Мамина пісня і дідусева  скрипка вивели в життя

Мамина пісня і дідусева скрипка вивели в життя

Ще в дитячі роки Віктор Посенко любив слухати українські народні пісні, які гарно співала його мама. Деякі знав напам’ять. А музику полюбив, і особливо скрипку, коли у перший клас до них на урок музики і співів прийшов учитель Борис Олександрович Жолобовський…

Визначною подією для колективу вокального гурту «Тоніка» (керівник – Віктор Посенко) Гадяцького районного Будинку культури (нині – Будинок культури Гадяцької міської ради) стало присвоєння звання «народний». До цієї високої оцінки самодіяльні митці йшли довго. Це були навіть не роки, а десятиліття. Усі, хто причетний до творчості колективу, підтвердять цю думку.
Уперше про вокально-інструментальний ансамбль «Тоніка» РБК у місті заговорили в далеких 60-х роках минулого століття. Цей період характеризувався масовим народженням творчих колективів в організаціях, установах, на промислових підприємствах і, звичайно ж, у закладах культури. Такі ВІА грали на танцювальних майданчиках і мали шалену популярність серед молоді.
Гадяцька «Тоніка» звучала в міському парку «Перемога». Правда, слід зазначити, що слово «дискотека» з’явилося в нашому лексиконі згодом, а тоді для молоді 1960-х це були просто танці. Уявіть собі вщерть наповнений танцмайданчик, на сцені якого – патлаті хлопці в широченних кльошах, із електрогітарами, іншими музичними інструментами (хто на чому вмів), підсилювачами й аудіоколонками, що на фоні нинішньої техніки не витримує жодної критики. Але, незважаючи на це, музична апаратура працювала, солісти співали, і публіка була в захваті. Навколо майданчика гуртувалися міські школярі з потаємною надією якось-таки потрапити на майданчик. Сувора тітонька-контролер із Будинку культури (давно це було – не запам’ятав її імені) не пропускала таких на танці, мовляв, «малі ще, ідіть уроки вчіть».
Декого з учасників першого складу ВІА «Тоніка» немає з нами: передчасно пішли за вічну межу. Не хочеться вірити, що таланти помирають. Можливо, там, куди їхні душі поселив Всевишній, вони беруть у руки інструменти, щоб зіграти мелодії своєї юності. Пісні у виконанні «Тоніки» збереглися на магнітофонних бобінах – прообразах нинішніх флешок.
У наступному складі ВІА (це був 1972 рік) почав грати учень другого курсу Гадяцького культурно-освітнього училища імені І. П. Котляревського Віктор Посенко. Багатьом шанувальникам творчості цього колективу високий худенький хлопчина запам’ятався тим, що виходив на сцену зі скрипкою. Із цим музичним інструментом пов’язана цікава і хвилююча історія, до якої причетні кілька членів родини Посенків. На початку ХХ століття, напередодні революційних потрясінь на теренах Російської імперії, прадід Віктора одержав подарунок від панської родини із Сумщини. Серед домашнього начиння, яке родич привіз до Гадяча на підводі, була скрипка. Прадід музикантом не був, однак поява цього інструмента в родині стала добрим знаком, своєрідним провісником народження майбутньої талановитої особистості. На скрипці грав дідусь Віктора. Тато й мама мали хороший музичний слух, добре співали, часто разом із сином. Скрипка у той час перейшла до вчителя музики і співів Гадяцької середньої школи № 2 Бориса Олександровича Жолобовського. Саме він порекомендував батькам «віддати сина на музику». Майбутньому скрипалеві учитель передав інструмент його прадіда. Відтоді ця безцінна реліквія – у руках Віктора Михайловича.
Як зізнається нині герой нашої розповіді, навчатися гри на скрипці соромився: він був один хлопець, решта – дівчата. Але батьки наполягали… Проявив себе старанним учнем. Прийшла любов до цього витонченого інструмента. Хоча меткому хлопцеві часто не вистачало терпіння розучувати класичні твори. Воно і зрозуміло: за вікном зима, кучугури снігу, однолітки на санчатах та лижах катаються, а йому належить готуватися до академічного концерту. Батьки не знали нот, тож не могли перевірити, що і як грає їхній син. Віктор іноді йшов на маленькі хитрощі – імпровізував. Правда, усе одно доводилося згодом наздоганяти згаяне. Уміння імпровізувати класичну музику згодом допомогло Віктору Посенку під час роботи у творчих колективах.
Танцювальний майданчик міського парку «Перемога» літньої пори та фойє районного Будинку культури стали хорошою школою для музикантів і солістів. Адже мали можливість виконувати нові пісні, імпровізувати твори попереднього репертуару. Здається, це були найкращі репетиції перед концертами, у яких часто брали участь солісти ВІА «Тоніка». Найпалкіший шанувальник самодіяльних митців – молодіжна аудиторія.
Після закінчення культурно-освітнього училища Віктор Посенко два роки служив у армії – у духовому оркестрі Групи радянських військ у Німеччині. Скрипка тут не знайшла застосування. Тому Віктор освоїв ударні інструменти. Під кінець служби командування частини запропонувало вступати на факультет військових диригентів Московської консерваторії імені П. І. Чайковського. Віктор цією пропозицією не скористався.
Після звільнення в запас працював у музичному колективі курорту «Миргород», у гурті «Краяни» Полтавської обласної державної філармонії. Згодом повернувся в рідне місто. З роками набирався досвіду. З’являлися нові друзі. З багатьма Віктор Посенко і зараз підтримує тісні стосунки. Розповідає про ентузіастів естрадної ниви, з якими доводилося працювати: Євгенія Тринька, Миколу Лепського, Валерія Тарасенка, Григорія Головка, Валерія Соколика. Життя розкидало їх по світу, але залишилися теплі спогади про колись спільне музичне минуле.
Відбулося немало змін у творчій діяльності «Тоніки». Її керівник Віктор Посенко дійшов висновку, що епоха вокально-інструментальних ансамблів уже минає. До того ж усе складніше вдається знаходити віртуозів, які б були вмілими музикантами і талановитими вокалістами. У період творчих пошуків, якими переймався Віктор Михайлович у рідному Гадячі, на естраду прийшли такі колективи, як «Гетьман», «Кобза». Оновилися «Краяни». Це вже були вокальні колективи. Саме таким стала і гадяцька «Тоніка», але зі своїм неповторним багатоголоссям.
У нинішньому складі гурту – Олександр Олефіренко, Андрій Чайка, Віталій Васильченко і, звичайно ж, незмінний керівник Віктор Посенко. З колективом працює саксофоніст Олександр Близнюк.
Концерти «Тоніки» зачаровують слухачів, незалежно від того, якій аудиторії вони адресовані: жителям села чи міста. Віктор Михайлович розповідає, як зустрічали митців у селі Коновалове, що неподалік Гадяча. У малій актовій залі сільського клубу, як мовиться, ніде було яблуку впасти. На концерт зібралися старі й молоді, місцеві жителі, а також мешканці сусідніх населених пунктів. Кожен, хто побував на концерті «Тоніки», має високу думку про колектив.
Творчість вокального гурту вже вийшла за межі не тільки Гадяцького краю, але й Полтавщини та України. Колектив брав участь у міжнародному фестивалі-конкурсі «INTERFEST KITEN», який відбувався в Болгарії. У номінації «Вокальне мистецтво» «Тоніка» під керівництвом Віктора Посенка здобула найвищу нагороду – Гран-прі.
Колектив нині готує нову концертну програму. Шанувальники, найімовірніше, зможуть почути її під час концерту «Тоніки». Не будемо розкривати всі секрети, але переконані, що це дійство не тільки подарує глядачам позитивні емоції, але й стане сюрпризом.
Хочеться побажати гурту «Тоніка» і Віктору Посенку творчих успіхів та нових перемог.

Василь ГЛУХОТА
Журналіст

Поділися:

Добавить комментарий