Мирослав МУХА: “До всього,  чим я займаюся, ставлюся дуже серйозно”

Мирослав МУХА: “До всього, чим я займаюся, ставлюся дуже серйозно”

Київський міжнародний марафон (Wizz Air Kyiv City Marafhon) зібрав рекордну кількість учасників: понад 11 тисяч осіб із 45 країн світу. Серед марафонців був Мирослав Муха з Кобеляцького району.
Про цю подію в своєму житті (вперше пробіг 42 км 195 м) у соціальних мережах він написав так: “Це було реально важко. На 10-му км почала боліти нога, після 15 км – відпустила. Після 20 км думав, що це була погана ідея, після 30 км здавалось, що з’їхав з глузду, а після 40 км мені було байдуже…”

– Народився в 1991 році в Харкові, з п’ятирічного віку жив у Біликах Кобеляцького району, закінчив Білицьку ЗОШ № 1, – розповідає про себе Мирослав. – Активно займався спортом, перевагу віддавав волейболу й баскетболу. По закінченні школи став студентом слідчо-криміналістичного факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. З відзнакою закінчив і курс бакалавра, і курс магістра.
– Чому вибрали юридичний?
– Чесно кажучи, в шістнадцятирічному віці важко визначитись з професією. Батьки порадили, я погодився.
– Відмінні оцінки – свідчення того, що майбутня професія сподобалась?
– До всього, чим я займаюсь, ставлюся дуже серйозно. Одне з моїх правил: бути кращим. І я йому не зрадив. Але в перспективі розраховувати на кар’єрний ріст можна було за умови армійської служби, тож 4 жовтня 2013 року я став військовослужбовцем спецпідрозділу “Барс” Національної гвардії…
Служба в армії додала Мирославу життєвого досвіду, й він зрозумів, що не уявляє своє майбутнє з професією, яку отримав в університеті.
– Трохи відпочив після армії і вирішив зайнятись будівельним бізнесом (продажем будівельних матеріалів). Спасибі батькам, що зрозуміли мій вибір і підтримали.
Під час служби Мирослав захопився бігом.
– В армії я потоваришував із Юрієм Шеметом із Полтави, майстром спорту міжнародного класу з кікбоксингу. Якось він запропонував: “Давай бігати”. Я погодився. І почали бігати – 2, 3, 5, 10 кілометрів… Два-три рази на тиждень. Я швидко втягнувся, біг мене зацікавив: під час вранішньої пробіжки і насолоджуєшся, і розслабляєшся…
Вистачає часу й подумати… Батьки купили мені спортивний годинник, з’явилась можливість фіксувати результат і працювати над тим, щоб його покращити.
Після служби в армії нині життя Мирослава Мухи сповнилось поїздками на виставки, конференції: щоб успішно розвивати бізнес, треба навчатись, запозичувати кращий досвід. Та завжди знаходив час на біг, який став частиною його життя. Але душа просила вже більшого: не лише тренувань, а й участі в офіційних змаганнях, де є масовість, конкуренція. Тож у минулому році вперше вийшов на старт у Харкові. Згодом став членом Полтавського бігового клубу.
– Цікаво було, але для мене незручно. Тренування розпочинались о 6 годині 30 хвилин, а це значить, що мені треба було виїжджати о 5 годині 30 хвилин, аби побігати в Полтаві. З’явилась ідея створити аналогічний клуб у Кобеляках.
Знайшлись однодумці, але в силу різних обставин проіснував клуб недовго. Мирослава це не зупинило. Незважаючи на пору року, бігав, підтримував себе в хорошій формі.
2018 рік розпочався в родині з шокуючої звістки: сестричці Діані потрібне термінове оперативне втручання. Те, що він буде донором, Мирослав навіть не думав, єдине, про що хвилювався, – це сумісність. І коли дослідження дали позитивну відповідь, вирушив з Діаною в Ізраїль.
– Я не вважаю, що зробив якийсь надзвичайний вчинок. От аби міг і не зробив, тоді не знаю, як на світі б жив…
В Ізраїлі Мирослав продовжив заняття бігом, тим більше, що там для спортсменів створені прекрасні умови.
– Набережна (протяжністю близько 40 кілометрів) – ідеальна для бігу. Оскільки прекрасно освітлюється ліхтарями, бігати можна і ввечері, і вночі. Дуже багато велосипедних доріжок, волейбольних майданчиків. Спорту приділяється велика увага, аби люди вели здоровий спосіб життя, не мали проблем зі здоров’ям, – розповідає юнак. – До речі, під час одного із пробігів я за 50 хвилин зустрів близько 300 бігунів різного віку й статі. 70-річні спортсмени – не рідкість.
В Ізраїлі Мирослав набігав близько 200 кілометрів, а ще зареєструвався на участь у кількох напівмарафонах. Перший проходив через два тижні після повернення з Ізраїлю після операції, але батьки всіма силами відмовили його від змагань. І хоч у душі він не погоджувався з їхніми аргументами, вирішив не хвилювати, бо й так їм випало багато випробувань.
А у травні Мирослав узяв участь у “Гонці нації”.
– Зателефонував армійський друг із Києва й запросив у команду. На
12-кілометровій дистанції треба було здолати 30 перешкод (нести на спині мішки, перепливати річку, перелазити через перешкоду тощо). Важко було, але цікаво!
У тому ж місяці він пробіг перший офіційний напівмарафон (21,1 км) у Дніпрі, через 20 днів – у Львові. У Дніпрі результат – 1 год. 56 хв., у Львові – 1 год. 50 хв.
– Траса сильно відрізнялась. Бігти по бруківці було дуже важко. До того ж – то підйоми, то спуски. 2 вересня напівмарафон проводився в Полтаві.
Мирослав знову вийшов на старт. Результат дещо покращився: дистанцію пробіг за 1 год. 47 хв. Залишився ще один забіг – 7 жовтня в Києві.
– І тут спонтанно з’являється пропозиція: а давайте змінимо дистанцію на марафонську (42 кілометри 195 метрів). Марафон був у планах на наступний рік…
Тижнів за три до міжнародного марафону Мирослав зі своїми друзями Владом і Дмитром вирішують зробити тренувальний забіг. 32 кілометри пробігли за 3 години 33 хвилини. Діма, який є лідером за характером, вважав, що треба бігти марафонську дистанцію, Мирослав і Влад були протилежної думки: 32 кілометри далися дуже важко, до 42-х взагалі не готові. І все ж на старт вийшли…
– Траса запам’яталась підйомами й спусками, судомами, які зводили ногу й змушували все навантаження переносити на одну ногу. Чесно зізнаюсь, була думка зійти з дистанції. Але підтримка друга (трасу ми долали з Владом), віра у власні сили, кока-кола, яку давали після 20-го кілометра (чудодійний енергетичний напій), додали мені сил, і я вперше здолав марафонську відстань – 42 кілометри 195 метрів.
Марафон – не просто чергова віха в біографії Мирослава Мухи. Це – досягнення.
– Наступного року планую знову взяти участь у марафоні й покращити результат. У планах – “Гонка нації” на 20 кілометрів з перешкодами. У 2017 році я з друзями здійснив 14-денний пішохідний похід другої категорії горами Грузії. Тож планую підкорити нові вершини й сподіваюсь, що це вийде.
– Можливостей для занять бігом у Кобеляках немає, – каже співрозмовник. – Увечері стадіон не освітлюється. Молодіжних клубів, де б проводили тренінги, семінари, майстер-класи, немає. Запрошують у інші міста, але хотілося б це мати дома. Щоб молодь не виїжджала в пошуках роботи, а могла влаштуватись у Кобеляках і мала умови для відпочинку й власного розвитку…

Наталя ПУЗИНА
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий