Тихою хмарою смутку накрило село Новоаврамівку Хорольського району. Лише кілька днів тому, 22 січня, у районі Світлодарської дуги був тяжко поранений наш земляк, снайпер першого відділення взводу снайперів 54-ї окремої механізованої бригади Сергій Олексійович Сергієнко. Він мав позивний «Полтава». Від тяжких осколкових поранень його сильне і сміливе серце сина, воїна-патріота України зупинилося дорогою до військового госпіталю.
22 серпня йому мало виповнитися тридцять років… «Я особисто його не дуже близько знав, але з ним товаришували мої сини, – говорить один із жителів села Новоаврамівка, мимохідь підбираючи сльозу. Не можу повірити, що Сергія більше немає. Був він рішучим і запальним. Завжди брався до роботи, допомагав друзям, знайомим. Веселий і товариський».
У 2006 році випускник Новоаврамівської гімназії Сергій Сергієнко вступив у Хомутецький ветеринарно-технологічний коледж. Після його закінчення працював у агрофірмі «Хорольська» агропромхолдингу «Астарта-Київ».
– Дуже хороший друг. Завжди приходив на допомогу. По житті був дуже справедливий. Якось сказав, що хоче стати військовим, – пригадує Вікторія, однокласниця Сергія. – Перший час не говорив про те, що вирішив служити на контрактній основі у Збройних силах України. Слідкував за подіями на сході, знав і розумів, що має захищати рідну державу, край, у якому народився і виріс, маму і сестер. Із 27 жовтня 2016 року Сергій Сергієнко – військовий. Згодом – учасник антитерористичної операції на сході України…
«Це було абсолютно рядове бойове завдання: ми повинні були виявити групу снайперів противника, – сумно розповідає його командир. – Взвод вийшов двома групами. У моїй, меншій, було троє – зі мною Сергій та ще один боєць. Другу групу я відправив на іншу позицію. Ми контролювали кут однієї посадки. Вийшли ще затемна, а під ранок зайняли позицію та спостерігали. На світанку почався обстріл. Повз нас пролетіло кілька мін, одна з яких розірвалася поруч із Сергієм. Неподалік нього був третій учасник групи, а я – метрів у двадцять. Мені по рації повідомив, що є важкопоранений. Негайно витягли Сергія з-під вогню надали допомогу. Викликали медиків, а самі швидко дісталися до машини. Виявилося, що медиків завернули по дорозі. Через півгодини були в гостіталі, але, на жаль, ще по дорозі Сергій помер. Частина осколків, а це була міна калібру 80 міліметрів, влучила між каскою та бронежилетом…»
***
Не передати словами біль материнського серця, скорботу рідних та друзів Сергія, односельців, тих, хто його знав. Вони підходили до батьківської хати, щоб попрощатися із Героєм.
Упродовж ходу похоронної процесії діти та дорослі з квітами створили живий коридор, схилилися на коліна. Разом провели у останню путь мужнього захисника України.
Сергій МІСЮРЕНКО
Журналіст