Молимося до святих  заступників

Молимося до святих заступників

Подію перенесення мощей святителя і чудотворця Миколая Православна Церква молитовно згадує 22 травня. 24 травня за церковним календарем – день пам’яті рівноапостольних Кирила та Мефодія, вчителів слов’янських.

Святий Миколай відійшов до Господа 343 року. Тіло подвижника поховали в соборному храмі міста Мири (це була столиця римської провінції Лікія; нині – територія Туреччини).
У XI столітті Візантійська імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали жителів, плюндрували храми, нищили святі мощі, ікони й церковні книги. Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі Миколая християни Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати цю реліквію.
У 1087 році барійські купці висадилися в Мирах і запропонували 4 ченцям, які охороняли церкву, де покоївся прах угодника, 300 золотих монет. Вартові відмовилася від грошей і хотіли сповістити жителів про небезпеку, але прибульці зв’язали їх, розбили церковний поміст, під яким стояла гробниця з мощами і, доручивши своїм пресвітерам відправити літію, забрали святі останки з наповненого запашним миром саркофага. Барійці були впевнені, що навіть у такий спосіб зобов’язані врятувати мощі святителя від загрози знищення іновірцями.
Коли звільнені ченці повідомили містянам про викрадення, громада зібралася на березі, але було запізно. Корабель уже відшвартувався. 21 травня барійці прибули до рідного міста, й радісна звістка облетіла все місцеве населення. Наступного дня, 22 травня, мощі святителя урочисто перенесли до церкви на березі моря. Подія супроводжувалася численними зціленнями. Через три роки вдячні жителі збудували чудовий кам’яний храм на честь святого Миколая і встановили там золоту раку з його мощами.
Жодному святому в Православній Церкві не зводили стільки храмів, як Миколаєві Чудотворцю. Він – найулюбленіший в Україні святий. У народному побуті свято 22 травня має назву «Миколи Весняного, або Теплого». Наші предки шанували святого як покровителя конюхів. Цього дня табуни гривастих виганяли на першу пашу.

***

Молимося до святих  заступниківБатьківщиною братів Кирила і Мефодія (в миру Костянтин і, можливо, Михаїл) була Македонська область Візантії, а саме – місто Солунь (сучасні Салоніки, Греція). За прикладом батька Мефодій обрав військовий шлях і зробив блискучу кар’єру. Відтак був обраний правителем в одній із провінцій Македонії, заселеної слов’янами. Згодом, віддалившись від мирських справ, став ігуменом монастиря Поліхрон на березі Мармурового моря.
Кирило навчався при константинопольському дворі, освоював словесні науки, логіку, філософію та математику. Добре знав багато мов. Прийнявши духовне звання, став патріаршим бібліотекарем в соборі Святої Софії, викладав філософію у столичному університеті. Через деякий час приєднався до свого брата Мефодія у монастирі.
У 858 році за наказом імператора брати відплили у Херсонес (Корсунь, тепер у межах Севастополя) для проповіді Слова Божого хозарам. Відтак проповідували християнську віру в Моравії (історична область в Чеській Республіці). І вважається, що саме в цей період, орієнтовно в 863 році, була створена слов’янська абетка. Кирило і Мефодій перекладали Євангеліє, Апостольські послання та псалтир. Перекладацька робота почалася з Євангелія від Іоанна. Першими словами, написаними слов’янськими літерами, були вступні слова великоднього євангельського читання: «На початку було Слово» (Ін. 1:1). Противники проповідування слов’янськими мовами намагались звинуватити братів у єресі, але Папа Римський Адріан II підтримав їхнє нововведення.
Перебуваючи в Італії, Кирило тяжко захворів і незабаром помер (869 р.). На смертному одрі він просив брата не відмовлятися від просвітництва і розвивати їхню спільну справу. На долю Мефодія випало ще чимало випробувань, але, попри все, він продовжував перекладати Біблію на слов’янську мову. Завершився його земний шлях у 885 році в Моравії. Тому Православна Церква називає його архієпископом Моравським.
Із Хрещенням Київської Руси-України книги слов’янською мовою стали дуже швидко поширюватися й на наших теренах. Православна Церква називає святих рівноапостольних Кирила і Мефодія «священною двоїцею, просвітителями нашими, які виточили нам джерело Богопізнання». Праця святих братів доводить, що всі народи повинні молитися до Господа рідною мовою.

Підготувала Вікторія КОРНЄВА.

Поділися:

Добавить комментарий