Як уже повідомляла «Зоря Полтавщини», з 18 по 25 листопада 2021 року в столиці Ірану Тегерані відбувся чемпіонат світу з карате (дорослі, 16+) серед спортсменів із порушеннями слуху. У складі збірної команди України дванадцять каратистів із Полтавщини завоювали 5 золотих, 6 срібних і 4 бронзові медалі у категоріях «ката» та «куміте» (демонстрація техніки та контактний бій). У командному заліку українці посіли друге місце, поступившись лише господарям змагань – збірній Ірану.
Напередодні Нового року у гості до редакції «Зорі Полтавщини» завітав головний тренер дефлімпійської збірної України з карате, заслужений тренер України Микола Богодистий.
– Миколо Івановичу, ще раз вітаємо вас із звитягою ваших підопічних! Друге загальнокомандне місце на чемпіонаті світу – це справжня перемога.
– Дякую! Це справді гарний результат, але, відверто кажучи, команда мала вигравати цей чемпіонат. З шістнадцяти категорій в одинадцяти ми пробилися у фінали. Але справа в тому, що дівчата і хлопці змагалися не лише із суперниками, ми боролися з суддями… Тож за результатами першості світу збірна України поступилася іранцям лише двома медалями, у нас п’ять золотих нагород, у них – сім. Третьою в заліку була збірна Туреччини. Повертаючись до суддівства, вважаю, що нам просто не дали перемогти, адже суддівський корпус був місцевим, і зрозуміло, що вони робили все можливе, щоб вікторію святкувала саме команда господарів. Але у 2022 році в Бразилії пройдуть ХХIV Дефлімпійські ігри. Там і судді будуть з різних країн, та й взагалі рівень цих змагань вищий, тож будемо доводити, що ми найкращі в світі. Дуже сподіваємося, що привеземо у Полтаву «золото».
– А як склалося, що саме ви стали тренувати дефлімпійців?
– У карате я вже більше 30 років. Розпочинав ще в 1987–88 роках. До нас у 27-му школу прийшли Микола Анатолійович Ревека та Осман Муслімов, запропонували бажаючим записатися у секцію. Щоправда, тоді карате було під забороною, тож вважалося, що нас навчають «рукопашному бою», але по суті це було саме карате. Мені сподобалось, як то кажуть, «зачепило», залишився у цьому спорті назавжди. Брав участь у кількох змаганнях у Полтаві і перше місце виборював, але виїздів на міжнародні змагання тоді не було. Часи були не ті… Потім почав тренувати сам. І колись одну дівчинку з порушенням слуху привели батьки, потім іншу – просили навчити захищатися, щоб на вулиці не ображали. Дівчата почали виступати на змаганнях. Виступали вдало. Прийшли перші перемоги, й інформація поширилася поміж інших батьків. Я спочатку освоїв деякі фрази жестовою мовою, далі – більше. Поступово, до 2008 року, сформувалася група. Нині треную 18 дорослих спортсменів із порушенням слуху і 15 зовсім юних атлетів. Взагалі у нас досить молода команда. Середній вік дорослої групи – близько 26 років. Хоча є і ветерани, найстаршому з чоловіків – 44. Думаю, чемпіонатом в Ірані він вже завершуватиме кар’єру. Молодь «підпирає». Є вже й перспективні двадцятирічні спортсмени, тож упевнено дивимося у майбутнє. Дуже вдячний керівництву Полтавського регіонального центру «Інваспорт» та Полтавської обласної дитячо-юнацької реабілітаційно-спортивної школи інвалідів, у якій працюю, за те, що повірили у мене, нашу команду і надають усіляку підтримку. Ну а ми в свою чергу намагаємося гідно представляти Україну і рідну Полтавщину.
– Чи є якісь відмінності у дефлімпійського карате від, так би мовити, карате звичайного?
– Я б так не сказав. Усі дівчата і хлопці постійно змагаються із спортсменами, у яких немає проблем зі слухом. Без цього, вважаю, і результатів би не було. До речі, не лише змагаються, але й перемагають. Наприклад, наша Єлизавета Бондар, яка в Тегерані виборола «золото» і «срібло», на чемпіонаті України вийшла у фінал. У фінальному двобої трохи не вистачило для перемоги, але «срібло» національної першості – це для неї гарний результат, вона ще зовсім молода каратистка. І не лише вона, а й інші спортсмени теж «беруть» другі-треті місця на змаганнях. Такі перемоги дають додатковий стимул.
Єдиний нюанс – це те, що іноді каратисти-дефлімпійці під час поєдинку, в запалі боротьби можуть продовжити бій і після сигналу судді про його зупинку. Але ми готуємо їх до того, щоб вони пильніше стежили за командами суддів та тренерів. А зараз на змаганнях запроваджується спеціальна система, яку вже випробували у Тегерані. Якщо суддя зупиняє бій, то про це сповіщають потужні світлові сигнали червоного кольору. В усьому ж іншому – методика підготовки така сама…
– Всі спортсмени, що у вас тренуються, – місцеві?
– Так, переважна більшість – з Полтави, а також області, я їздив у місцевий інтернат, запрошував до секції. Одного хлопчика-сироту забрав із Житомирщини. Там можливостей займатися карате у нього майже не було, нині ж він живе і тренується у нас вже три роки, дуже гарно себе зарекомендував. У Тегерані на чемпіонаті світу виборов «золото».
– Які враження залишив по собі Тегеран?
– Ми приїхали до столиці Ірану за три дні до початку змагань, був час на адаптацію. Що я можу сказати – закрите місто. І справа не в ковід-обмеженнях. З цим – все майже так, як у нас. На кордоні перевірили документи (ПЛР-тест і паспорт вакцинації), у готелі взагалі нічого цього не вимагали, у пересуваннях теж не обмежували. Але попередили, що ввечері на вулицю виходити не варто, але не через коронавірус, а тому, що хоч нафта в країні є, але дуже багато людей живуть бідно. Тож містом ми фактично і не гуляли, адже зранку і вдень весь час працювали і змагалися у залі. Зранку – поїхали з готелю, ввечері – приїхали.
Дуже вразила майже повна неможливість отримати якусь інформацію. Інтернету немає, телебачення зовсім не таке, як в Україні. Навіть додзвонитися кудись, поспілкуватися у нас можливості не було. Та ж сама закритість і в сфері бізнесу. Розрахунки банківською карткою у них не вітається. Щось купити можна лише за готівку, винятково використовуючи місцеву валюту. Долар, євро не приймають. Одне слово, Тегеран чимось нагадав часи сталінізму.
– Минув 2021 рік. Які ще здобутки, окрім перемог в Ірані, мають полтавські спортсмени, і які плани на 2022 рік?
– Ми вдало виступили на чемпіонаті України. Турнір, до речі, проводився у Полтаві. Посіли перше загальнокомандне місце серед усіх областей нашої держави. 2022 рік дуже відповідальний, адже, як уже згадував, з 1 по 15 травня мають відбутися ХХIV Дефлімпійські ігри. Це головні профільні змагання планети, тож не думаю, що їх взагалі відмінять, хоч уже і відтерміновували. (Нагадаємо, що раніше проведення Дефлімпіади-2021 планували на 5–21 грудня 2021 року. – Авт.). Знаю, що нині у Бразилії йде велика підготовка. Готуємось і ми, віримо, що все буде добре!
– Користуючись нагодою, від імені редакції та читачів «Зорі Полтавщини» вітаю вас і ваших вихованців із зимовими святами! Нових перемог українському карате у 2022 році!
– Навзаєм! А для перемог ми зробимо все можливе.
Андрій ФІАЛКОВСЬКИЙ
“Зоря Полтавщини”