Мистецькі обереги

Мистецькі обереги

У лекційній залі Смарт-простору Козельщинської бібліотеки відбулася зустріч із нашою землячкою, поетесою та письменницею Ніною Данько. Цей творчий захід – майстер-клас із поезії – проводився у рамках Всеукраїнського мистецького фестивалю «Книжковий арсенал». І в ті ж дні працювала художня виставка робіт доньки Ніни Леонтіївни – Алли Пустової. Тож перед початком майстер-класу я попрохав Ніну Леонтіївну розповісти про мистецький творчий доробок її доньки.

На творчій хвилі – донька-художниця і мати-поетеса

– Алла презентує серію картин, виконаних олійними фарбами на полотні, – зазначила Ніна Данько. – Ці картини вона писала, в основному, у Верхній Мануйлівці, – з якою тісно пов’язана з дитинства і яка досі дарує їй натхнення для творчості. Донька за фахом – художник-дизайнер. Уже з її полотен помітно, що вона любить красу, квіти і природу. А ще шукає нові стилі техніки відображення власного світогляду.
Донька займалася малюванням із самого дитинства. Відвідувала спершу художню студію, потім – художню школу. Обираючи професію, Алла спочатку шукала відповідний факультет у Кременчуцькому політехнічному виші, але документи здали до Полтавського політехнічного університету на архітектурний факультет. Однак ця професія не припала їй до душі. Уже через кілька років Алла пішла вчитися на художника-дизайнера в Кіровоградському університеті й успішно його закінчила. Не один рік працювала за фахом, а нині – на творчій роботі.
– У Вашому доробку, шановна Ніно Леонтіївно, понад десять книг. А чи дочка причетна до їх ілюстрування?
– Так, усі мої книги ілюструвала Аллочка. Одну – повністю, а потім сказала: «Мамо, я відчуваю, що до тебе «не дотягую» (у творчих справах подібне часто буває). Порадила підшуковувати для своєї творчої праці ще й інших художників.
– Як працює, де шукає теми Алла?
– Теми, образи, деталі – усе це в неї із навколишнього світу. Але є твори, які народжуються з уяви. Світ фантазій, як відомо, для творчої особистості – теж безмежний. Приміром, ось її робота «Кольори самоти». Це у нас у Кременчуці на річці Сухому Кагамлику зимувала родина лебедів. Ми ходили їх підгодовували. І Алла намалювала спочатку цілу родину лебедів, а за зиму переосмислила і створила картину «Кольори самоти» – одна лебідка пізньої осені залишилася сама.
Найновіша її картина – «Зраджена Мавка». Ось вона влітку: усе буяє, усе цвіте, і її вінок насичений барвами. А обличчя сумне, бо знає – буде зраджена. Написана вона, як кажуть, на одному подиху. Ось картина під назвою «Облітають квіти». Кожний із нас не раз, певно, спостерігав подібне, і лише художник може так виразно підсилити цей стан: усе скороминуще, отож поспішай красу пізнати завчасно. Скільки разів я проходила повз ці картини, і щоразу якась невидима сила зупиняє мене, немов хтось промовляє: а поглянь-но ще раз на мене. І дивлюся знову, і насолоджуюся, і розмірковую…

А спробуй написати вірша!

Саме до цього якоюсь мірою закликала у своєму майстер-класі поетеса, письменниця, педагог Ніна Данько. Тема її лекції – «Анатомія вірша».
Менеджер Смарт-простору Тетяна Бражник проаналізувала творчість майстрині поетичного слова. А потім слово узяла письменниця. І розповіла про свій шлях у поезію. Приємно було відзначити, що свого першого вірша вона надрукувала у козельщинській районній газеті. А потім був пошук відповідей на запитання: на чому стоїть поезія, як вона будується? На вічному слові. І якщо автор знаходив оте найголовніше – отоді й поетичний рядок оживає, хвилює читачів. Якщо він має свою ритміку, динаміку – тоді краще сприймається, впливає не тільки на свідомість, але й на підсвідомість.
Ніна Леонтіївна довела це на прикладах.
– А спробуймо-но написати свого невеличкого вірша за кілька хвилин, – виступила з ініціативою Людмила Вірченко, – за тему візьмемо рядок: «А що воно щастя таке?»
Учасники погодилися, і враз запала тиша: кожен уперше виступав у ролі поета. І всі отримали позитивні відгуки від Ніни Леонтіївни, хоча кожний розумів, що, окрім поетичної рими, тих же ямбів і хореїв, потрібно ще щось неповторне. Більшість із нас за відсутності часу оті кілька рядочків складали, наче кросворд чи шаради. Але склалося враження, що ці поетичні рядки писали не стільки ручкою, скільки серцем. І не помітити цього було неможливо.

Олександр СИНЯГІВСЬКИЙ
Журналіст

Поділися:
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Добавить комментарий