – купив бігові кросівки. Це була дорога покупка, але я точно знав: вони мені потрібні. Друга покупка – годинник із пульсометром і GPS.
10, 15 кілометрів – це для мене була не відстань… І з’явилось бажання взяти участь у напівмарафоні – 21 км.
Це був 2018 рік. Нова пошта організовувала в Полтаві забіг. Ми зареєструвались утрьох – я, Мирослав Муха й Олег Русин. Якщо говорити коротко про емоції, то було весело, цікаво, жарко. Вражали масовість учасників, підтримка вболівальників, море позитиву, адреналіну.
Я планував «вибігти» з двох годин, і мені це вдалось: напівмарафон пробіг за 1 годину 53 хвилини. Це мене надихнуло: я зрозумів, що мене вже не зупинити – буду бігти.
У планах Максима Скоробагатова з’явився марафон, до якого треба було серйозно готуватись. Мирослав Муха, якого нашим читачам не треба представляти, запропонував тренера з Полтави. Дмитро Кербут у режимі онлайн протестував, аби розрахувати програму підготовки.
2019 рік розпочався для сім’ї Скоробагатових з напівмарафону в Одесі.
* * *
Доньці відсвяткували другий день народження і поїхали бігати…
Максим не помилився: на змагання їздять сім’єю (підтримка рідних – то найкраща мотивація!), участь у забігах беруть усі: Максим, дружина Люба, донька Зої. В Одесі дворічна дівчинка вперше вийшла на маршрут і успішно пробігла свої перші 100 метрів.
Є в родини й інша традиція: вони на кілька днів залишаються у місті, де проходили змагання, аби відпочити, познайомитись із історичними й визначними місцями.
Згодом була «половинка» в Полтаві, так Максим називає напівмарафон. Він традиційно пробіг 21 км, дружина – 5 км, донька – 100 метрів.
Наступний крок – здійснення мрії. Це був марафон (42 км) у Дніпрі.
– Участь у марафоні брав і мій тренер Дмитро Кербут. Для мене це була додаткова мотивація. Він підтримував мене і як пейсмейкер (лідер, який задає темп на визначеній дистанції) «вів» групу. Завдяки йому я прибіг до фінішу за 3 години 43 хвилини. Враження були незабутні! Але й апетит (маю на увазі спортивний) став рости. З’явились думки про тріатлон.
Хто ж думав, що 2020-й внесе корективи в усі плани?! Через карантин напівмарафон в Одесі провели в онлайн-режимі.
– Біг по бетонці, що будується. Змагався сам із собою. Мотивації – нуль. Вражень – теж. Потім був напівмарафон, організований Running club Poltava. І хоч кількість учасників була обмежена через карантин, мене запросив тренер. Ставив собі завдання: пробігти за 1 годину 30 хвилин. На жаль, не вистачило хвилини. Мій результат – 1 година 31 хвилина.
Далі був марафон у Харкові. З центру, де зазвичай проводиться, його перенесли в інше місце.
– У порівнянні з Дніпром маршрут був гіршим: багато гористої місцевості. Особливо складно було бігти після 30-го кілометра. Як результат, не вдалося «втиснутися» в заплановані 3 години 30 хвилин. Фінішну лінію перетнув через 3 години 38 хвилин. Донька пробігла з дружиною
1,6 кілометра. Зої не відстає від батьків, і це нас радує.
Буквально через два тижні був марафон у Львові. Проводився він онлайн.
– Було зрозуміло, що відновитись після Харкова за такий короткий час не вдасться. Ставив перед собою завдання «вибігти» з чотирьох годин. З цим справився. Пробіг у Світлогірське й назад. Підтримувала дружина. Вона проїхала цей маршрут велосипедом, везла для мене воду, апельсини, банани.
* * *
Загальний підсумок 2020 року – 2008 кілометрів. Буквально за два роки Максим Скоробагатов став марафонцем.
– Уже не міг зупинити ні сніг, ні дощ. Якщо по плану тренування – біжу. Якщо вдень не виходить – уночі, але не пропускаю. 1 січня традиційно пробігаю 10 кілометрів.
Винятком став 2021 рік: через хворобу довелось відмовитись від тренувань. Але, як тільки стан стабілізувався, Максим вийшов на маршрут.
У травні традиційно поїхали в Одесу на напівмарафон. Максим пробіг «половинку» – 21 км, Зої – 100 метрів, сім’єю пробігли один кілометр і отримали свої трофеї – медалі.
А далі був спринт тріатлон: 750 метрів плавання, 20 км велосипед,
5 км біг. У цих змаганнях Максим Скоробагатов брав участь разом із Мирославом Мухою.
Погода видалась прохолодною, але навіть ця обставина не вплинула на неймовірні враження. Вау!
Максим упритул підійшов до своєї мрії про участь у тріатлоні (Айронмен – залізна людина). Та ще минулого року він від думки про тріатлон перейшов до реальних дій: підготовки до змагань. Оскільки найбільш проблемним було плавання, познайомився з тренером, аби попрацювати над технікою, навчитись плавати за правилами.
– Були спроби займатись на різних пляжах, але щось не влаштовувало: то людей багато, то мілко, то водорості. Найкраще місце знайшов на Білій косі. Звісно, паралельно були біг, велосипед.
Дійшла справа до реєстрації на Ukrman Triathlon, і тут дізнаюсь, що ціни на слоти різко підвищились: з 1500–2000 гривень до 3500 гривень. Для сім’ї це великі витрати, тож постало питання: їхати чи ні? І тут моя керівниця Ірина Омельченко зголосилася стати спонсором: придбала для мене слот. Щира подяка за те, що допомогла реалізувати мрію. Було 10 слотів на тріатлон: плавання – 3,8 км, велогонка – 180 км, біг 42,1 км, я вибрав половинку: плавання 1,9 км, велогонка 90 км, біг 21 км.
Змагання проходили в Біляївці Харківської області.
– Я поїхав із тренером та його сім’єю і знову переконався, щоб без підтримки дуже погано виступати. Розмістились у наметовому містечку, організатори провели інструктаж, розповіли про нюанси маршруту (а їх було багато: до ставка добирались полем, для шосейних велосипедів це було справжнє випробування. Як і веломаршрут по зруйнованому асфальту, на якому пробивались, ламались велосипеди…). Це була інформація для моральної підготовки.
Ukrman Triathlon проводився на початку липня. Як правило, в такий період змагання не проводяться: жарко, некомфортно й небезпечно… Сподівались, що й цього разу буде спекотна погода.
…Ранок у наметовому містечку розпочався звично: поснідали, стартові пакети отримали напередодні й вирушили до ставка. Дощ, який проморосив, створив перші серйозні проблеми, особливо для шосейників.
Добрались. Прозвучала команда 3–2–1 – і всі попливли. Перші 300 метрів проплив, розвернувся на довшу дистанцію і бачу, що небо затяглося, гроза, блискавка… Окрім адреналіну, була мотивація швидше вийти з води…
Мій результат склав 49 хвилин: не дуже сильно, але прогнозовано, оскільки в мене була невелика практика плавання.
Другий етап тріатлону – велогонка.
– Узув велотуфлі, одягнув шолом, окуляри і виїхав на 90-кілометрову дистанцію. Замість прогнозованої спеки були дощ, вітер… На зруйнованому асфальті – калюжі… Не всім вдалось пройти дистанцію. Навіть лідери зійшли: через проколи, проблеми з велосипедами, не витримували нерви».
У Максима Скоробагатова – гірський велосипед, він успішно подолав усі перешкоди. І, змінивши взуття на кросівки, а шолом на кепку, побіг 21-кілометрову дистанцію…
– Особливої втоми не відчував, хоч позаду вже було два етапи. Дистанцію пробіг за 1 годину 50 хвилин. Це непоганий результат. А емоції словами не передати. Єдине, що можу сказати, – з’явилось бажання взяти участь у змаганнях з тріатлону Ironman (Айронмен). Єдине, що може мене зупинити, – це фінанси.
* * *
Якщо говорити про підсумки 2021 року, то Скоробагатови в свій актив записали:
Еко-трейл у Булановому (25,5 кілометра понад Ворсклою). Восени всі учасники посадили фруктовий сад – яблуні й груші.
Напівмарафон в Одесі, а потім – у Полтаві, який Максим пробіг за 1 год 29 хв. Люба бігла 10 км, Зої – 100 м і разом з батьками – 1 кілометр.
Хорольський забіг – 10 км.
Голодні ігри від Running club Poltava (15 км) у складі команди з Кобеляк.
Забіг до Дня міста Кобеляки.
Марафон у Нью-Йорку, який ніхто не хоче бігти.
Велосипед у житті Максима був давно, але 2021-й поклав початок велопоїздкам на далекі відстані. Спочатку це були 211 кілометрів, які проїхав із Романогм Бондарем за маршрутом Решетилівка–Полтава–Диканька–Кобеляки. А в листопаді вперше взяв участь у бреветі-200. Знову ж таки з Романом проїхав 200 кілометрів, на фініш приїхали за… шість хвилин до закінчення визначеного часу. Можна лише уявити, які емоції переповнювали на останніх кілометрах.
– З’явилось бажання проїхати 300, 400, 600 кілометрів. Рандоннери мене надихнули.
* * *
А ще в планах Максима Скоробагатова – пробігти 100-кілометрову дистанцію, взяти участь у традиційних марафонах/напівмарафонах в Одесі, Харкові, Полтаві, Дніпрі. Планує спробувати себе в скайраннінгу (біг у гірській місцевості). Основна гонка – це Чорна гора. Дистанція – 61 кілометр з набранням висоти 3 тисячі метрів. Заради цього Максим купив спортивні палки й розпочинає тренування.
Звісно, будуть й інші змагання, до яких мотивують, надихають, підтримують дівчата Максима – дружина Люба і донечка Зої.
– Аби років 10 тому мені хтось сказав, що я так «піду» в спорт, нізащо не повірив би.
Уявіть, я з 14 років палив уже відкрито. Не ховався, як раніше. І так тривало до 30 років. Але думка про дитину, бажання народити й виховати її здоровою змінили спосіб життя, звички…
Я щасливий, що одного дня побіг… Щасливий, що завжди поряд дружина й донька. Радий, що спорт зробив нас щасливими!

Наталя ПУЗИНА,
журналіст.

Добавить комментарий