За фахом Руслан – електрик. По життю – хлібороб. У душі – мандрівний байкер-фотолюбитель і творча особистість. Усе це гармонійно поєднав у ньому… мотоцикл.
«Мотоцикл дарує свободу, але суть не в цьому»
Якщо точніше, то спочатку був мопед, яким Руслан їздив у Козельщину, коли працював у місцевій філії «Полтаваобленерго». Тоді подорожі його ще не захоплювали, хоча цікаво було споглядати села рідного району. Кудись далі поїхати – на думку не спадало, бо ж техніка слабенька, малокубатурна.
Потім молодший брат Сашко купив собі мотоцикла, а за ним – і Руслан. Спочатку йому просто подобалося кататися. Але згодом «катання» переросло у щось більше, й тоді довелося поміняти свого слабуватого «залізного коня» на потужнішого, щоб їздити по бездоріжжю. Звичайний китайський 200-кубовий поки що задовольняє вимоги свого господаря.
– Мотоцикл дарує свободу, у нього великі можливості, – каже Руслан. – Але суть навіть не в цьому, а в бажанні заїхати далі й побачити більше цікавого. Насправді Інтернет, якщо не просто так тицяти по клавішах, дуже допомагає знаходити нові маршрути для поїздок, а також учитися.
Саме за допомогою YouTube молодий чоловік дізнався, що на Полтавщині, виявляється, є чудові місця для подорожей мотоциклом. І пішло-поїхало. Щоправда, перший «марш-кидок» вони з братом і друзями зробили далі: на Черкащину, у Чигирин. І було це у 2019 році.
– Я підписаний на канал одного блогера, який їздив у Чигирин. То подивився і подумав: чому б нам не поїхати? Заправили баки – і погнали! Здавалося б, дорога жахлива, інша область, далеко, спекотно, – згадує Руслан,– але оцей драйв, плюс іще те, що я люблю історію, козаччину та все, що з нею пов’язане, не передати словами. А там заїжджаєш у місто, заходиш в історико-культурний заповідник – і насолоджуєшся краєвидами. Фотографуєш і фотографуєшся.
У мене є знімок, де я тримаю п’ять гривень, на яких зображена Іллінська церква у Суботові (церква Святого Пророка Іллі, збудована за наказом гетьмана Богдана Хмельницького як родова церква-усипальниця. – Авт.), на фоні цього ж храму… Відчуття причетності, що ось я тут був на цій землі, – неймовірні. А всього через тиждень ми знову повернулися туди, цього разу в Черкаси. Не могли проґавити байк-зліт «Дорога на Січ» – один із найбільших мотозльотів, грандіозний мотофестиваль, колони з тисячів мотоциклів, багато людей, знайомства… Ніяка фотографія не передасть ту атмосферу!
Хто любить красу, той її оцінить
Так Руслан поставив перед собою мету – якомога більше пізнати наш рідний край. Гортає світлини і ніби заново мандрує тепер уже знайомими місцями, переживає моменти, що найбільше схвилювали за останні два роки.
Каже, одне з наймальовничіших місць – Голубе озеро на Кіровоградщині. Безумовно, варте, щоб туди поїхати, тим паче, що розташоване недалеко. Там усе інакше: гори, місцевість, озеро чудове, намети на березі… Словом, хто любить красу, той її оцінить.
Згадує Чикалівський кар’єр за Кременчуком, під Кам’яними Потоками: «Туди навіть на велосипедах люди з Кременчука їздять, це ж зовсім поруч! А ми сидимо вдома на дивані, телевізор дивимося…»
Срібне озеро, що поблизу Олександрії на Кіровоградщині, славиться своєю цілющою водою. Ще у воєнний час німецькі окупанти розміщували побіля нього табори для реабілітації своїх бійців. Існує легенда, що фашисти навіть вивозили цілющу воду з озера у величезних цистернах ешелонами до Німеччини.
Коли ж Руслан побував на горі Пивисі та викладав фото в Інтернет, багато знайомих запитували: «На яке це ти їздив море?» А воно ось тут, майже вдома, – Кременчуцьке водосховище. Виявляється, люди не знають таких елементарних речей. Та й сам він донедавна їх не знав. Навпроти Пивихи, тільки з боку Світловодська, – Московська гора. Там інші краєвиди, а ще є база, де можна непогано відпочити з дітьми чи компанією.
Іще одне Блакитне озеро є у Собківці під Полтавою. Чудове місце. Село Заможне на Глобинщині теж запам’яталося; там гора, пляж, надзвичайні краєвиди. Щоб їх побачити, треба об’їхати Приліпку. Коли дивитися на ту гору з боку, скажімо, Нижньої Мануйлівки – зовсім не те. А всього 20 кілометрів убік – і перед тобою інший світ…
– Мене цікавив дніпропетровський напрямок, – розповідає далі Руслан. – Тож вирушив на Голубі озера під Кам’янським (колишній Дніпродзержинськ. – Авт.), їхав півтори години мотоциклом потихеньку, роздивлявся на всі боки, було теж цікаво… Дуже вразило Світлогірське, зовсім поруч, за Кобеляками. Знайомий байкер повів нас стежками на гору, звідки відкривається незабутня, просто шикарна картина: місце, де Ворскла впадає у Дніпро. І, звичайно ж, Говтва, мотозліт «Останній форпост» – такого я б ніколи не пропустив.
Зовсім спонтанно опинився Руслан у Шарівському замку – у селі Шарівці Харківської області.
– Знайшов його в Інтернеті – чому б і ні? – згадує. – Чирк на моцик, через дві години вже там, вхід – 15 гривень, походив, погуляв дві години… А назад їхав через Опішню, столицю гончарства, ще там і в музей зайшов! Виявляється, у них є вісім локацій, тож можна приїхати на цілий день і гарно провести час.
Вперед, до нових знань
Сторінки Руслана Дробахи в Інстаграмі і Фейсбуці рясніють чудовими краєвидами, локаціями і кличуть у подорожі. Відчувається, що він публікує їх не стільки на згадку про те, де побував, скільки хоче довести своїм підписникам, що можна взяти дешевенький мотоциклик, найбільш бюджетний з усіх можливих, і мандрувати з мінімумом грошей, але з максимумом бажання. Хто не хоче, той не поїде, вважає Руслан. І зовсім необов’язково вирушати хтозна-куди, за кордон, на моря, у єгипти, а почати з нашої Полтавщини.
Ось так Руслан Дробаха досліджує навколишні краєвиди, водночас рекламуючи блогерам із сусідніх міст принади козельщинського регіону. Скажімо, один із них приїжджав до нас на Шар-гору, до Чумацького колодязя після того, як побачив світлини Руслана Дробахи у Фейсбуці, і розповів про мальовничі місця нашого рідного краю на своєму каналі.
Родина позитивно ставиться до синових подорожей, адже вони ніяк не заважають виробничому процесу, бо відбуваються у вільний від роботи час. Краще мандри, ніж посиденьки у генделику, каже Руслан: «Замість алкоголю я витрачу гроші на пальне і кудись поїду, щось цікаве й нове побачу…»
Схоже, це і є кредо Руслана Дробахи: вперед, до нових знань. Якось був у Карпатах (тоді ще не мотоциклом), то щодня їздив на нову екскурсію, щоб розширити свій кругозір, усе побачити. І запам’ятати на все життя. А Googl-фото нагадає, кине повідомлення: мовляв, цього дня два роки тому ви були там-то й там. Прогорнув світлини в альбомі – і все згадав. А тепер поставив собі за мету побачити літні Карпати. І, звичайно ж, за допомогою свого вірного мотоцикла.
Їхати і фотографувати стало для хлопця потребою. Тож він легкий на підйом, варто лише покликати. Навіть початок нового року відзначив поїздкою: знайомий блогер покликав на інший бік Голубих озер, причому 2 січня. І він поїхав тільки заради дати: «Ну, коли я ще другого січня на мотоциклі покатаюся?»
Але буває, фотограф переважає в ньому мотоцикліста, як-от у нещодавній поїздці у Павлівку, що на Кіровоградщині. Там уся родина катається на квадрациклах, а Руслан більше фотографує і знімає на відео… Знімає звичайнісіньким мобільним, має самсунг А50 із камерою 12 мегапікселів. Але світлини, у переважній більшості, дуже гарні, динамічні, насичені кольором і головне – змістом, вирізняються хорошим ракурсом.
– Мій батько у юності захоплювався фотозйомкою, – розповідає Руслан, – тож, мабуть, цей потяг і мені передався. Багато знайомих кажуть, що не в кожного так виходить. Я вже заздалегідь знаю, яку саме хочу фотографію, якою вона вийде. Іноді доводиться користуватися фільтрами на телефоні, коли потрібно підкоригувати світло, але в основному використовую природну картину. Свої знання з фотографування поповнюю, знову ж таки, з Інтернету.
За ці майже три роки склалася стабільна компанія мандрівників-мотоциклістів. Це переважно хлопці. Але дівчата-мотолюбительки є у Кременчуці, свій моторух, тож минулого року вони почали їздити у подорожі разом. Ось так і знаходять собі товаришів по духу.
– Ох і складно ж, мабуть, тобі знайти наречену, – зауважую. – Вона ж має бути байкеркою!
– Так, дівчина теж має бути для мене товаришем по духу. І щоб уміла фотографувати! А то мене на моїх знімках немає, тільки селфі, а це ж зовсім не те. Отож їжджу, шукаю. Пів області проїхав, поки що не знайшов…
Упевнена, що незабаром така зустріч обов’язково відбудеться, адже найкращі дороги, поїздки та знайомства у Руслана Дробахи – попереду.
Надія ЛИТВИН
Журналіст