Так склалось у долі Сергія Гирича, що він, уродженець містечка Жданівка Донецької області, у 1988 році переїхав на постійне місце проживання до Котельви. Тоді Сергію виповнилось лише чотири роки. Спочатку навчався у ЗОШ № 5, а згодом продовжив навчання у гімназії №1 імені С.А. Ковпака.
У 2002 році був призваний в армію. Служити довелось в Київській області зв’язківцем. Звільнився в запас у 2004 році у званні молодшого сержанта. Влаштувався на роботу в ТОВ “Агрофірма “Маяк”. Тут упродовж шести років трудився у будівельній бригаді. Тоді навіть гадки не мав, що доведеться змінити мирну професію…
У 2014 році Сергій отримав повістку з райвійськкомату. В той складний для країни час, коли була оголошена перша хвиля мобілізації, не вагався. Був переконаний, що обов’язково має стати на захист Вітчизни. Його зарахували до складу 93-ї окремої механізованої бригади, а саме у реактивний дивізіон. Призначили водієм бронетранспортера.
– Спочатку, – говорить Сергій, – майже півтора місяця перебували у селищі Черкаське Дніпропетровської області. Потім шлях бригади проліг на Донеччину, в зону проведення АТО, до містечка Добропілля, поступово рухались у бік Донецького аеропорту, Авдіївки, Пісок. Потужними реактивними системами забезпечували прикриття наших піхотинців, які безпосередньо витісняли ворога із зайнятих позицій.
У зоні бойових дій на Донбасі Сергій Гирич перебував до 20 березня 2015 року. Демобілізувався, приїхав до своїх рідних у Котельву… А на початку 2018-го доля знову закинула його на буремний Донбас. Сюди він був викликаний на воєнні збори. Прибув у добре вже знайому 93-ю окрему механізовану бригаду, тут підписав піврічний контракт на подальше проходження військової служби. Нині перебуває на Донеччині, неподалік Волновахи. Як водій виконує бойове завдання: своєчасно підвозить для наших військових боєприпаси.
У телефонній розмові з Сергієм я дізнався, що у нього 31 березня день народження і що повернення його до рідної домівки з нетерпінням чекають мама, дружина Яна та восьмирічний синочок Іван. Дуже хочеться, щоб у цього мужнього молодого чоловіка усе склалось якнайкраще, щоб знову його поверненню безмежно раділи його рідні та близькі, а найголовніше – щоб швидше закінчилася війна й на нашій дорогій серцю кожного українській землі, як і раніше, запанували мир та спокій.
Анатолій ДЖЕРЕЛЕЙКО
Журналіст