Усіх спочилих, які постраждали в часи гонінь за віру Христову, духовенство й віряни поминають під час богослужіння 4 лютого. Окремо цього дня, за церковним календарем, вшановується пам’ять новомучеників і сповідників, які загинули за віру Христову в ХХ столітті, в роки “червоного терору”.
Серед архієреїв першою жертвою більшовицької навали на українську землю став митрополит Київський і Галицький Володимир (Богоявленський). П’ятеро солдатів вивели архієрея з Києво-Печерської лаври й по-звірячому вбили між валами Старої Печерської фортеці.
Надалі ніким не обліковане число страченого тоталітарним режимом духовенства збільшувалося з божевільною швидкістю. Зокрема на Полтавщині від рук більшовиків у 1919 році загинули ігумен Амвросій та 16 ієромонахів Спасо-Преображенського Мгарського монастиря (Лубни), у 1930-х – ігуменя Козельщинського монастиря Різдва Пресвятої Богородиці Олімпіада (Вербецька), полтавські протоієреї Гаврило Коваленко, Олександр Камінський, Іоан Богдановський, Гаврило Громницький, Іоан Левицький, Леонід Капецький…
Багато священицтва полягло в урочищі під Полтавою, нині знаному як Триби, багатьох було вислано в сталінські табори й закатовано на чужині.
Поряд із духовенством гинули й тисячі вірян, які продовжували ходити в заборонені храми, зберігати вдома Святе Письмо, вчити своїх дітей молитися.
Радянський тоталітарний період явив світу такі ж приклади подвижництва сповідників віри Христової, як і ранньохристиянські часи, коли послідовники вчення Ісуса зазнавали гонінь, переслідувань та мученицької смерті.
Підготувала Вікторія КОРНЄВА