“Дитина не бажає ходити в дитячий садок та залишатися без мами. Плаче. Як її привчити? Порадьте, що робити: дитині два з половиною роки, в перші дні залишалася в дитсадку більш-менш спокійно, а потім стала плакати за мамою. Тільки її кладуть спати – одразу ридає, доки я не прийду та не заберу додому. Зі старшою донькою таких проблем не було. Не можу спокійно працювати, весь час перед очима заплакане личко… Мама двох дітей Юлія, 30 років”
Незважаючи на те, що дитина із задоволенням почала ходити у садочок, її небажання там спати та плач є досить природними. Діти у віці до трьох років у переважній більшості взагалі психологічно не готові до розставання із мамою надовго (а день для малюка такого віку видається значним проміжком часу). Така тривала розлука може викликати сильний страх, занепокоєння, тривогу.
В середньому період адаптації до садочка триває від двох тижнів до двох місяців, інформує батьків тематичний сайт “Сімейний клуб” (http://familyclub.org.ua).
Життя дитини у цей період кардинально змінюється. Вона потрапляє у нове середовище, в оточення незнайомих людей, із незрозумілими та не завжди приємними правилами. Навіть ті діти, які приходять вперше до садочка з радістю, можуть незабаром відчути страх, почати сумувати. Звісно, якщо є така можливість, варто привчати дитину до відвідування дошкільного закладу поступово.
Можна вдома пограти “у дитячий садочок”, використовуючи ті іграшки, які дитина обере сама. Їй набагато легше адаптуватися до садочка, якщо протягом хоча б перших двох тижнів залишати на дві години після сніданку – в цей час діти зазвичай граються, виходять на прогулянку. Малюк звикає до того, що мама за ним справді прийде. Йому стає спокійніше та легше залишатися у садочку на півдня, а згодом – і на весь день.
***
Кілька порад з досвіду інших батьків.
35річна Юлія, мама трьох дітей, нещодавно віддавши в дитсадок у півтора року наймолодшого сина, залишає виховательці смартфон, і та, як тільки мама вийде за двері, вмикає малюку запис маминого голосу – матуся розповідає казку, каже, щоб грався і слухався, а вона за ним неодмінно скоро прийде. Це спрацьовує – малюк слухає знайомий голос, заспокоюється і йде в групу.
26річна Інна попросила виховательку приймати зранку її донечку тільки в музичному залі: мама пішла, “тьотя” взяла малу на руки і заграла на піаніно, відволікаючи увагу. І все – мала забула про маму і пішла гратися.
Сергій і Світлана, яким по 40 років, зі старшим сином, котрий вже студент, таких проблем не мали. Відвели, сказали: “Нам треба на роботу”, зачинили двері і – до вечора. Молодший більш вередливий. Аби не плакав вранці в дитсадку, коли тато чи мама йдуть, обіцяють йому: якщо будеш добре поводитись, прийдемо забирати і купимо щось смачненьке. Малий замовляє ласощі й увесь день чекає гостинчика, не капризуючи. Та в цьому випадку не можна навіть один раз обманути дитину і не виконати обіцяне.
* * *
Коментує полтавський сімейний психолог Вікторія Сідненко:
“Досить складно дати однозначну відповідь, коментуючи ситуацію, коли малюк плаче і не хоче залишатися в дитсадку, оскільки багато чинників можуть впливати на реакцію та стан дитини.
Перше і найголовніше. За психологічним дослідженням, у період з двох до трьох років загострюється у дитини потреба в мамі, й похід у садок в цей час вона може переживати особливо гостро саме через розлучення з мамою. Часто причиною сліз є не дорога в дитсадок, а саме розлука – невід’ємна частина походу в дошкільний заклад.
Другий момент. Важливо, яка обстановка в садку і які відносини складаються з вихователем і з дітьми. Третій важливий момент – як відбувається прощання. Незважаючи на сльози, воно має бути добрим і швидким, якщо немає можливості в садок поки що не ходити. Що означає добре прощання? Пожаліти, трошки разом посумувати і сказати, як шкода, що пора йти, поцілувати, обійняти й піти. Всі можливі варіанти таємної або обманної “втечі”, коли мама йде, поки дитину відволікають, зазвичай, навпаки, підвищують тривогу, оскільки мама раптом зникла, і це підсилює момент прощання.
Парадоксально, але важливо визнати право дитини посумувати і прожити момент прощання, так сформується поступове розуміння того, що прощатися не страшно, оскільки мама повернеться.
Варіанти постійно щось дарувати, навіть якусь дрібницю, поступово замінює радість зустрічі з мамою радістю отримання подарунка і вводить дитину в свого роду залежність від постійних покупок. Проживання прощання з сумом дасть можливість і мамі адекватно прожити цю мить та дозволити собі про це посумувати, а не нервувати. Важливо зробити момент, коли мама приходить за дитиною, наповненим радістю зустрічі, обійняти, сказати, як скучала, як любить.
І, звичайно, наповнювати вечір спілкуванням і грою з дитиною, щоб він був сповнений увагою і любов’ю мами”.
Підготувала Анна ДОРОШЕНКО.