Meridian Poltava – на культурній мапі Європи

Meridian Poltava – на культурній мапі Європи

«Завдання – створити грандіозну культову подію»
Meridian Poltava: відтепер за ним чимало гарячих сердець віднаходитимуть координати прекрасних спогадів про наше місто і незабутні зустрічі з полтавцями. Meridian Poltava – триденний фестиваль, що тривав із 8 по10 червня, символічно поєднавши не тільки людей, а й історичні події трьохсотлітньої давнини і дня нинішнього – від Північної війни з її Полтавською битвою до теперішньої війни на сході України. Ця тема звучала наскрізно упродовж трьох днів – переважно «мовою художньою й асоціативною», проте з глибокими інтелектуально-філософськими сучасними акцентами й висновками. Часто на рівні тонкого жарту, натяку, жесту. І то не дивно, адже у Полтаві зустрілися в рамках міжнародного поетичного фестивалю поети, журналісти, митці з України, Швеції, Великої Британії й Німеччини.
Дев’ять років тому в Чернівцях таке дійство організував Святослав Померанцев, тепер – президент Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz. За час проведення щорічних фестивалів стало очевидним, що їх можна перенести і в інші міста України, але важливо, щоб вони були відомі на рівні європейської культури. Так два роки тому виникла ідея провести фестиваль Meridian Poltava. І – запросити до участі в ньому в першу чергу шведів, бо ж Полтавська битва навіки пов’язала Україну зі Швецією. Директор фестивалю Meridian Poltava, голова місцевого мистецького об’єднання Magnum Opus Олександр Ткаченко разом зі своєю командою, зокрема численними волонтерами, поставив за мету створити грандіозну культову подію для полтавців, яка відкриє світові вже сучасну Полтаву і нашу Полтавщину. Було заплановано 23 події на 16 локаціях, які вже відбулися зі справді грандіозним успіхом. Фінансово фестиваль підтримали облдержадміністрація і обласна рада, а також Посольство Швеції в Україні.
Перший день учасники фестивалю, серед яких були письменники Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Андрій Любка, Галина Крук, Ігор Померанцев, Агнета Плейель та інші гості, провели в Решетилівці, де пройшли поетичні читання біля кургану і в районному Будинку культури. Увечері вирушили на поле Полтавської битви. Гості побували на екскурсії в музеї, де також взяли участь у поетичних читаннях, які вже пізньої години продовжились на редуті Полтавської битви.
Треба зазначити, що чимало полтавців спершу були подивовані цим вибором – мовляв, маємо знаковіші місця для подібних заходів, чому ж обрали територію, де відбувалися не такі вже й славні для нашої історії події? Та вже наступного дня усі все зрозуміли.
«Поздоровляю вас із поразкою: перемога – за вами!»
9 червня на Театральній площі в Полтаві відбулось урочисте відкриття Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Poltava, учасників якого та гостей свята привітали і представники влади. Зокрема голова ОДА Валерій Головко подякував організаторам за те, що однією з локацій фестивалю стало поле Полтавської битви, подякував справжнім патріотам, які роблять усе для того, щоб Україну знали у світі. А голова обласної ради Олександр Біленький ще й зауважив, що мріє про те, «щоб Полтава була столицею міжнародних фестивалів, а не столицею
МАФів».
Про історичну Полтавську битву і її розголос у світі говорив і секретар Посольства Швеції в Україні Камеран Худур, наголосивши, що й через три століття є що сказати та додати щодо розуміння події червня 1709 року, що маємо налагодити нові зв’язки й рухатися далі.
Письменник зі Швеції Дональд Бустрьом наголосив: поразка шведів у Полтавській битві призвела до того, що країна почала швидко розвиватися, а до всього сьогодні це країна, де найбільше споживають кави. І дотепно пожартував, згадуючи про те, як після поразки шведський король Карл XII на сході сонця сів на коня і галопом помчав із Полтави на південь, врешті опинившись у Туреччині. Звідти через кілька років він привіз каву на свою батьківщину, яка відтак і стала «столицею кави». А якби шведи виграли ту війну, мабуть, привезли б додому не каву, а… «водку»! Гості сміхом і оплесками оцінили жарт промовця.
Шведська фотохудожниця Єва Стакельберг заінтригувала присутніх, наперед пообіцявши розповісти про свого пра-пра-пра-… прадіда (родича десь у 12-му коліні), котрий воював у шведській армії і був учасником Полтавської битви, а потому багато років провів у полоні в Росії.
Цікавий спіч підготував спеціально для цих урочистостей публіцист, правозахисник, радянський дисидент, журналіст радіо «Свобода» Ігор Померанцев – «Каліопа і/чи Кліо». І зокрема сказав:
– Мені здається, що обговорення військового і геополітичного значення Полтавської битви відвело б нас убік від справжніх наслідків цієї події. У письменників є в запасі інша мова, передусім художня й асоціативна, і вона дозволяє ставити свої діагнози історичним процесам. Полтавська битва змінила уявлення європейців про північ, захід і схід. Вона перетасувала сторони світу і стерла межу між північчю і заходом. Україна в 21-му столітті віддала перевагу не Гринвіцькому меридіану, а Майданівському. Схід же завмер у позі переможця і, таким чином, прирік себе на згубні наслідки тріумфу. Дорогі шведські гості, від душі поздоровляю вас із поразкою: перемога – за вами!
Організатори фестивалю Святослав Померанцев і Олександр Ткаченко розповіли про ідею фестивалю, яка полягає в «поверненні Полтави на культурну мапу Європи». Поет Сергій Жадан ще уточнив: це повинно бути «повернення Полтавою самої себе на культурну мапу Європи!» Адже гості приїхали й поїхали, а полтавці мають потужний потенціал для подальшої роботи – «фестиваль тут залишиться, це ваш простір, а ми завжди готові приїхати й допомогти». І наголосив:
– Культура потрібна всім, література потрібна всім – це те, що усіх нас об’єднує.
Святослав Померанцев закликав: «Будуймо разом на цьому фундаменті хмарочос, і нехай його бачать по всій Україні, у Скандинавії, Європі і навіть світі. Та що там у світі – у Всесвіті!»
Того ж дня в кінотеатрі «Wizoria Колос» відбувся показ документального фільму Ігоря Померанцева і Лідії Стародубцевої «Ампутація» (поезія та війна). У Полтавському краєзнавчому музеї – презентація роману Юрія Андруховича «Коханці Юстиції» та книги Каті Петровської з Німеччини «Мабуть Естер», тривали поетичні читання в бібліотеках міста.
Затим прихильники потужного інтелектуально забарвленого таланту відомої у світі української письменниці Оксани Забужко прийшли на її літературний вечір у Полтавському академічному обласному музично-драматичному театрі імені М.В. Гоголя. І це була одна з найцікавіших і незабутніх зустрічей фестивалю, хоч, як знову ж жартувала зі сцени письменниця, її попереджали про «конкуренцію»: того ж вечора в Полтаві відбувався концерт Олега Вінника. Зал театру був переповнений. Це була свого роду презентація прозових збірок «І знов я влізаю в танк» та «Після третього дзвінка вхід до зали забороняється», хоч про книги йшлося мало – письменниця відповідала на запитання присутніх і говорила знову ж про війну – далеку Полтавську битву, яка «зробила Росію імперією», й сьогоднішню – з тим же ворогом, на Донбасі. Зокрема війну гібридну, інформаційну, коли «досить розбомбити мізки, і вже не треба бомбити міста: люди з розбомбленими мізками самі винесуть ключі від свого міста… Треба пам’ятати, що сьогодні Росія – це «імперія спецслужб».
На запитання про враження від музею «Поле Полтавської битви» Оксана Забужко відповіла, що там її здивувала дуже детальна розповідь про царя Петра І, а вона хотіла б почути сучасну оцінку подій 309-річної давнини, щоб «бачити світову історію з точки зору українських національних інтересів… Триста років тому тут ми програли Україну як європейський проект, і лише 2014 року Мазепин проект знову почав проступати на мапі світу: держави, які нас тоді підтримали, були і його союзниками. Історія дуже цікаво протікає крізь нас, тільки ми не завжди можемо оцінити масштаб подій, свідками яких є». Тож письменниця хотіла б почути розповідь про «європейський проект Мазепи, про долю Мазепиної еміграції, бо це перша українська політична еміграція до Європи. Наші клейноди досі зберігаються в Швеції, в Стокгольмі у королівському музеї зберігаються Мазепина булава, корогви полків… Зберігаються, як у доброму депозитарії, але настав час усе повертати назад… Я хотіла б ще почути розповідь про Костя Гордієнка… І мені набридло на своїй землі святкувати перемоги чужих царів. Імперії дуже дорого коштують, у тому числі й для метрополій. Але життя, як супермаркет, – бери, що хочеш, та пам’ятай, що в кінці – каса, що за все доведеться розраховуватися». Над цим треба працювати, наголосила письменниця, і це стосується багатьох музеїв України, де залишилася подача матеріалів з точки зору радянської доби, з незначними доповненнями. Складається враження, наголосила вона, що люди, від яких залежить доля України, всі роки незалежності думали тільки про те, чи «Москва повернеться, чи ні?»
І вже під зорями знову тривали фестивальні зустрічі: на Театральній площі Юрій Андрухович представив мультимедійний проект-виставу «Безкінечна подорож, або Енеїда» за текстами Івана Котляревського. Прикро, що під час дійства над готелем «Аристократ», який розташований поряд із театром, раптом посипалися інші «зорі» , а грім салюту чийогось весілля змусив артистів перечекати гучне бабахкання. Прикро: у нас війна, салюти заборонені, а тут ще й такий «сюрприз по-полтавськи»…
Завершувався другий фестивальний день рок-концертом гурту «Жадан і собаки» у «Villі Крокодила».
Коли журналіст – «Мюнхгаузен»
10 червня зранку відбулася пішохідна екскурсія наших гостей Полтавою, і знову цілий день тривали зустрічі, поетичні й прозові читання.
Безсумнівно, головною його подією стала дискусія в залі театру на тему «Пейзаж після битви», яку вів Ігор Померанцев, запрошуючи до слова Юрія Андруховича, Єву Стакельберг та журналіста з Німеччини Бориса Райтшустера. Йшлося про зв’язок історії, літератури, політики колись і тепер, адже й про Полтавську битву, про Івана Мазепу свого часу писали Байрон, Гюго, Пушкін, багато українських митців. Це тут пані Єва розповіла історію свого далекого родича, учасника Полтавської битви, офіцера, що був захоплений у полон 28 червня 1709 року. Разом з іншими полоненими його доправили пішки до Москви. Потім був парад перемоги, де п’яні росіяни виходили подивитися на полонених шведів. Єва не знає точно, де предок був усі 12 років, може, побував і в Сибіру. Проводячи дослідження, вона знайшла в архівах його позов з вимогою компенсації за роки, проведені в полоні. Згодом він знову став військовим і знову воював. А загалом, зазначила Єва Стакельберг, лише чверть полонених шведів повернулися додому живими з російського полону.
Чи почуває себе сьогодні літописцем журналіст? – запитує німецького гостя ведучий дискусії, і Борис Райтшустер розповідає про те, як він намагається донести до своїх співвітчизників інформацію про нинішню ситуацію в Росії, про дії тамтешнього президента. І зізнається, що його розповіді багато хто сприймає як історії, розказані бароном Мюнхгаузеном, і вони, баронові фантазії, навіть видаються читачам правдивішими! Він пише про Україну, але не всі усвідомлюють, що тут війна, чи не щодня гинуть люди. Він зізнався, що плакав, коли дивився фільм «Ампутація», але гадає, що в Німеччині цей фільм не показали б на телебаченні. Це таке собі небажання називати речі своїми іменами, небажання бачити реальність, якою вона є. Так спокійніше жити, вважаючи, що все добре.
Відразу після дискусії в театрі почався поетичний вечір – присутні слухали відеозвернення і вірші шведського письменника, голови Нобелівського комітету з літератури, який не зміг приїхати до Полтави, – Пер Вестберг записав їх спеціально для полтавського фестивалю. Друга частина вечора належала культовому поетові – свої вірші читав Сергій Жадан.
Завершувався фестиваль концертом сучасної класичної музики «Полтава 03:44» за участю струнного квартету імені Левка Ревуцького на майдані біля обласного драмтеатру. Два твори спеціально для фестивалю написали швед Томас Єннефельт і українець Золтан Алмаші.
Свято відбулося – свято залишається: всі його учасники за те, щоб фестиваль Meridian Poltava став щорічним. І, певне, за ширшою участю в ньому самих полтавців, бо зокрема обласна письменницька організація не була залучена до заходів. Мабуть, знайдуться й інші зауваження щодо організації та проведення фестивалю, але то – не біда. Головне – дійство справді було грандіозне, воно об’єднало полтавців різного віку і дало їм шанс відчути: маємо фундамент, на якому нам будувати свій хмарочос, повертаючи Полтаву на культурну мапу Європи.

Лідія ВІЦЕНЯ
“Зоря Полтавщини”

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий