«Ми прийшли на фронт, щоб здобути Перемогу!..»

Родині загиблого полтавця Володимира Черниша «Редбула» вручено відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест». До нагороди воїна представили ще за життя. Володимир загинув 10 вересня 2023 року під час штурму Андріївки, що поблизу Бахмута. Вручили почесну відзнаку в день, коли в частині поминають полеглих. Про це в ефірі Українського радіо «Полтава» розповів командир штурмового відділення 3-ї окремої штурмової бригади з позивним «Тренер».
– В «азовському» русі це знаменний день, він називається День полеглих. Всі воїни збираються, щоб із смолоскипами в темну пору доби вшанувати загиблих героїв. Друг «Редбул» посмертно представлений до ордена «За мужність». Ми очікуємо на цю нагороду і обов’язково приїдемо та вручимо її рідним.
Володимир завжди намагався бути першим, в ньому говорив його спортивний характер, бо він був майстром спорту України з картингу. Я дізнався про це вже після його загибелі від батька Героя, Віктора Володимировича. А також я дізнався, що Володимир мав другу групу інвалідності. Він міг не йти служити, міг бути в тилу. Але зробив свій вибір і пішов спочатку в ТРО. Потім, коли почув про створення 3-ї штурмової бригади, цілеспрямовано писав рапорти і хотів перевестися в штурмовий підрозділ. На жаль, в штурмовиків шанси загинути набагато більші, ніж вижити, але «Редбул» не побоявся. У березні 2023 року Володимир Черниш отримав перше поранення. Після цього знову повернувся в наш підрозділ.
У той вечір під час штурму загинув наш побратим. Коли під постійним мінометним обстрілом потрібно було забрати тіло побратима, друг «Редбул» добровільно пішов виконувати це складне і небезпечне завдання. Завдяки Володимиру вдалося повернути тіло нашого побратима «Мангуста». А вже через чотири години не стало самого «Редбула». Під час штурму, під час шаленого мінометного обстрілу багато наших побратимів отримали поранення, двоє загинули.
З ініціативи друзів та рідних була оформлена петиція про перейменування вулиці в Полтаві на честь Володимира Черниша. На жаль, це питання ще не вирішене. Я мав зустріч із заступником Полтавського міського голови. Мене запевнили, що одну з вулиць обласного центру обов’язково назвуть на честь Володимира Черниша. Такі патріоти є прикладом для наслідування молоді. Маючи проблеми із здоров’ям, він не переховувався, пішов виконувати свій обов’язок – захищати Україну.
Люди в тилу повинні зрозуміти, що рано чи пізно настане черга кожного чоловіка відповідного віку йти захищати нашу землю. На жаль, ми не вічні, ми маємо і поранення, і каліцтва. Не всі можуть повернутися на фронт, вони мають бажання, але не мають фізичної можливості. Людський ресурс потрібен. Але що стосується безпосередньо нашої 3-ї штурмової бригади, то відбір справді жорсткий, і люди повинні бути фізично треновані, мотивовані. Вони повинні бути готові до самопожертви. Після боїв під Бахмутом, де наша бригада перебувала понад 11 місяців, ми – одна з небагатьох бригад, яка зайшла на позиції, втримала ці позиції і від травня розвивала успіх.
Звертаюся до усіх: не зволікайте. Йдіть до найближчих центрів, де проводять тренування, вишколи. Такі центри є. Розвивайтеся фізично, шукайте курси, де можна тренуватися зі зброєю. Зараз є дуже багато літератури військової. Я на службі намагаюся читати багато нового, крім того, що нам наші інструктори викладають. Сучасна війна настільки технологічно насичена, що навчатися треба щодня. Адже ворог теж навчається, і дуже швидко, в нас навчається.
В мене зростають два сини: одному сім років, другому – тринадцять. Я маю зробити все, щоб мої сини росли, виховувалися, розвивалися у мирі і не знали, що таке війна. І я зроблю для цього все. Маю багато однодумців. Коли я потрапив у підрозділ, переконався, що всі мої побратими мають одну-єдину мету: ми всі прийшли на фронт, щоб здобути Перемогу!..
* * *
Полеглий Герой Володимир Черниш народився 21 грудня 1981 року. Свого часу успішно завершив навчання в Полтавському технічному університеті імені Юрія Кондратюка. В шкільні та студентські роки активно займався плаванням, технічно-прикладними видами спорту, зокрема картингом. Володимир був призером багатьох спортивних турнірів, виконав нормативи і був удостоєний звання майстра спорту України. З 2017 року приєднався до компанії «REDBULL». Завдяки наполегливості, сумлінності, постійному вдосконаленню професійних компетентностей стрімко піднімався по службових сходинках і вже через півтора року обійняв посаду регіонального менеджера Центрального регіону. Назва бренда згодом стала його позивним на війні.
Перший день повномасштабного вторгнення рашистських орд в Україну застав Володимира Черниша в Рівному. Він одразу ж полишив «цивільні» справи і прибув до Полтави, де приєднався до ТРО, був зарахований до однієї з військових частин 116-ї окремої бригади. Воїн виконував завдання на Сумщині, поблизу Чернігова, Охтирки, Соледара, Бахмута, де точилися важкі кровопролитні бої з агресором. Був двічі важко пораненим, отримав 2 групу інвалідності. Та це не зупинило справжнього сучасного лицаря, мужнього захисника Батьківщини. Підлікувавшись, Володимир постійно тренувався, у чому дуже допомагало захоплення спортом. Він пройшов жорсткий відбір і був зарахований до 3-ї ОШБр ССО «Азов». Про його службу, вірність воїнському обов’язку і побратимам вище розповів друг «Тренер».
Осиротіли без Володимира його донька, дружина, батьки, сестра. Донька нині проживає за кордоном, веде активну волонтерську роботу, випікає й продає смаколики, а кошти спрямовує на допомогу Збройним силам України.
Полтавський спортивно-технічний комплекс «Лтава» (картодром) за рішенням міської ради названо ім’ям Володимира Черниша.
Володимир, тисячі воїнів світла відійшли у Вічність. І це зовсім не патетика. Адже вічною є наша земля, вічною є Україна, за яку вони віддали свої життя.

Підготував Борис КУЛИНИЧУК.