Міцне зерно на урожай майбутній

Комерційний директор агропромислового комплексу «Докучаєвські чорноземи» Михайло Кобченко запускає в політ новенький квадрокоптер.

Міцне зерно на урожай майбутній

Осінь – збираємо врожаї у наших садах, полях, на городах. І що найбільше радує кожного із господарів? Звісно ж, найкрасивіші та найкрупніші яблука, найзернистіші качани королеви полів, найголоватіші соняхи, наймогутніші велетні з усіх родичів гарбузових. А трохи раніше, влітку, хлібороби радісно зважували на долоні найдорідніші колоски пшениці й всякої пашниці. Для людини то справді радість особлива – щедрі врожаї в першу чергу як винагорода за нелегку працю. Та чи замислюємося над тим, що так само «радіє» і кожна рослина, кожне дерево?

У найдобірнішому плоді – найміцніше насіння

У найдобірнішому плоді – найміцніше насіння, а все живе дбає про продовження, утвердження життя в природі, кожне в своєму роді. Рослини і дерева також уміють думати й відчувати. І так само, як і людина, знають: у цьому світі виживають найсильніші. Це не образне уявлення – відомо, що 1973 року в США вийшла книга «Таємне життя рослин» Пітера Томпкінса та Крістофера Бирда, котрі стверджували, що рослини є істотами, які відчувають емоції, віддають перевагу, наприклад, класичній музиці, а не рок-н-ролу, і можуть реагувати навіть на невисловлені думки людей. У 2013-му журнал The New Yorker опублікував статтю «Інтелігентна рослина», де йшлося про те, що рослини здатні відчувати і реагувати на змінні середовища: світло, воду, гравітацію, температуру, структуру ґрунту, поживні речовини, токсини, мікроби, рослиноїдних тварин та хімічні сигнали від інших рослин.
Однак вони можуть лише реагувати, забезпечити їм усі умови для розвитку може лише справжній дбайливий і мудрий господар, який усвідомив: у цьому світі виживає найсильніший. Саме з такими випало зустрітися на початку цьогорічної врожайної осені у ТОВ «Агропромисловий комплекс «Докучаєвські чорноземи», і цю аксіому вони не лише трактують у філософському сенсі, але й ілюструють у світлі власного життєвого досвіду.

Проста складна арифметика

У сучасних реаліях господарювання і найсильнішому вистояти непросто – про це починаємо розмову із засновником агропідприємства Юрієм Кобченком. А що це господарство одне із найсильніших у нашій області й на теренах України – теж аксіома. Ваговиті зерна його вже здобутого досвіду – щедрий і надійний набуток, але час не стоїть на місці, тож знову на порі вибір: як найефективніше «засіяти» цей урожай на майбутнє, щоб із користю для всіх, кого об’єднують у велику родину «Докучаєвські чорноземи». Юрій Володимирович і його однодумці добре знають, що в першу чергу це піклування про впровадження численних інновацій в усіх напрямах діяльності.
Наразі йдеться про відновлювальну енергетику в діяльності агропідприємства. У цьому напрямку вже чимало зроблено, нині триває осучаснення м’ясокомбінату, де невдовзі буде введено в дію станцію на сонячних батареях.
– Тут арифметика проста: чим більше продукції вироблятиме м’ясокомбінат, тим більше працівників ми візьмемо на роботу і тим вищу заробітну плату вони одержуватимуть. А господарство відповідно платитиме державі більше податків – усе тісно зв’язано, не просто ж про енергозбереження як таке йдеться, – наголошує Юрій Володимирович Кобченко. – І дуже важливо, щоб люди це розуміли, бо іноді доводиться чути: «Це ви хочете надприбутки для себе одержати!». Насправді наш м’ясокомбінат приносив нам тільки збитки упродовж десяти років, але ми все одно тримаємо його. Там задіяно то 50, то 70 працівників, плюс ферма, логістика, магазини. Теоретично енергозбереження дасть нам змогу повніше завантажити м’ясокомбінат сировиною, випускати більше продукції, тримати не п’ять тисяч свиней, а десять. Ми вже підготували два приміщення для модернізації на відгодівлі тварин, маточник. Я говорю про це, бо я за власні кошти все збудував, узяв кредит і ще витягнув потрібну суму з обігу. Тим часом чиновник за наші з вами гроші будує дорогу й розказує: «Це я побудував, це наша команда!». Тоді як насправді він лише спрямував кошти платників податків на це будівництво.
Звісно, ми хочемо мати й прибутки, і в нашому статуті записано, що підприємство створене для отримання прибутків. А прибутки – це що? Це податки. Більше прибутків – більше й податків, які віддаються державі, людям! Але скільки палиць у колеса, скільки проблем довкола виробництва, бо не так просто реалізувати вироблене, пройти конкурси, виграти тендери, тоді як шахраї знаходять прості шляхи, часто перепродуючи нашу ж продукцію. Ми переймаємося тим, як щось виростити, а хтось лише тим, як обійти, обдурити – нас, громаду, державу. І чомусь не йдеться про те, щоб підтримати свого виробника, взяти, наприклад, напряму нашу якісну продукцію для дитсадків і шкіл. Бо це ж не дороги будувати. Ми самі «крутимося», не маємо жодної підтримки, жодних дотацій. Але платимо податки і даємо роботу людям. Усім хочеться заробляти більше, тож дійшли висновку: хай у нас буде менше працівників, але з вищою зарплатою, надійних. Тоді й відповідальність більша, і віддача – на користь усім. Проста арифметика…

Найкращий аргумент – заробітна плата

На даху величезної споруди м’ясокомбінату, на тлі низьких і важких того дня хмар здаються дрібними постаті робітників із спеціалізованої організації з міста Дніпра, що працюють над монтажем сонячних батарей.
– Жодного кіловата електроенергії ще тут не вироблено, на сьогодні змонтовано каркас і триває встановлення модулів сонячних панелей, усього їх буде 660. Встановлено уже половину, затим буде етап підключення, випробування, – розповідає директор комбінату Михайло Гнатюк. – Площа підприємства значна, комбінат споживає велику кількість електроенергії, вартість якої постійно зростає, а це суттєво впливає й на вартість товару. Тож ці енергоносії, ця станція – наше майбутнє, вона даватиме, за розрахунками, 240 кіловат електроенергії за добу, це п’ятдесят відсотків потужностей, які ми споживаємо на сьогоднішній день.
Це не перший проект з використання «зеленої» енергії в господарстві, додає Михайло Борисович:
– Уже одинадцять років сільгосппідприємство працює на пілетному паливі власного виробництва, не використовуючи скрапленого газу. Це досить вигідно економічно, значно дешевше. Але саме сонячні батареї ми встановлюємо вперше, хоч упевнений, що будуть вони згодом і на інших об’єктах. І в Карлівському районі це перший такий об’єкт.
– Ми й до цього на м’ясокомбінаті не застосовували газ, використовуємо пілети, які виробляємо із соломи та відходів соняшнику, тож жоден об’єкт не опалюється газом. На хлібозаводі стоять турецькі печі, теж альтернатива газу, – розповідає генеральний директор сільгосппідприємства Анатолій Кибка.
Запитую його, як сприймають нововведення працівники агрокомплексу, чи доводиться їм пояснювати, що й до чого.
– Найкраще пояснення для людей – це їхня заробітна плата, тож вони все відчують і зрозуміють завдяки їй, – каже Анатолій Анатолійович. – Ми прагнемо, щоб і вона була достойна, і щоб економію мати від виробництва відповідно.
Заходимо в котельню підприємства, де в котлі, у спеціальній ємності, яскравим полум’ям горять пілети.
За пультом управління – опалювач В’ячеслав Коваленко. Тут два котли, прості в експлуатації й надійні, які працюють уже одинадцять років. А пілети нагадують за формою комбікорм – такі собі дрібні гранули. Для мене маленьке відкриття, а генеральний директор сільгосппідприємства – про своє:
– Готуємося до збирання пізніх культур, залишилися в основному кукурудза і соняшник, треба вчасно все зробити – урожай зібрати, грунт підготувати, внести мінеральні добрива на наступний рік…

У кругообігу життя

Про різні підходи до питань енергозбереження розмовляємо і з молодим науковцем, комерційним директором агропромислового комплексу «Докучаєвські чорноземи» Михайлом Кобченком. Знаємо, що в господарстві вже використовуються дрони, а минулого року, розповідає він, придбали ще й один маленький квадрокоптер із камерою тепловізора.
– Що це нам дає? Щодо будь-якого приміщення чи обладнання можемо бачити в контрастному кольорі, де ми працюємо неефективно, які будівлі треба утеплювати додатково. Тим самим берегти теплову енергію, яку беремо з пілет, що їх самі виробляємо. Але ми обмежені в кількості органічної речовини, з якої вони виробляються, бо вона і в грунті потрібна для життєдіяльності біоти. Тож мусимо тут знаходити баланс завдяки раціональній економії. І ось уже через кілька днів запускатимемо новий проект із тепловізором, у якому буде задіяна і наша вівчарка Вєна, зараз вона проходить спеціальне навчання на базі МНС у Ромнах. Усе через те, що маємо чималі проблеми із крадіями кукурудзи (і не тільки) в полях. І боротися з ними, і домовлятися дуже важко, є люди, які вже звикли заробляти на життя нечесно, агровиробники це добре знають. Собака травми нікому не завдасть, але зупинить, разом із її провідниками, «двоногих шкідників», місцезнаходження яких якраз і виявить квадрокоптер. Ось і так доводиться використовувати інноваційну техніку, бо господарство має мільйонні втрати. Розумію, що багатьом людям нині важко виживати, але ж крадіжки – не вихід, таку ментальність треба змінювати. Знаю, наприклад, що є сім’я з чотирьох осіб, яка здає вже намолоченої кукурудзи аж 70 тонн! Це космічні цифри, і це такий собі «бізнес». Тож і нам у відповідь на це треба бути винахідливими, на жаль…
Політ квадрокоптера ми ще побачимо, а поки що слухаю захоплену розповідь Михайла Кобченка про його недавнє знайомство у Харкові з відомим винахідником, колишнім конструктором авіаційних двигунів Леонідом Фадєєвим. Це справді унікальний науковець, нині аграрії багатьох країн світу в черзі стоять, щоб придбати решето і сито Фадєєва. Вони призначені для очищення й відсортовування якісного, найкращого насіння із посівного матеріалу. Бо ж виживають найсильніші, пам’ятаєте?
– Він винайшов і станок для виготовлення решета, він засновник і керівник «Заводу Фадєєв Агро», директор фірми «Спецелеватормаш», хоч має вік уже за 80. Я цього року почав глибоко вивчати цю тему і зрозумів, що в Україні майже немає якісного посівного матеріалу, бо люди працюють на застарілому обладнанні, – розповідає пан Михайло. – А за допомогою решета Фадєєва відбирається лише сильне насіння, це дає змогу сіяти його значно менше, але отримувати більші врожаї. Тож буквально днями наші засновники вирішили будувати насіннєвий завод Фадєєва у нас на підприємстві! Це також свого роду енергозбереження. Якщо ми посіємо тільки «важке» насіння, в якому «важкий» зародок, то й енергія такого зерна буде значно сильніша, одержимо кращі сходи, стане ефективнішим використання добрив, а також засобів захисту, протруйників потрібно буде менше.
Такий наступний етап у нашій інноваційній діяльності. Плануємо, що згодом ми пропонуватимемо спеціалістам не лише насіння, а й ефективні технології для господарювання на конкретних грунтах у різних кліматичних умовах, бо вони відрізняються в різних місцях, як, наприклад, у нашій і в Харківській областях. Що ж до рослин, то зрозуміло, що кожна намагається вижити, дати сильне потомство, кожна рослина й сама виділяє найсильніше насіння. Проросте, звичайно ж, і слабше, але яке воно буде… Тож тут, як і в людей, – виживають сильніші…
Під’їжджаємо до елеватора, де нас зустрічає його директор Юрій Рагулін.
– Перші жнива позаду, було зібрано більше двох тисяч тонн озимої пшениці і більше двох з половиною ячменю. Усе перечищено і вже навіть відвантажено, продано. Готуємося до другого врожаю, а нині триває благоустрій території, ось завершуємо укладання асфальту, – розповідає Юрій Петрович.
У твердопаливному котлі на елеваторі жарко горять пілети, даючи енергію для сушарок зерна. Шість мегават теплової енергії, яку виробляють і з органічних відходів, і з подрібненої деревини, щепи.
А тим часом квадрокоптер злітає над елеватором, і Михайло Кобченко показує картинку з тепловізора – «найгарячіші» червоні плями там, де робітники кладуть асфальт. Температура довкола – в діапазоні від 68 градусів до 20.
Так само, за температурою, видно буде, де є люди в полі кукурудзи, коментує пан Михайло.
Кажуть, ми всі родом із дитинства, а в кожному дорослому чоловікові живе допитливий хлопчик, скільки б років йому не було. Бачу це в захопленому стеженні пана Михайла за квадрокоптером, що дзижчить уже вище за птахів над елеватором. Але то ненадовго, бо далі Михайло Юрійович підсумовує:
– Рівень розвитку сільського господарства в Україні сьогодні піднімається до таких вершин! І нам треба не відставати, господарювати на основі новітніх досягнень. Минулого року я захистив дисертацію на тему ефективності землекористування, написав її, а вже йдучи на захист, хотілося й переписати, настільки швидко все змінюється. Прагнення ефективності – уже як стиль життя, інакше немає сенсу господарювати. А я в агрогосподарстві відповідаю за інновації і бачу, що вони дають, так само, як і ефективне господарювання, вміння економити. Для прикладу – вкладені в нові технології дві тисячі доларів дали нам за рік 12 мільйонів гривень економії, які підуть на нові проекти в наступному році.
І так само далі – в нові роки, безперервно, сіючи найміцніше насіння, щоб усе живе мало продовження в кругообігу життя. Осінь тільки починається, а людина й зернина вже про весну думають…

Лідія ВІЦЕНЯ.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий