Мороз сідає

Мороз сідає

Мати зайшла знадвору в хату і, поклавши оберемок дров біля печі, сказала:
– А мороз уже сідає.
Василько вдягнувся, взув теплі валянки й гайда за поріг: цікаво, як сідає мороз?
Дим із комина сусідньої хати вчора ввечері вився догори сивим тоненьким ручаєм, а сьогодні опустився донизу й слався, тремтів над землею, немов м’яка борода.
Гілля молодої вишні рясно обнизали снігурі, наче то вишня взимку зацвіла жаристими квітками. Цікавий Василько ступив під вишню, щоб зблизька подивитись, і тоді яскраві квітки, змахнувши живими крильми, вмить зірвалися з гілля й полетіли. Дружно всілись на яблуні в садку, й тепер уже яблуня зацвіла посеред зими – снігурами, їхніми святковими кольорами.
Потім Василько задивився, як метушаться щиглики біля воріт на сухому віниччі та на всохлих стеблах чорнобривців, що стриміли з-під снігу.
Та це ж вони викльовують насіннячко, бо голодні!
Коли Василько підійшов до торішнього квітника, то щиглики відлетіли на бузиновий кущ. Хлопець обережно став притоптувати сніг біля стебел, а деякі просто руками дістав із-під снігу. Скоро з холодної неволі на світ появилось багато стебел усіляких квіток, на яких позоставалось чимало насіння.
Прилітайте, щиглики! Прилітайте, снігурі! Прилітайте і клюйте, підкріплюйтесь, щоб не замерзнути від голоду і холоду.
А мороз, видно, й справді сідає. Сідає інеєм на кожній гілочці й бадилинці, сивими візерунками на шибках по хатах. Сідає на пухнастий сніг і сердито так посварюється під валянками Василька, що йде на город.
Ось забута капустина ледь-ледь виглядає з-під снігу, то Василько потоптався довкола неї. Далі руками розгріб качан, за ним другий. Це ж і зайці забігають із поля в село, щоб десь бурячок чи морквинку знайти. Не обминайте Васильків город, знайдете поживу тут для себе, а стовбурці молодих яблуньок та вишеньок не обгризайте, бо ж дерево живе, замерзнути може.
Вдарив дятел міцним дзьобом по сухій яворовій гілці, і той перестук повис у повітрі, наче довгий, лункий разок намиста.
Горобець заспівав:
– Цвірінь-цвірінь! Цвірінь-цвірінь!
А Василькові почулося:
– Скоро весна! Скоро весна!
А мороз сів і вже цього тихого ранку сидів скрізь – на городі примостився покрадьки, на яблуневому гіллі білів несміливо, тихенько посварювався під Васильковими валянками.

Євген ГУЦАЛО

Добавить комментарий