“Мій син танцює  вальс на випускному…”

“Мій син танцює вальс на випускному…”

Полтавка Надія Гринь родом із села Березоточа, що на Лубенщині. Вона – лауреат обласних премій імені І. П. Котляревського, Панаса Мирного, а також 14-го міжнародного телерадіофестивалю «Прем’єра пісні», дипломант кількох загальнонаціональних конкурсів «Українська мова – мова єднання», конкурсу Володимира Малика. Відповідальний секретар Полтавської спілки літераторів.
У 2005 році побачила світ перша поетична збірка Надії Гринь. На сьогодні видано уже дев’ять книжок: «І немає кінця у любові», «Калейдоскоп життя», «Вітряки моєї долі», книга-реквієм «Дорога в безсмертя: Дмитро Коряк», «Сніг на пелюстках», а також дитячі збірки: «Дитинства пора золота», «Смачна країна», » Шлях до Бога», «Барви року», «Крилаті друзі».
Близько 40 її пісень лунають у рідному краї, а деякі – і по всій Україні. А скільки ще незаспіваних!

Надія ГРИНЬ

Вальс на випускному

Мій син танцює вальс на випускному.
В швидкому колі крутиться земля,
Що тріумфує в темпі неземному,
Який звеличує, несе і окриля!
Прекрасні хлопці й чарівні дівчата,
Мов лебедята молоді, пливуть.
Ще вальсів буде у житті багато,
Та цей вінчає у дитинство путь.
Останній дзвоник у прощальному акорді
Хвилює серце й голосно луна.
Танцюють пари, величаві й горді.
Вальсує разом з ними і весна.
О Господи могутній, Боже милий!
Синів і доньок від війни храни!
Пошли їм щастя, розуму і сили!
Під мирним небом хай живуть вони!
Танцюють школярі на випускному!
А на очах в батьків сльоза бринить.
Карбує пам’ять цю мелодію відому.
О, зупинися, неповторна мить!

Журавлиний клин

Через роки і досі ще летить
Ключ журавлиний з спогадів далеких
В мій день народження, прекрасну світлу мить,
Коли до нас несли дитя лелеки.
Дивилась в очі сонячна блакить,
В наївні очі з синяви дитячі,
В які майбутнє стрічкою біжить
І де бездонна провесінь кипляча.
А журавлі летіли в небесах,
Таких високих, в перший день квітневий,
Закарбувавши чари в голосах,
У запахах медових черешневих.
Торкався димаря пташиний клин.
І наша хата разом з ним злітала.
А народилась донечка, не син!
От, радістю батьків тоді я й стала!

Сліпий дощ

Весняний дощ заплутався у хмарі,
Перечепився й раптом став сліпим,
Промовивши: «Який же я нездара!
Невже назавжди я лишусь таким?
Немов драже, летять мої краплини
(Але ж сіяє сонечко ясне!)
І барабанять по дорозі щохвилини,
Компрометуючи серйозного мене!»
В ту мить хмаринка тихо відказала:
«Та ти ж веселий, хлопче, як весна!»
Й йому веселку враз намалювала.
О, як барвисто розцвіла вона!
Дощик прозрів від сяйва неземного
І поливати землю перестав.
Від вітерцю весняного п’янкого
Назад в хмаринку він пошкандибав.
***
Так хочеться любити! Хоч роки
Вже заснували сивину на скроні
І стишили бурхливий плин ріки,
Зробивши води в ній ледь-ледь солоні.
Напевно, сльози вплинули мої,
Яких, було, я пролила немало.
Та ще ж вночі турбують солов’ї,
Щоб зранку ясне сонечко вставало.
Любов життя тримала в стременах,
Даруючи дітей і насолоду,
Й вогонь в твоїх закоханих очах,
Й душі нев’янучу та неповторну вроду.

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий