Тріада Миколиних свят починається з дня пошанування великомучениці Варвари 17 грудня, продовжується днем пам’яті преподобного Сави Освяченого 18 грудня і завершується 19 грудня великим святом на згадку про Миколу Чудотворця, архієпископа Мир Лікійських. Об’єднавча назва тріади засвідчує особливе шанування в нашому народі святителя Миколая, захисника всіх знедолених і стражденних.
Преподобний Сава Освячений народився 439 року в Каппадокії (нині – місцевість на території Туреччини), в благочестивій християнській родині. Його батько-воєначальник був вимушений вирушити разом із дружиною до Олександрії, а п’ятирічного сина залишив на дядькову опіку. Коли хлопчику йшов восьмий рік, він сам дістався до одного з ближніх монастирів і попросився вивчати в ньому Священне Писання.
У 17 років Сава прийняв чернечий постриг і був уже настільки духовно просвітленим, що отримав від Всевишнього дар чудотворення. Головну частину свого чернечого життя Сава Освячений провів у монастирях, що знаходилися в Йорданській пустелі. Подовгу усамітнювався в печерах і ніс суворий аскетичний подвиг.
Коли настав час, біля преподобного почали гуртуватися учні, загалом його подвижницькими трудами було засновано сім нових обителей. За часів Єрусалимського Патріарха Салюстина (486 – 494 рр.) монахи палестинської пустелі звернулися з проханням призначити Саву архімандритом усіх палестинських лавр. І патріарх задовольнив їхнє прохання. У сані архімандрита преподобний Сава написав перший статут церковних служб, який у богословській літературі називають «Єрусалимським». Він був прийнятий усіма палестинськими монастирями.
Преподобний Сава Освячений прожив 93 роки й мирно відійшов до Господа 18 грудня 532 року.
***
Усе життя святого Миколая – це благодіяння і чудеса заради допомоги знедоленим. Він рятував потопаючих, визволяв полонених, відводив смертну кару від невинних, зціляв від хвороб, подавав їжу голодним і був помічником нужденним.
Народився святий Миколай 257 року в місті Патарі (руїни міста лишилися на території сучасної Туреччини), в провінції Римської імперії Лікії. Його благочестиві батьки дали обітницю присвятити свого єдиного сина Богу, навіть попри те, що тривали важкі часи гонінь на християн.
Із дитячих років Миколай досягав успіху у вивченні Божественного Писання. Удень не виходив з храму, а вночі молився і читав книги. Дядько його, єпископ Патарський Миколай, висвятив племінника на священика, зробивши своїм помічником і доручивши виголошувати повчання пастві.
Отець Миколай виявляв велике милосердя до ближніх і роздавав все своє майно жебракам. Дізнавшись про гірку потребу й убогість одного з городян, святий Миколай врятував його від великого гріха, адже зневірений батько замислив віддати трьох своїх доньок на блудодіяння для порятунку від голоду. Святитель вночі таємно кинув йому у вікно три мішечки із золотом і таким чином врятував сім’ю від падіння і духовної загибелі. Важливо, що, творячи милостиню, святитель Миколай завжди прагнув зробити це таємно і приховати свої благодіяння, не чекаючи за них жодної слави й подяки.
Вирушивши в паломницьку мандрівку до Єрусалима, Чудотворець вирішив назавжди піти в пустелю і присвятити себе служінню Божому постом, неспанням і молитвою. Та Бог таємним одкровенням утримав святого Миколая від такого наміру й звелів повернутися на батьківщину до пастви, аби в ньому прославилося ім`я Господнє.
Зрозумівши свою місію, святитель прибув до Мир, головного міста Лікії, де не мав жодної знайомої людини. Але вже невдовзі місцевий собор ахієреїв обрав його наступником спочилого архієпископа Іоанна. На рішення вплинуло те, що одному з єпископів у видінні був вказаний обранець Божий – святий Миколай.
Покликаний пасти Церкву Божу в архієрейському сані, він залишався тим же великим подвижником – помічником і захисником знедолених. Під час гоніння на християн при імператорові Діоклитіані був ув’язнений і підтримував послідовників Христового вчення у в’язниці. Із початком правління святого рівноапостольного Костянтина вийшов на волю і повернувся до своєї пастви, якою опікувався до глибокої старості. Упокоївся в Господі великий подвижник 19 грудня 342 року.
На українській землі в усі часи зводилось багато церков на честь Миколи Чудотворця, отож день його пам’яті – храмове свято в багатьох парафіях. За народними традиціями, господарі кликали цього дня гостей додому й обов’язково робили якусь добру справу для бідних односельців. Для дітей пекли особливе печиво – миколайчики.
У наші дні традиція радувати малечу подарунками від святого Миколая відроджена. Отож із наближенням свята дітвора старається бути чемною, щоб знайти під подушкою не різочки для неслухнянців, а приємні сюрпризи.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА.