Марія ДЬЯЧЕНКО: «Я просто люблю воду»

Марія ДЬЯЧЕНКО: «Я просто люблю воду»

Пандемія коронавірусу поставила світовий та український спорт «на паузу». Більшість змагань перенесено або ж взагалі скасовано. Одним з останніх турнірів, що відбувся в Україні, був зимовий чемпіонат з плавання, який Федерації плавання України пощастило провести до карантину (з 10 по 13 березня) у Харкові. Брала участь у змаганнях і юна полтавська зірочка водних доріжок, п’ятнадцятирічна Марія Дьяченко, котра за підсумками 2019 року увійшла до складу національної збірної України. Про спортивні звитяги Марії у басейнах нашої держави та світу вже неодноразово писала «Зоря Полтавщини». І цього разу вона піднялася на «бронзову» сходинку п’єдесталу пошани (200 метрів батерфляєм, час – 2:21,96). Напередодні змагань головний редактор порталу «Полтавщина Спорт» Владислав Власенко поспілкувався з юною олімпійською надією України. Пропонуємо вашій увазі фрагменти цього інтерв’ю.

Про шлях у великий спорт і тренувальний графік

– Маріє, зазвичай для дитини є два шляхи у спорт – або ж віддали батьки для оздоровлення, що, до речі, досить часто буває у випадку із плаванням, або ж, надихнувшись виступами видатних спортсменів, хлопчики й дівчатка просяться до секції. Як було у тебе?
– Мій випадок – це третій варіант. Я просто змалечку дуже люблю воду і отримую від неї неймовірне задоволення. Коли мені було років сім, попросила маму відвести на плавання. Навчаюся у школі № 31, на щастя, там були басейн і секція. Плавати не вміла зовсім, просто хотіла «покайфувати» у воді. І, звісно ж, на першому тренуванні в мене нічого не виходило. Навіть на воді як слід не трималася. Лише десь за два тижні почалися певні зрушення. У «Дельфін» перейшла років у десять. Добре пам’ятаю, що мене туди порекомендував тренер після першої «курсовки». Ми пливли 100 метрів кролем, і я показала найкращий час. Після того й розпочала тренуватися в «Дельфіні» у Зої Мороз, і все «пішло вгору».
– У своїх попередніх інтерв’ю ти іноді розповідала «страшні історії» про те, що кожного дня «на ногах» о п’ятій ранку. Невже ніколи «не просипала»?
– Звісно, «просипала», я взагалі прокидаюся важко. Будити нікому, всі ще сплять. Ось нещодавно неправильно завела будильник – на годину пізніше. Навіть і не помітила, що прокинулася невчасно, поки мені не сказали, щоб глянула на циферблат. А зазвичай «на ногах» о 5:20. Після ранкових процедур п’ю чай, дуже нечасто можу щось «перекусити», адже перед тренуваннями це небажано. Потім збираюся, буджу тата. Він мене відвозить на перше тренування. Воно розпочинається о 6:30. Далі – школа, а потім з шістнадцятої години – загальна фізична підготовка і друге тренування. П’ять днів по два тренування, а в суботу може бути одне.
– Один з полтавських телеканалів робив репортаж про тебе, і твоя тренерка Зоя Мороз сказала: «Характер у неї, звісно, складний». Про що вона?
– Я іноді сперечаюся на тренуваннях, можливо, десь лінуюся, запитую «навіщо ми це пливемо?» тощо. Бувало, що не хотіла пливти кролем. Але нині я вже слухняна. (Сміється).

Про нагороди, кумирів і суперників

– Зараз тобі 15 років. Скільки в тебе вже нагород?
– Думаю, близько 150. З рік тому я нарахувала 125, але з того часу додавалися нові. Я вже їх не перераховувала.
– Хто з великих спортсменів тебе надихає?
– Майкл Фелпс, Адам Піті, з жінок – угорська плавчиня Катінка Хоссу. Вона просто «нереальна» – плаває практично всі дистанції і всюди показує високі результати. З українських спортсменів – Михайло Романчук.
– Ти говорила, що для нагород уже не вистачає «медальниці». Які з них тобі особливо дорогі, за якими стоїть якась історія?
– У 2016 році я їздила до Борисполя на перші у моєму житті міжнародні змагання, де пливла чотири спринтерські дистанції по 50 метрів, а також 100 чи 200 комплексним стилем, точно вже не пам’ятаю. Потім очки, набрані на цих дистанціях, додавалися і за сумою визначали переможця. Ми з однією дівчинкою з Дніпра і здружилися, і пропливли майже однаково. Різниця у часі на дистанціях складала буквально кілька сотих секунди – десь на мою користь, десь на її. І до останньої миті не знали, хто з нас на якому місці. А потім оголошення переможців – як розуміємо, що хтось з нас переміг, а хтось посів друге місце, а ведучий навмисно робить довгу театральну паузу. Сидимо принишклі, чекаємо результатів, і тут її називають як «срібну» призерку. Я усвідомлюю, що перемогла… Емоціям всередині не було меж!
Інша історія була вже у 2019-му. Поїхала на міжнародні змагання до Бреста, перша дистанція – 100 метрів комплексним стилем. Я знала, що в мене там сильні суперниці – дівчата з Москви. І коли мене викликали, почула у свій бік: «Звідки ти приїхала?», «Ми сильніші, ніж ти!». Словом, намагалися мене вибити з колії. У підсумку я фінішувала першою, обігнавши їх усіх. Було дуже класне відчуття.

Про улюблені дистанції, навчання і відпочинок

– Ти плаваєш у різних стилях, на різних дистанціях досить вдало. Та, напевне, є щось, що тобі особливо до вподоби?
– Так, це дистанції 200 метрів комплексним плаванням і 100 метрів батерфляєм. Взагалі якщо брати улюблений стиль, то це – батерфляй, а якщо дистанцію, то 200 метрів комплексного плавання, адже там можна спробувати себе в різних стилях. Нещодавно вперше пропливала 400 метрів комплексним плаванням. Я дещо хвилювалася щодо цієї дистанції, адже зазвичай плавала як спринтер. Думала, що не допливу. В півфіналі показала час – 5 хвилин 23 секунди. Ну, думаю, – все, краще вже не зможу. А потім у фіналі пливу і відчуваю, що мені так легко і здорово, що аж адреналін «виплескується», і я вперше подолала дистанцію за 5:08.
– А якщо в тебе чотири дистанції і на всіх треба викластися, і вже все болить?..
– О, таке в мене було минулого року на чемпіонаті України. Так співпало, що змагалася в один і той самий день на двох основних дистанціях – 200 метрів комплексним стилем і 100 метрів батерфляєм. На обох вийшла до фіналу, а фінальні перегони на дистанціях поставили практично впритул. Між ними був лише один заплив у хлопців. Було дуже тяжко. Я пропливла 200 метрів, стою на старті на стометрівці батерфляєм і відчуваю, що зараз просто впаду. Потім якось стрибнула у воду і стало легше. Перші 50 метрів пропливла легко, потім відштовхнулася на другі 50 метрів і розумію, що більше не можу. М’язи не болять, але я їх просто не відчуваю. Словом, у призи на цій дистанції не потрапила.
– Як релаксуєш у вільний час?
– У мене є класний пес – невеличкий стафф на кличку Тайсон. Дуже люблю гуляти з ним вулицями міста. Так і проходить перезавантаження-розвантаження.

За матеріалами «Полтавщина Спорт»
підготував Андрій СОВА.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий