Медична реформа в Україні: обґрунтована оптимізація чи поступова ліквідація  державної медичної системи?

Медична реформа в Україні: обґрунтована оптимізація чи поступова ліквідація державної медичної системи?

У жовтні цього року минуло 97 років з часу створення Державної санітарно-епідеміологічної служби України, зусиллями фахівців якої свого часу було практично ліквідовано такі епідемії, як скарлатина, віспа, чума, холера, тиф, кір і краснуха, правець, дифтерія, сибірка, значно знижено рівень захворюваності на туберкульоз і гепатит…
Загалом служба працювала на упередження і профілактику епідзахворювань. Але 8 років тому в Україні розпочалася оптимізація санепідслужби, в результаті чого були скорочені тисячі фахових спеціалістів, а сама служба – розділена між трьома інституціями. А також частково перетворилася на обласні лабораторні центри МОЗ України. Зокрема на Полтавщині – це Державна установа (ДУ) «Полтавський обласний лабораторний центр МОЗ України».
Далі – більше: під виглядом так званої оптимізації з боку МОЗ станом на 1 січня цього року в 15 із 25 районів нашої області були повністю ліквідовані структурні підрозділи обласного лабораторного центру – там тепер взагалі відсутні будь-які фахівці та лабораторії. За час, що минув з моменту ліквідації санепідстанцій, кількість штатних одиниць скоротилась більш ніж утричі. І сьогодні, коли через епідемію COVID-19 епідеміологам доводиться працювати в турборежимі, це стало неабиякою проблемою. Адже нині Лабораторний центр – це єдина державна установа в Полтаві, де виконуються дослідження ПЛР-тестів на коронавірус.
Загалом в області працюють лише 23 лікарі-епідеміологи та 2 вірусологи, що не відповідає вимогам епідситуації, тим паче ми знаходимось в умовах карантину й світової пандемії. Не варто забувати й про інші інфекційні хвороби, які реально панують на Полтавщині та в Україні. Руйнація державної санепідслужби і взагалі галузі охорони здоров’я в нашій країні досягла такого рівня, що, враховуючи глобалістичні проблеми й пандемію короновірусу, це вже стає національною проблемою, певним чином спровокованою «завдяки» ліквідації профілактичної галузі охорони здоров’я.
Проблема не ходить одна. Нині, коли Полтава й Полтавщина «горять» від прогресуючої пандемії COVID-19, влада по суті викидає з приміщення заклад біобезпеки та санітарно-епідеміологічного благополуччя міста й регіону – Полтавський міськрайонний відокремлений підрозділ лабораторних досліджень ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр МОЗ України», який донедавна працював у Полтаві за адресою: вулиця Івана Мазепи, 57.
Про ситуацію, що склалася, та проблеми служби, епідситуацію на Полтавщині розповідає заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент, лікар-епідеміолог ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр МОЗ України» Валентин ШАПОВАЛ.

Людство завжди жило й продовжує існувати в оточенні величезного мікробного світу. Постійно виникають все нові й нові види вірусів, які не раз викликали епідемії і пандемії. Сьогодні, коли маємо пандемію COVID-19, мимоволі згадуємо пандемію грипу «іспанку», яка бушувала століття тому й за різними оцінками забрала життя від 20 до 100 мільйонів людей. Варто нагадати, що передумовою подолання та взяття під контроль таких епідемій, як натуральна віспа, чума, холера, тиф, кір, дифтерія, ВІЛ/СНІД, і інших була величезна робота санітарних комісій, які в ХІХ столітті створювалися при органах влади з ініціативи земських лікарів, а згодом – і санітарно-епідеміологічної служби (СЕС). Уже від початку створення служби розпочався розвиток системи санепіднагляду, підготовка лікарів-гігієністів, епідеміологів, бактеріологів, вірусологів… Постійно зміцнювалася матеріально-технічна база, особливо лабораторна, в усіх містах і районах працювали санепідустанови. Співпраця з науковими закладами сприяла розробці й ухваленню відповідних законів та програм задля безпеки здоров’я населення.
***
У 1994 році в Україні був ухвалений Закон «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення». Державна санепідслужба була елементом Національної безпеки, а головний державний санітарний лікар входив до складу РНБО України. Ми всі працювали з оптимізмом і вірою в майбутнє. Держава була зацікавлена в розвитку профілактичної галузі охорони здоров’я, яку представляла СЕС.
Але настала драматична, точніше, трагічна сторінка в історії української медицини, коли керманичі держави «зрубали гілку» профілактичної галузі охорони здоров’я, ліквідувавши санепідслужбу. І це невдовзі відобразилося в суспільстві тисячами кишково-інфекційних та харчових отруєнь, низкою смертельних отруєнь від ботулізму, етилового спирту, епідемією захворювань на кір (2016–2019 роки). Наслідком розвалу системи вакцинопрофілактики населення є й сучасний наступ епідемій туберкульозу, ВІЛ/СНІДУ, гепатитів, про що нині замовчується… Україна стала «лідером» у Європі із захворювання на туберкульоз та зменшення тривалості життя. Водночас в 1,8 разу зросла інвалідність серед працездатних українців, зросла й смертність населення, у тому числі немовлят (удвічі вища за країни ЄС). Показник природного приросту населення залишається від’ємним, втрачається довіра населення до влади, люди не почуваються захищеними в своїй країні, внаслідок чого відбувається відтік трудових ресурсів, деморалізація трудового потенціалу.
***
В той час як в Україні кількість населення зменшується, на планеті вона зростає. Усе це впливає на епідемії, пандемії, санітарію й гігієну в світі. Тому в суспільстві мають дбати про такі соціальні фактори, як санітарні умови праці й побуту, харчування, системи водопостачання й відведення нечистот, благоустрій населених пунктів, рівень медичної науки, санітарну освіченість людей, організацію охорони здоров’я, санітарної культури населення, високий рівень особистої й колективної гігієни, розвиток лабораторної служби, організацію дезінфекції та профілактичних щеплень, здоровий спосіб життя тощо.
Наші горе-реформатори вирішили, що все можна зруйнувати, знести, піддати забуттю… Вони думають, що все можна замовчати, настрахати розправами. Але людську пам’ять знищити неможливо. «Завдяки» зруйнуванню державної санепідслужби як основи профілактичної галузі охорони здоров’я відбулося приниження практиків і науковців усіх поколінь, земських лікарів та фахівців сьогодення, які ціною свого життя і здоров’я служили народу України, будували й розвивали цю важливу галузь. Тому таким руйнівникам ніколи не буде прощення.
***
Час показав, що питання відновлення професійного управління МОЗ України й усіма ланками охорони здоров’я, їхня повна взаємодія в межах єдиного медичного простору нині набуває особливого значення. Потрібно повернути Міністерству охорони здоров’я України функції охорони здоров’я, тобто профілактики захворювань, відновлення діяльності державної санепідслужби з урахуванням вимог сьогодення, а не займатися обіцянками та демагогією з цього приводу, і в жодному разі не ліквідовувати Закони України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» та «Про захист населення від інфекційних хвороб», як це намагаються вчинити деякі грантоїди МОЗ. А про рівень заробітної плати лікарів санітарно-епідеміологічного напрямку вони взагалі забули, та ще й в умовах пандемії COVID-19.
Попри окремі тенденційні заяви, політики в Україні так і не збагнули суть забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення. Охорону здоров’я асоціюють насамперед із лікуванням хворих, ліжко-місцями, ліками, держпрограмами, закупівлями й зовсім забувають про профілактику захворювань. Нинішня пандемія COVID-19 «оголила» незахищеність системи охорони здоров’я України, яка роками знищувалася і піддавалася різноманітним реформаторським експериментам.
Від березня в Україні почергово й бездумно копіюються західні методи тотальних і спрощених карантинів і практично відсутня протиепідеміологічна робота. Ми вже кілька разів малювали в своїй уяві вихід на «плато» захворюваності і розслаблялися, не займаючись при цьому реальною профілактикою, підготовкою кадрів, не проводячи епідрозслідувань, не локалізуючи й не ліквідуючи вогнища захворювання. Час невблаганно наблизив загрозливу фазу пандемії та поширення захворюваності у геометричній прогресії.
Ретроспективно видно, як ми дійшли до нинішньої ситуації і чого досягла Україна (21 міністр та 4 в. о. міністра охорони здоров’я) за роки «реформ» галузі.
Всупереч Конституції України (ст. 49) від 1990 року було ліквідовано 2200 лікарняних закладів (за даними Держстату станом на 2018 рік), скорочено 41 тисячу лікарів усіх спеціальностей та 247 тисяч осіб середнього медичного персоналу.
Тільки в березні цього року в державі нарешті додумалися відновити посаду головного державного санітарного лікаря, однак профілактичної та контрольної структури в системі охорони здоров’я досі не відновлено. Передані від неї різним відомствам функції фактично є лише «відомчим контролем», а не реальним державним наглядом та забезпеченням профілактики й контролю захворюваності.
Фінансування закладів профілактики незадовільне. Без благодійної допомоги спонсорів вірусологічним лабораторіям обласних лабораторних центрів МОЗ України неможливо було розпочати ПЛР-дослідження. Держава не дбала. Відомий епідеміологічний принцип стверджує, що 1 гривня, витрачена на профілактику захворювань, економить від 10 до 100 гривень на лікування та збільшує тривалість життя людей. Через захворювання населення ВВП країни втрачає за рік близько 122,5 мільярда гривень (22,5 млрд – через стаціонарне лікування та 100 млрд – через амбулаторне), від’ємний природний приріст населення щорічно зменшує його ще на 2,5 мільярда гривень.
Як демонструє ситуація з COVID-19, некваліфікована, непрофесійна протиепідемічна робота взагалі здатна зруйнувати економіку країни. При цьому впроваджена система громадського здоров’я із власними методами моніторингу й спостереження та проектами нормативно-правових актів взагалі не діють. Це недолуга демагогічна система громадського здоров’я за участю грантоїдів.
Але в державі є достатньо фахових патріотів (науковців і практиків) для здорового аналізу реформ за роки незалежності та для виправлення необдуманих, злочинних помилок попередників і грантоїдів, які лише заважають.
***
В умовах пандемії COVID-19, коли Полтава вже потрапила до червоної зони, міська влада своїми діями крок за кроком робить усе можливе, відключивши газ, а з 2 вересня 2020 року – й електропостачання, а тепер попереджають про відключення теплопостачання до міського лабораторного підрозділу, який вони практично закрили, щоб знищити службу. Вони не читали звернень і листів обласного лабораторного центру МОЗ України, а в своїх бюрократичних відписках навіть слова не сказали про виконання міською владою розпорядження Кабінету Міністрів України № 520-р від 28.08.2009 року «Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальних громад міста Севастополя у державну власність» та відповідного рішення 18-ї сесії Полтавської обласної ради від 23.03.2005 року, забравши в Полтавської міської санепідстанції чотири приміщення, три з яких перетворили на торгівельні об’єкти, а також неправомірно, на моє тверде переконання, передали будівлю непрацюючого дитячого садочка по вулиці Івана Мазепи, 57, в оренду.
Але ж вищевказане майно має бути під управлінням МОЗ України. Через такі ганебні дії у Полтаві вже розрахувалися лікар-епідеміолог і два помічники. На місто й район залишився лише один лікар-епідеміолог. Де брати кадри? Це кадрова катастрофа, яку можна розцінювати як злочин, що корелюється Законом України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», ст. 49, за порушення санітарного законодавства, за що передбачається кримінальна відповідальність.
***
Нині на Полтавщині 70 відсотків випадків захворювання на COVID-19 реєструється у Полтаві. І в той час, як у деяких молодих батьків виникають проблеми з влаштуванням дітей у дошкільні заклади, для наших читачів важливою буде інформація про «долю» деяких дитячих садочків в обласному центрі. Наприклад, дитячий садочок № 68 за адресою: вул. Хоткевича, 9, проданий і нині порожній, № 70 за адресою: пров. Хорольський, 3, № 54 за адресою: вул. Стешенка, 8, № 53 по вул. Навроцького – передані аж ніяк не органам освіти чи іншим гуманітарним службам. І це не повний перелік дитсадочків, які використовуються не за призначенням.
Оце вам і ставлення до дітей – нашого майбутнього, до медицини, на плечі якої впав величезний тягар – COVID-19. Тобто я вважаю, що міську владу не цікавили доля, життя і здоров’я людей та біобезпека міста.
Раніше саме життя диктувало необхідність створення міцного протиепідемічного щита, яким була чітко організована, науково, лабораторно й кадрово забезпечена державою санітарно-епідеміологічна служба, головною метою діяльності якої була дія на упередження, а не очікування. А наші «реформатори» та іноземці й грантоїди зруйнували майже столітню систему профілактичної галузі охорони здоров’я, нічого не побудувавши натомість і залишивши населення незахищеним.
***
Можливо, світлом у кінці тунелю для фахівців СЕС стане постанова Верховної Ради України від 20 жовтня 2020 року, в якій Кабміну доручено розробити цільову програму розбудови регіональної мережі державних вірусологічних лабораторій потужністю більше 100 тисяч досліджень на добу. Йдеться тут і про держполітику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, збільшення фахівців цієї галузі та держзамовлення на підготовку молодих спеціалістів вітчизняними вишами…
Чи будуть реалізовані ці наміри, покаже час, та чи варто було руйнувати те, що довело свою значимість майже столітньою історією?

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий