«Ми довго з чоловіком  випробовували рецепт  авторського тіста, а коли він  ішов на війну, спекла йому  коржик-оберіг»

а основі автентичної обрядової випічки Оксана Дорошенко створила успішний авторський проект «Котелевський коржик».

«Ми довго з чоловіком випробовували рецепт авторського тіста, а коли він ішов на війну, спекла йому коржик-оберіг»

У нашому краї, який славиться опішнянською керамікою і решетилівською вишивкою, з’явився ще один бренд – «Котелевський коржик».
Скільки може коштувати розмальований кольоровою глазур’ю домашній коржик, якщо на його виготовлення витрачено чотири дні?

– Люди по-різному оцінюють мою роботу, – відповідає на це запитання Оксана Дорошенко з Котельви. – По-перше, кожен «орієнтується», враховуючи свої доходи. По-друге, хтось оцінює випічку за сумою вкладених у неї інгредієнтів, а хтось – як витвір мистецтва. Залежно від цього чула від різних людей суму за один і той же коржик від 50 до 500 гривень. На сьогодні найдорожчий коштує 150 гривень. А своє перше замовлення я віддала практично задарма, назвавши ціну 5 гривень за один коржик. І то сумнівалася, чи не дорого…
З тих пір, як Оксана Дорошенко серйозно захопилася солодкою випічкою, пройшло всього три роки, а про неї вже говорять як про творця бренду «Котелевський коржик», який має аналоги з опішнянською керамікою, решетилівською вишивкою, петриківським розписом.

«Двадцять коржиків для військових музикантів із США я робила два місяці»

– Найнудніше заняття в моїй справі – збити вручну поливу, – ділиться секретами своєї майстерності Оксана – дипломований юрист, молодший науковий співробітник історико-культурного заповідника «Більськ». – Береш по чайній ложечці цукрової глазурі, додаєш харчовий барвник (я використовую гіпоалергенний «Americolor»), розтираєш до однорідної маси, викладаєш у кулінарний мішечок, зав’язуєш. Потім інший барвник береш і робиш те ж саме. Фарб багато, тому процес може тривати і дві години. Зате потім, коли починаю розписувати коржики, я втрачаю відчуття часу і немов переношуся в інший світ. Можу до другої, до третьої ночі працювати, не звертаючи уваги на біль у спині. Подивіться, скільки на кожному коржику мазків, крапок, завиточків. Це тонка, ювелірна робота. Я ж не по заздалегідь заготовлених шаблонах малюю, а з уяви. Це моя суцільна імпровізація – наперед не знаю, що намалюю. Працюючи, визначаю, де краще квіточку розмістити, а де пташку… Тут нічого не зітреш, як на папері, й не перемалюєш.
Оксана з дитинства захоплювалася малюванням, однак свій талант художниці ніколи всерйоз не сприймала. А восени 2016 року її творчістю зацікавилися члени команди відомого проекту Ukraїner. Поки готувалася до зустрічі зі знімальною групою, старанно малювала коржики, оскільки особливо показати було нічого. Чи то від страху, чи то від якогось внутрішнього тиску у неї такі гарні пейзажі почали виходити. І хоча Ukraїner до неї так і не доїхав, Оксана вважає, що він дав їй поштовх для саморозвитку як художниці.
Та й з тістом вона практично не мала раніше справи. Вершиною її кулінарних здібностей був торт «Наполеон» на маргарині. Навчання у студентки було на першому місці. Тим паче, що з першого курсу почала підробляти. Міське життя вимотувало сільську дівчину, а отримана спеціальність виявилася не до душі.
– Раніше була впевнена, що ніколи не повернуся в своє селище, бо сільська робота точно не для мене, – розповідає про мінливості своєї долі моя співрозмовниця. – Та коли мені запропонували в Котельві рівнозначну роботу – помічника нотаріуса, – погодилася, оскільки знімати квартиру в Полтаві було дорого. А повернувшись додому, зітхнула на повні груди. У мене відбулося перезавантаження свідомості, і я зрозуміла, що в селі не обов’язково мати гектар землі чи ферму, аби вижити. Тут можна реалізувати себе у творчості й бути затребуваним у світі.
Слова Оксани – не перебільшення. Після того, як вона два роки тому, придумавши назву й логотип «Котелевського коржика», почала викладати на арт-платфомі в Інтернеті фото своїх їстівних шедеврів у вигляді панянок, півників, котиків, пташок, їй посипалися замовлення. І з тих пір її творіння «подорожують» планетою. Їхній незвичайний смак знають уже в понад двадцяти країнах – в Європі, Азії, Америці і навіть у далекій Австралії.
– Мої коржики, які відображають традиційну українську культуру випічки з тіста, є чудовими подарунками і культурним шоком для іноземців, – розповідає Оксана Дорошенко. – Перше замовлення я отримала від землячки, яка їхала до Лондона. Уже перебуваючи в Англії, вона розмістила фотографії подарунка в соціальних мережах, після чого мене засипали проханнями зробити таке ж і для них. Особливо багато прохань було від українських діаспор. Зазвичай передаю коржики через їхніх представників, які приїздять у рідні краї.
Якось мені замовили зробити двадцять коржиків для кожного музиканта з військового оркестру Військово-повітряних сил США, який брав участь у святкуванні Дня захисника України. Я працювала над цим замовленням два місяці. А минулого року до Дня вишиванки зробила кілька десятків коржиків для діаспори з Бангкока (Таїланд). Тоді я перебувала у відпустці по догляду за дитиною й мала достатньо часу на своє хобі.
А нещодавно мені передали подарунок з Амстердама від незнайомого чоловіка – тарілочку, що прикрашала стіну в старовинному будинку одного нідерландського барона. Ручний розпис, предмет національної гордості… Цей дарувальник випадково десь познайомився з котелевським коржиком. Не знаю, чи смакував ним, але зняв зі стіни цю саму тарілочку й велів передати «оцій талановитій дитині». Звісно, йому сказали, що «оця дитина» давно вже не дитина. Але барон наполягав, що коржик – витвір дитячої душі. Я зворушена, щаслива і безмежно вдячна за таку оцінку.
Хто знає, можливо, захоплення Оксани переросло б у власну справу, але їй запропонували роботу в історико-культурному заповіднику «Більськ». Коли вона побачила скіфські атрибути, знайдені археологами поблизу Котельви, де, за гіпотезою учених, існувало стародавнє місто Гелон, то настільки зацікавилася історією і краєзнавством, що без цього вже не мислить свого життя. Вона веде інтернет-сторінку заповідника, пише наукові статті, бере участь в археологічних розкопках, проводить екскурсії, займається розробкою туристичних маршрутів і різних заходів. Коржики тепер робить у вільний від роботи і від домашніх справ час. За місяць виконує не більше чотирьох замовлень. Може, це й на краще – Оксані найбільше не хотілося б ставити творчість на конвеєр.

«Ми довго з чоловіком  випробовували рецепт  авторського тіста, а коли він  ішов на війну, спекла йому  коржик-оберіг»«Кероб, кардамон, аніс, трохи рому або амаретто»: з чого складається коржик

Отож, узявши за основу автентичну випічку й народний стиль розпису, Оксана Дорошенко створила успішний авторський проект, в якому поєднала давні традиції і сучасне їх втілення.
Напередодні Нового року на кухні майстрині завжди спекотно. В цей час вона випікає панянки – обрядові коржики у формі дівчат, конячок, півників або сердечок, які поливаються виключно рожевою глазур’ю й розписуються по ній тонкими візерунками. Панянки – це різдвяні пряники, призначені для колядників.
– Обрядова випічка збереглася ще з часів язичництва, хоча етнографи кажуть, що вона існує стільки ж, скільки існує людство, – робить екскурс у минуле майстриня. – Хліб завжди мав сакральне значення. Наші предки догоджали ним божествам. Випічкою у вигляді жайворонків, наприклад, вони запрошували весну. Перші письмові згадки про панянки датуються XVIII століттям, але я впевнена, що ці коржики з’явилися значно раніше. Така випічка була характерна для Опішні, Охтирки, Чутового, Котельви і довколишніх сіл. Вона відігравала роль оберегів, тому панянка у вигляді жінки була без обличчя і рота. На неї наносили орнаменти з поливи, яка готувалася з крохмалю, борошна і барвника (їх кольори були традиційними: блакитний, білий і жовтий) у вигляді символів, які мали божественне начало.
Панянки готуються з прісного тіста: тільки борошно, цукор, вода (дехто замінює її молоком або додає яйце) і амоній. Найкрасивіші та найбільші (для них були навіть 60-сантиметрові бляшані форми) святкові коржики господині дарували своїм хрещеникам, вечірникам. Пам’ятаю, в дитинстві було «джек-потом» отримати за колядку панянку. Але якщо раніше кожна господиня обов’язково пекла до Різдва обрядові коржики, то тепер на всю Котельву лише кілька майстринь. Перед святами вони несуть свою випічку на базар і продають задешево.
Знав, чим «підкупити» свою наречену, майбутній чоловік Оксани, Андрій. Його покійна бабуся, Ганна Дорошенко, була однією з кращих майстринь у селищі з випічки панянок. Ну, і наречений ходив до Оксани з бабусиними автентичними різдвяними солодощами.
– Бабуся Ганна була моїм першим натхненником з приготування панянок, – розповідає моя співрозмовниця. – Я тоді була ще далека від цього, а ось сестра Андрія перейняла від неї багато секретів і зараз є неперевершеним майстром у цій справі. Але хоч мої перші коржики і вийшли не дуже якісні, сам процес чаклунства над тістом мені сподобався. І я наполегливо почала освоювати різну випічку – мені хотілося здивувати чоловіка своїми кулінарними «шедеврами». Пам’ятаю, бісквіт у мене вдався тільки місяців через два-три. Але Андрій, спасибі йому, їв і нахвалював. Це теж відіграло важливу роль у тому, що я не кинула свого захоплення. І коли чоловік на початку позаминулого року йшов на фронт, я йому дала з собою котелевський коржик у вигляді сердечка з обереговою символікою у вигляді древа життя і двох берегинь (мене і його мами). Можливо, це сердечко зберегло чоловіка під час запеклих боїв на Світлодарській дузі. Андрій повернувся додому цілим і неушкодженим. Разом з уцілілим коржиком.
Від традиційних панянок котелевські коржики Оксани Дорошенко відрізняються перш за все рецептом тіста. Вона довго з ним експериментувала разом з чоловіком, який виконував роль скрупульозного «пряникового сомельє». Всі інгредієнти ретельно зважувала на кухонних вагах, досягаючи м’якості випічки й ненав’язливого аромату (ароматизатори майстриня принципово не використовує). І сьогодні з радістю ділиться ним з нашими читачами.
«Для тіста знадобиться: 700–800 грамів борошна, 1 пачка 82-процентного вершкового масла, 5–6 столових ложок меду, 4 яйця (2 цілих і 2 жовтки), 1 склянка цукру, 1 чайна ложка кориці, 2–4 чайні ложки какао і кероба, по дрібці кардамону, анісу, гвоздики, цедри лимона, трохи рому або амаретто.
Все це (крім борошна) розмішується, додається 1 чайна ложка соди і ставиться на парову баню. Після охолодження поступово змішується з борошном (тісто виходить липким), загортається в харчову плівку і ставиться на ніч у холодильник. Вранці тісто викладається в формочки і випікається 6–7 хвилин у духовці при 180 градусах. Ще добу даємо постояти.
Полива (глазур) наноситься на охолоджену випічку. В білки, що залишилися від приготування тіста, поступово збиваючи, додаємо цукрову пудру (400–500 грамів) і барвники. Ще добу даємо постояти і тільки після цього наносимо малюнок».
Котелевські коржики – всесезонні. Оксана робить їх і на Великдень у формі яєць з писанковою символікою, і на весілля, і на дні народження. І в формі опішнянської кераміки, і в формі фруктів, і у формі звіряток. До речі, вони смачні й без глазурованих орнаментів – у родині Дорошенків до чаю або кави господиня зазвичай виставляє на стіл саме такі. Запаковані в целофан, вони можуть зберігатися хоч цілий рік, не втрачаючи смакових якостей, оскільки натуральний мед і кориця у них діють як консервант.

Ганна ВОЛКОВА,
журналіст.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий